15 мільйонів стали заручниками медичного діагнозу: родина військового, який помер на Донеччині, виграла суд у Міноборони

Родина підполковника, який помер під час захисту України на Донеччині, опинилася перед вибором: погодитися на призначені Міноборони 930 тисяч гривень допомоги чи через суд домагатися 15 мільйонів. Причиною смерті військового стало захворювання, а не бойове поранення. І хоча військово-лікарська комісія офіційно встановила зв’язок захворювання та смерті із захистом Батьківщини, Міністерство оборони не визнало за сім’єю права на виплату в більшому розмірі.

Дружина та дві дочки звернулися до суду. Спір дійшов до апеляції, яка мала відповісти на принципове питання: чи може смерть від хвороби під час захисту України бути підставою для виплати родині військового 15 млн грн.

Третій апеляційний адміністративний суд у справі №280/1287/25 залишив у силі рішення про задоволення позову родини та зобов’язання Міноборони призначити й виплатити допомогу відповідно до постанови Кабміну №168. Згодом Міністерство звернулося до Верховного Суду, однак домогтися касаційного перегляду не змогло.

Військовий помер у місці дислокації підрозділу на Донеччині

Як встановили суди, підполковник проходив військову службу за контрактом із 2019 року. У вересні 2021 року його направили в район бойового призначення для виконання службових і бойових завдань.

11 жовтня 2022 року військовий помер у приміщенні тимчасового розташування підрозділу поблизу Мирнограда Донецької області. Йому було 58 років.

Згідно з медичними документами, причиною смерті стало гостре порушення коронарного кровообігу при гіпертонічній хворобі.

Водночас у сповіщенні про смерть зазначалося, що вона настала під час проходження військової служби та пов’язана з виконанням службових обов’язків.

Крім того, 16 Регіональна військово-лікарська комісія у лютому 2023 року встановила, що захворювання, яке призвело до смерті підполковника, та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

У матеріалах справи також була довідка про безпосередню участь військового в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з російською агресією.

Отже, суди встановили, що підполковник помер під час дії воєнного стану, перебуваючи на Донеччині та виконуючи завдання із захисту України.

Міноборони призначило родині 930 тисяч гривень замість 15 мільйонів

11 жовтня 2024 року комісія Міністерства оборони з розгляду питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги ухвалила рішення про призначення виплати дружині та двом дочкам померлого підполковника.

Однак її розмір визначили не за постановою Кабінету Міністрів №168, яка передбачає 15 млн грн для сімей загиблих військовослужбовців за встановлених нею умов, а відповідно до правил, передбачених постановою №975.

Комісія призначила одноразову допомогу в розмірі половини 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року.

Загальна сума становила 930 375 грн, які мали розподілити між дружиною та двома дочками в рівних частках.

Родина з таким рішенням не погодилася.

На думку позивачів, оскільки військовий помер під час захисту Батьківщини в період воєнного стану, вони мали право на допомогу в розмірі, передбаченому постановою Кабміну від 28 лютого 2022 року №168.

У лютому 2025 року дружина та дві дочки звернулися до Запорізького окружного адміністративного суду.

Вони просили скасувати відповідний пункт рішення комісії Міністерства оборони та зобов’язати відомство призначити і виплатити допомогу за постановою №168 з урахуванням уже проведених виплат.

21 травня 2025 року суд першої інстанції повністю задовольнив позов.

Міноборони оскаржило рішення

Міністерство оборони не погодилося з рішенням першої інстанції та подало апеляційну скаргу.

Позиція відомства ґрунтувалася на тлумаченні пункту 2 постанови Кабміну №168.

На думку МОУ, виплата 15 млн грн у відповідному випадку передбачена для сімей військовослужбовців, які померли внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини в період воєнного стану.

У цій справі, наголошувало Міністерство, безпосередньою причиною смерті підполковника стало захворювання.

При цьому відомство не заперечувало самого права дружини та дочок на одноразову грошову допомогу. Спір стосувався саме її розміру та нормативного акта, який необхідно застосувати.

Родина наполягала, що встановлений військово-лікарською комісією зв’язок захворювання і смерті із захистом Батьківщини, а також обставини смерті військового дають підстави для застосування постанови №168.

Апеляційний суд визнав право родини на 15 млн грн

Третій апеляційний адміністративний суд насамперед звернув увагу на момент виникнення права на одноразову грошову допомогу.

Відповідно до законодавства таке право виникає з дня смерті військовослужбовця, а не з моменту звернення його родини за виплатою.

Оскільки підполковник помер 11 жовтня 2022 року, суд застосував законодавство, чинне саме на цю дату.

Зокрема, пункт 2 постанови Кабміну №168 у редакції, чинній на той час, передбачав одноразову грошову допомогу сім’ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у розмірі 15 млн грн із розподілом між отримувачами.

Водночас Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» раніше встановлював інші розміри допомоги залежно від обставин смерті військовослужбовця — 750 або 500 прожиткових мінімумів.

