18 травня в Україні вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу — одну з найтрагічніших сторінок в історії Криму та всієї держави. Відповідну постанову Верховна Рада ухвалила у 2015 році.
У цей день згадують понад 200 тисяч кримських татар, яких у 1944 році радянська влада примусово депортувала з Криму. Для багатьох із них заслання стало шляхом поневірянь, голоду, хвороб і смерті.
Головна хвиля депортації відбулася 18–20 травня 1944 року в період Другої світової війни. Після відступу нацистських військ із Криму радянська влада розпочала масове виселення кримськотатарського населення. За наказом із Москви підрозділи НКВС зігнали людей до залізничних вагонів і відправили переважно до Узбекистану.
Для тисяч родин ця дорога стала останньою. Люди гинули через виснаження, голод, спрагу, хвороби та відсутність медичної допомоги — як під час транспортування, так і в перші роки заслання. Паралельно радянська влада намагалася знищити сліди присутності кримських татар у Криму.
Офіційним виправданням депортації стали звинувачення всього народу в «державній зраді» та співпраці з нацистами, попри те, що тисячі кримських татар воювали у складі Червоної армії. Серед історичних причин дослідники також називають геополітичні міркування радянського керівництва щодо Криму та його стратегічного значення.
Метою депортації було не лише фізичне виселення, а й руйнування культурної та соціальної основи народу. Зокрема, було знищено або втрачено значну частину освітньої та культурної інфраструктури:
– 640 бібліотек початкових шкіл, 221 бібліотека середніх шкіл і 360 хат-читалень;
– 861 кримськотатарську школу;
– близько 80 тисяч будинків;
– приблизно 2400 кладовищ і значну кількість надгробків та релігійних святинь.
Попри це, кримськотатарський народ зберіг мову, культуру, традиції та національну ідентичність. У місцях заслання люди продовжували виховувати дітей, передавати пам’ять про Крим і підтримувати віру в повернення на батьківщину.
Режим спецпоселень діяв до періоду десталінізації в другій половині 1950-х років. Хоча умови життя частково пом’якшили, звинувачення з народу не було знято. Кримськотатарська мова тривалий час залишалася під забороною: до 1957 року не дозволялися публікації, а також були обмежені можливості її використання в освіті. Повернення до Криму фактично залишалося забороненим до 1989 року.
Сьогодні, в умовах тимчасової окупації Криму, фіксуються нові випадки переслідувань кримських татар: обшуки, арешти та тиск на активістів, журналістів і правозахисників. Це розглядається як продовження репресивних практик проти народу.
Вшановуючи пам’ять жертв геноциду, ми згадуємо тих, хто загинув у роки депортації, і тих, хто зберіг народ у найважчі часи. Стійкість кримських татар стала невід’ємною частиною історії України та прикладом збереження ідентичності попри історичні трагедії.
Інформація взята за матеріалами УІНП та Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим
матеріал підготувал/ла: Михайло Михайлюк
