15 млн грн за загиблого військового: право на допомогу залежить від закону на день смерті – ВС
Рішення суду про те, що жінка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю, ще не гарантує їй права на державну допомогу. Навіть багаторічні стосунки та офіційно встановлений факт спільного проживання можуть виявитися недостатніми, якщо на момент загибелі військового закон не передбачав для жінки права на виплату.
Верховний Суд роз’яснив, чому в таких спорах вирішальне значення має не дата судового рішення, а законодавство, чинне на день смерті захисника.
Суть спору
Як стало відомо із матеріалів справи, 29 вересня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 140/2135/25 щодо права жінки на одноразову грошову допомогу після загибелі військовослужбовця. Жінка стверджувала, що проживала із загиблим однією сім’єю без реєстрації шлюбу з липня 2006 року до його смерті.
Військовослужбовець загинув під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу. У червні 2024 року суд установив факт їхнього проживання однією сім’єю. Рішення набрало законної сили 11 липня 2024 року. Після цього жінка звернулася по одноразову грошову допомогу.
Однак комісія Міністерства оборони України рішенням від 8 листопада 2024 року повернула документи на доопрацювання. Заявниці запропонували надати підтвердження перебування на утриманні загиблого. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили її позов і зобов’язали повторно розглянути питання. Міністерство оборони оскаржило ці рішення.
Верховний Суд підтримав позицію відомства, скасував рішення попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні позову.
Чому дата загибелі важливіша за дату рішення суду
Ключовий висновок Верховного Суду полягає в тому, що право на одноразову грошову допомогу виникає у зв’язку із загибеллю військовослужбовця. Тому коло осіб, які можуть претендувати на виплату, визначається законодавством, чинним на дату його смерті.
На момент загибелі військового стаття 16-1 Закону України № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала право на допомогу для визначених категорій осіб. Серед них – батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти та утриманці загиблого. Жінка або чоловік, які проживали з військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як окрема категорія отримувачів у цій редакції закону не зазначалися.
Згодом законодавство змінилося. Закон № 3515-IX від 9 грудня 2023 року доповнив перелік отримувачів жінкою або чоловіком, які проживали із загиблим однією сім’єю, не перебуваючи з ним у шлюбі, за умови встановлення цього факту судом. Ці зміни набрали чинності 29 березня 2024 року.
Однак Верховний Суд наголосив: нові правила не поширюються автоматично на випадки загибелі військовослужбовців, які сталися до набрання ними чинності. Такий підхід відповідає статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім передбачених Конституцією винятків.
Отже, дата звернення по допомогу, дата рішення комісії чи дата судового рішення про встановлення факту спільного проживання не змінюють законодавства, яке діяло на день загибелі військового.
Верховний Суд розмежував встановлення сімейних відносин і право на державну виплату. Рішення суду про проживання однією сім’єю підтверджує відповідний факт, але саме по собі не розширює перелік отримувачів допомоги, визначений спеціальним законом. Загального статусу члена сім’ї недостатньо, якщо закон на дату смерті військовослужбовця не передбачав для такої особи окремої підстави отримання виплати.
Водночас це не означає, що людина, яка проживала із загиблим без шлюбу, за жодних обставин не може претендувати на допомогу. За попередньою редакцією закону вона могла належати до категорії утриманців, якщо відповідала встановленим вимогам і мала належні докази такого статусу. Саме тому в цій справі Міністерство оборони запропонувало доопрацювати документи, зокрема надати підтвердження перебування на утриманні загиблого.
Проте встановлений судом факт спільного проживання не замінював доказів, необхідних для підтвердження іншої законної підстави отримання допомоги.
Верховний Суд уже розглядав подібну справу
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25. Тоді йшлося про жінку, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без шлюбу з червня 2020 року. Військовий загинув 29 вересня 2022 року, а суд установив факт їхнього спільного проживання вже у березні 2024 року.
Міністерство оборони повернуло документи на доопрацювання, оскільки заявниця не надала підтверджень, необхідних для встановлення права на допомогу як утриманця. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні позову. В обох справах суд дійшов однакового висновку: пізніші зміни законодавства не створюють автоматичного права на виплату, якщо на дату загибелі військовослужбовця відповідна категорія осіб не була включена до переліку отримувачів.
Таким чином, для родин загиблих військових важливо враховувати не лише факт спільного проживання та наявність судового рішення, а й дату загибелі, чинну на той момент редакцію закону та можливість підтвердити іншу передбачену законом підставу для отримання допомоги.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