Однак Законом від 29 липня 2022 року №2489-IX статтю 16-2 було доповнено положенням, відповідно до якого розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі або смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Причому законодавець передбачив застосування цієї норми з 24 лютого 2022 року.

Апеляційний суд погодився з висновком першої інстанції, що в спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме постанова №168.

Смерть від захворювання не стала перешкодою для виплати

Ключовим у справі було питання, чи виключає смерть від захворювання можливість призначення родині військового допомоги в розмірі 15 млн грн.

Апеляційний суд виходив із конкретних обставин смерті підполковника.

Зокрема, було встановлено, що:

• військовий помер під час дії воєнного стану;
• на момент смерті перебував у районі виконання завдань із захисту України на Донеччині;
• смерть настала під час проходження військової служби та виконання відповідних завдань;
• військово-лікарська комісія офіційно встановила зв’язок захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини.

За таких обставин суд не погодився з тим, що сам факт смерті від захворювання, а не від поранення, позбавляє членів сім’ї права на допомогу в розмірі, встановленому постановою №168.

При цьому висновок суду не означає, що будь-яка смерть військовослужбовця від захворювання автоматично є підставою для виплати 15 млн грн. Вирішальне значення мають встановлені обставини смерті та її зв’язок із захистом Батьківщини.

Яку практику Верховного Суду врахувала апеляція

Під час розгляду спору суд звернув увагу на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Зокрема, йшлося про постанову Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а.

У тій справі військовослужбовець помер унаслідок гострої серцево-судинної недостатності та кардіоміопатії. Військово-лікарська комісія встановила, що його захворювання та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

Міністерство оборони призначило матері померлого військового допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму — 1 860 750 грн.

Однак Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених обставин мати мала право на допомогу відповідно до пункту 2 постанови №168 у розмірі 15 млн грн.

Верховний Суд не погодився з висновком апеляційної інстанції про неможливість застосування цієї постанови через те, що смерть військового настала внаслідок захворювання, а не поранення.

Апеляційний суд у справі підполковника врахував цей правовий підхід, оскільки обставини також стосувалися смерті військовослужбовця від захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини.

Водночас наведені Міноборони інші рішення Верховного Суду суд визнав такими, що стосувалися відмінних фактичних обставин і правового регулювання.

Чому суд зобов’язав Міноборони призначити виплату, а не повторно розглянути заяви

Окремим питанням стало право суду безпосередньо зобов’язати Міністерство оборони призначити та виплатити допомогу.

МОУ посилалося на дискреційність своїх повноважень, тобто право державного органу самостійно ухвалювати рішення в межах визначеної законом компетенції.

Апеляційний суд пояснив, що дискреційні повноваження передбачають можливість вибору між кількома правомірними рішеннями.

Натомість якщо закон чітко визначає умови прийняття рішення, особа виконала всі необхідні вимоги, а у державного органу немає законних альтернатив, суд може зобов’язати його прийняти конкретне рішення на користь позивача.

Такий підхід відповідає положенням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

У цій справі, як встановив суд, позивачі виконали всі приписи закону для отримання допомоги в належному розмірі.

Обставини смерті підполковника відповідали умовам застосування пункту 2 постанови №168.

Натомість Міноборони неправильно витлумачило законодавство і призначило допомогу в меншому розмірі.

Тому суд визнав належним способом захисту не повторний розгляд заяв родини, а безпосереднє зобов’язання Міністерства призначити та виплатити відповідну допомогу.

Що вирішила апеляція

28 серпня 2026 року Третій апеляційний адміністративний суд у справі №280/1287/25 залишив апеляційну скаргу Міністерства оборони без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року — без змін.

Отже, чинним залишилося рішення, яким:

• визнано протиправним та скасовано пункт 37 рішення комісії МОУ від 11 жовтня 2024 року про призначення родині допомоги в розмірі 930 375 грн;
• зобов’язано Міністерство оборони призначити та виплатити дружині й двом дочкам підполковника одноразову грошову допомогу за пунктом 2 постанови Кабміну №168;
• визначено, що допомога має розподілятися між отримувачами в рівних частках з урахуванням уже проведених виплат.

Принциповий висновок цієї справи полягає в тому, що смерть військовослужбовця від захворювання не виключає права його сім’ї на 15 млн грн, якщо встановлені обставини відповідають умовам постанови №168, а захворювання та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

Міноборони звернулося до Верховного Суду, але касацію не відкрили

Міністерство оборони спробувало оскаржити рішення обох інстанцій у Верховному Суді, наполягаючи, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної судової практики та становить значний суспільний інтерес.

Однак 6 жовтня 2026 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження. Суд відніс спір до категорії справ незначної складності та зазначив, що Міноборони не обґрунтувало наявності виняткових підстав для касаційного перегляду. Також доводи скарги фактично зводилися до незгоди з оцінкою доказів.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на користь родини військового залишилися чинними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.