25 років улюбленої справи: швачка з Тального, яка навчилася всього сама

У професії, де кожен сантиметр тканини має значення, а результат залежить не лише від техніки, а й від відчуття людини, особливого значення набувають майстерність, терпіння та любов до своєї справи. Саме так можна розповісти про Лілію Слободяник – швачку, яка вже близько 25 років займається улюбленою справою.

Свого часу її життєвий шлях міг скластися зовсім інакше. Лілія Геннадіївна родом із Кіровоградської області, міста Бобринець. Після школи вона вступила навчатися на медика, однак згодом зрозуміла, що медицина – не її покликання.

Зате ще у 16 років дівчина вперше спробувала самостійно пошити собі спідницю. Потім був піджачок, сорочка, шорти – і поступово звичайне захоплення перетворилося на справу життя. «Я зрозуміла, що це моє», – згадує Лілія Геннадіївна.

Цікаво, що професійних наставників, які б навчили її швейної справи, у Лілії не було. Усе опановувала самостійно: придивлялася до готових речей, пробувала, помилялася, знову шила й удосконалювала свої навички.

Сьогодні багато хто навчається за відеоуроками в інтернеті, однак у час, коли Лілія тільки починала, таких можливостей не було. Її своєрідними «вчителями» стали журнали «Burda», де можна було знайти викрійки та детальні пояснення.

За словами майстрині, любов до шиття могла передатися їй і від бабусі, яка також мала хист до цієї справи. Перші речі Лілія шила для себе та своєї родини. Згодом люди побачили результат її роботи, їм сподобалося – почали звертатися із власними замовленнями. Так поступово з’явилися перші клієнти, а разом із ними – впевненість у тому, що шиття справді є її покликанням.

Особливо пам’ятними для майстрині стали її перші речі. У 90-х роках із одягом було значно складніше, ніж сьогодні. Багато модних речей, які хотілося мати, просто неможливо було знайти в магазинах.

Тоді мама Лілії віддала їй дві свої гарні сукні – одну червону, іншу велюрову. Саме з них дівчина пошила собі спідницю з широким поясом та коротенький піджак.

Пізніше почала шити дедалі більше: для себе, дітей, рідних, а потім і для інших людей. За тканинами навіть їздила до Одеси. У ті часи це було звичною частиною роботи – знайти потрібну тканину, привезти її та разом із клієнтом продумати майбутній виріб. Тоді особливо популярними були костюми, піджаки, брюки та спідниці. Готового одягу було не так багато, тому послуги кравчинь мали значний попит.

До Тальнівщини Лілія Геннадіївна потрапила завдяки особистій історії. Після розлучення з першим чоловіком вона сама виховувала двох доньок. Згодом познайомилася через соцмережі із майбутнім другим чоловіком. Він приїхав до неї, вони познайомилися, а згодом чоловік привіз її на Тальнівщину. Так у житті Лілії розпочався новий етап – і тут вона продовжила займатися шиттям.

За 25 років роботи змінився не лише світ навколо, а й сама професія швачки. Якщо раніше основну частину замовлень становило саме індивідуальне пошиття одягу, то сьогодні готових речей у магазинах значно більше. Тому клієнти найчастіше звертаються до майстрині з ремонтом та перешиванням одягу.

І тут, говорить Лілія, також є простір для творчості. Куртку можна розширити або переробити, річ, яка стала завеликою чи замалою – підігнати по фігурі, а одяг, який просто лежить без діла – перетворити на щось нове.

Нині майстриня саме працює над одним із таких замовлень: із костюма планує зробити куртку. Інколи клієнти приносять речі, які шкода викинути, але носити в попередньому вигляді вже не хочеться. Тоді завдання швачки – побачити, що ще можна створити з наявної тканини.

За роки роботи Лілія переконалася: одяг не можна створювати за одним шаблоном для всіх. Коли вона шила речі на замовлення, часто брала за основу моделі з журналів, але неодмінно додавала щось від себе, враховуючи фігуру конкретної людини, її побажання та те, що їй пасуватиме. На її думку, саме індивідуальний підхід дозволяє створити річ, у якій людина почуватиметься комфортно.

«Кожна фігура індивідуальна, кожна людина індивідуальна, і не можна їх вдягати в одне й те саме», – говорить Лілія.

Наприклад, якщо у жінки пишні стегна, фасон має це враховувати. Плаття не обов’язково повинно бути обтислим, а брюки можна поєднати з довшою сорочкою чи іншим верхом, який створить гармонійний силует. Тому передусім майстрині потрібно побачити людину, поговорити з нею та зрозуміти, чого вона хоче.

За чверть століття роботи було чимало складних замовлень. Одними з найпам’ятніших стали сукні з шифону. З цією тканиною працювати особливо непросто, тому такі вироби вимагали багато уваги й акуратності.

Свого часу Лілія шила кілька складних суконь для доньок, які виступали. Робота була настільки копіткою, що цей досвід залишився в пам’яті майстрині на довгі роки. Однак саме складні завдання часто й дають найбільше задоволення, коли бачиш готовий результат.

«Я йду до результату. Я дивлюся на свій результат. Я хочу досягнути такого результату», – розповідає вона. Для Лілії не настільки важливо, чи це ремонт, перешивання або пошиття нового виробу. Найважливіше – побачити, що задум вдалося реалізувати.

Тривалість роботи залежить від складності виробу. Просту річ, за словами майстрині, можна пошити навіть за день, однак у середньому на замовлення потрібно близько двох-трьох днів.

Куртка може зайняти близько трьох днів, а складніший виріб – ще більше. Адже швачка працює не лише за машинкою. Потрібно правильно розкроїти тканину, зробити примірку, обробити деталі, пропрасувати виріб, врахувати численні маленькі нюанси.

Лілія Геннадіївна визнає: сьогодні ситуація зовсім інша, ніж у 90-х. Одяг можна придбати практично без проблем, а тканини та готові речі легко замовити через інтернет. Водночас індивідуальне пошиття не зникло. Є люди, які хочуть конкретний фасон, мають нестандартні параметри фігури або просто прагнуть отримати річ, якої не знайдеш у магазині. Часто клієнти самі знаходять тканину в інтернеті, надсилають майстрині фотографію бажаної моделі, а вона підказує, скільки матеріалу потрібно придбати. Після цього розпочинається робота над виробом.

За 25 років Лілія Геннадіївна пройшла шлях від дівчини, яка самостійно шила собі перші речі, до досвідченої майстрині, до якої люди приходять зі своїми замовленнями. Її навчання складалося з журналів, спостережень, численних спроб і великого бажання навчитися.

«Це моя любима справа», – каже пані Лілія.

Сьогодні майстриня працює на невеликому базарчику. Приймає клієнтів з понеділка по четвер з 8:00 до 17:00, у п’ятницю – з 8:00 до 12:00. Субота та неділя – вихідні.

Номер телефону: 097 303 54 07

Тож якщо улюблена річ стала завеликою чи замалою, потребує ремонту, переробки або ж хочеться створити щось індивідуальне – іноді зовсім не обов’язково купувати нове. Достатньо знайти майстра, який зможе побачити можливості там, де інші бачать лише шматок тканини.

Аріана НЕСТЕРЕНКО

 Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів