30 вересня виповнюється 185 років від дня народження Михайла Драгоманова — українського публіциста, історика, літературознавця, фольклориста, економіста, філософа та громадського діяча. Він був одним із представників українського визвольного руху та розвивав ідеї політичних свобод і правової держави.
Джерело: Полтавська ОВА
Михайло Петрович Драгоманов народився 1841 року в Гадячі на Полтавщині в родині небагатих дворян. Його батьки походили з козацької старшини, чим Драгоманов пишався протягом життя.
З 1849 до 1853 року він навчався у Гадяцькому повітовому училищі, де цікавився історією, мовами та культурою античного світу. Після цього продовжив освіту в Полтавській гімназії. Восени 1859 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.
У Києві Драгоманов долучився до громадського життя та став одним із організаторів «Старої громади». У 1870–1876 роках працював доцентом Київського університету. Через політичні погляди його звільнили, після чого Драгоманов виїхав за кордон.
У Женеві в 1876–1889 роках він очолював осередок української політичної еміграції. Згодом кілька років викладав у Софії, а в 1889–1895 роках був професором Софійського університету. На батьківщину Драгоманову повернутися так і не судилося.
Значну частину своєї діяльності Михайло Драгоманов присвятив розвитку української культури та політичної думки. Національне питання було одним із центральних у його творчості. Він пов’язував розвиток українського суспільства з політичними свободами, розвитком культури та поширенням демократичних ідей.
Одним із перших публічних виступів Драгоманова як громадського діяча стала його участь у прощанні з Тарасом Шевченком у Києві в травні 1861 року. Він був серед тих, хто зустрічав труну Кобзаря на березі Дніпра та супроводжував її до пароплава, яким останки Шевченка вирушили до Канева.
Драгоманов також зробив значний внесок у дослідження історії України. У праці «Малороссия в ее словесности» (1869) він запропонував власний підхід до української історії, який відрізнявся від офіційних на той час поглядів. До історичних питань він звертався і в працях «Переднє слово до “Громади”», «Чудацькі думки про українську національну справу», «Пропащий час: українці під Московським царством» та інших роботах.
Як літературний критик Михайло Драгоманов досліджував українське письменство, його значення та місце в європейському культурному просторі. Він долучався до закордонного видання творів Тараса Шевченка, Миколи Костомарова та інших українських авторів, а також сприяв поширенню їхньої творчої спадщини європейськими мовами.
Окремий напрям його наукової роботи — український фольклор. Драгоманов досліджував народні пісні, перекази та інші зразки усної народної творчості. Серед його праць — «Історичні пісні малоруського народу», написані у співавторстві з Володимиром Антоновичем, «Малоруські народні перекази» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу XVIII–XIX ст.» (1883–1885).
Однією з останніх великих праць ученого стали «Чудацькі думки про українську національну справу», написані на початку 1890-х років. У ній Драгоманов продовжив розмірковувати про розвиток української нації, культури та суспільства.
Михайло Драгоманов помер 2 липня 1895 року в Софії. Його наукова та публіцистична спадщина охоплює історію, літературу, фольклор, політику та філософію й залишається важливою частиною української інтелектуальної спадщини.
матеріал підготував/ла: Дар'я Дубовік
