50 євро в паспорті на кордоні обернулись для водія штрафом у 34 тисячі гривень: Верховний Суд залишив вирок у силі
Питання кваліфікації дій особи за статтею 369 Кримінального кодексу України залежить не лише від форми передачі коштів, а й від встановленої судами спрямованості таких дій.
У справі № 715/3476/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 22 вересня 2026 року перевірив правильність засудження водія за надання неправомірної вигоди працівниці Державної прикордонної служби України.
Справа стосувалася ситуації, коли водій, який намагався виїхати з України через пункт пропуску, передав документи для перевірки, а в паспорті були виявлені 50 євро. Чи могли ці гроші потрапити до паспорта випадково? Верховний Суд допоміг розібратися.
Обставини справи
Засуджений 6 серпня 2023 року приблизно о 7:19 прибув на МПП «Порубне» з метою перетнути державний кордон України. Він їхав як водій та був внесений до системи «Шлях».
За встановленими судами обставинами, засуджений розумів, що не зможе належним чином підтвердити мету своєї поїздки, що могло призвести до відмови у перетині кордону. Саме тому він вирішив вплинути на працівників Державної прикордонної служби України.
Під час перевірки документів працівниця ДПС України виявила в паспорті засудженого одну купюру номіналом 50 євро. За встановленими судами обставинами, ці кошти були надані їй як неправомірна вигода за прийняття рішення щодо дозволу на перетин державного кордону.
Засуджений своєї вини не визнав. У суді він пояснював, що 50 євро належали йому, але як вони опинилися в паспорті, йому невідомо. Цю версію сторона захисту підтримувала і під час апеляційного розгляду.
Водночас свідок — працівниця Державної прикордонної служби України — пояснила, що сприйняла виявлення грошей у паспорті як спробу надати їй неправомірну вигоду за безперешкодний перетин кордону. На її запитання, навіщо він поклав гроші у паспорт, засуджений повідомив, що йому так порадили зробити хлопці. Свідок також зазначила, що він не міг конкретно пояснити мету поїздки, пункт призначення та дату повернення в Україну.
Суд дослідив показання свідків, протоколи огляду, документи щодо працевлаштування та поїздки, матеріали щодо діяльності волонтерської організації, рішення про відмову в перетині державного кордону, матеріали огляду мобільного телефону, відеозаписи з нагрудних реєстраторів прикордонників та інші докази.
Суд першої інстанції встановив, що версія про випадкове потрапляння грошей до документів спростовується сукупністю доказів. Зокрема, відеозаписи показували, що засуджений не заперечував належність йому 50 євро, не заявляв про їх випадкове потрапляння до документів та двічі пояснював походження грошей словами: «так сказали хлопці».
Глибоцький районний суд Чернівецької області визнав засудженого винуватим за ч. 1 ст. 369 КК України та призначив йому штраф у розмірі 34 000 грн.
Під час першого апеляційного розгляду вирок було скасовано, а кримінальне провадження закрито через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості. Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2025 року частково задовольнив касаційні скарги прокурорів, скасував цю ухвалу та призначив новий апеляційний розгляд. За результатами нового розгляду Чернівецький апеляційний суд 4 березня 2026 року залишив вирок без зміни.
У касаційній скарзі засуджений та його захисник просили скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження. Вони, зокрема, посилалися на недопустимість доказів, заперечували факт передачі коштів службовій особі, стверджували про їх випадкове потрапляння до документів, а також вказували на порушення під час повторного апеляційного розгляду.
Позиція Верховного Суду
Суд зазначив, що ч. 1 ст. 369 КК встановлює кримінальну відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а також за надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто її надає, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
ВС вказав, що пропозиція або обіцянка надати неправомірну вигоду є самостійними злочинами з формальним складом і вважаються закінченими з моменту висловлення відповідної пропозиції чи обіцянки службовій особі.
Натомість надання неправомірної вигоди є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із часу, коли службова або третя особа отримали цю неправомірну вигоду.
Суд зазначив, що об’єктивна сторона цього злочину характеризується трьома альтернативними діями: пропозицією надати неправомірну вигоду; обіцянкою надати неправомірну вигоду; наданням такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
ВС окремо роз’яснив, що під пропозицією у статті 369 КК необхідно розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою — висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.
Надання неправомірної вигоди — це її передавання службовій особі, а способи такого передавання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
Суд зазначив, що за своєю суттю об’єктивна сторона цього злочину вичерпується лише фактом пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду або надання такої вигоди.
Оцінюючи конкретні обставини справи, Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що сукупність доказів підтверджує умисний характер дій засудженого.
ВС зазначив, що він прибув на пункт пропуску з метою перетину державного кордону, розумів, що не зможе належним чином підтвердити мету поїздки, а тому вирішив вплинути на працівників ДПС України. Надаючи документи працівниці ДПС України, яка була одягнена у формений одяг, він беззаперечно усвідомлював, що вона є працівником ДПС України, виконує службові обов’язки та уповноважена надати йому дозвіл на перетин кордону.
Суд зазначив, що факт обізнаності засудженого про перебування грошей у документах підтверджується дослідженими відеозаписами та показаннями свідків, а належність грошей саме засудженому він не заперечував.
При цьому неправомірна вигода надавалась з метою схилення працівниці ДПС України до вчинення дій всупереч службовим обов’язкам — прийняття рішення щодо дозволу на перетин державного кордону.
Суд також відхилив аргумент захисту про те, що засуджений не висловлювався щодо вчинення службовою особою дій у його інтересах.
ВС зазначив, що це не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про те, що неправомірну вигоду було надано саме за вчинення службовою особою дій в інтересах засудженого та не впливає на правильність кваліфікації його дій.
Отже відсутність прямої словесної пропозиції, обіцянки чи відкритого вручення коштів сама по собі не виключає складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд встановив, що кошти були умисно передані службовій особі разом із паспортом з метою схилення її до вчинення дій в інтересах засудженого. Те, що службова особа кошти не прийняла та повідомила про подію, також не спростовує спрямованості його дій на надання неправомірної вигоди.
На переконання Суду, винуватість засудженого у наданні службовій особі неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища доведена поза розумним сумнівом.
Окремо ВС розглянув доводи щодо допустимості доказів. Суд зазначив, що відеофіксація огляду місця події не є обов’язком, а правом слідчого чи прокурора, оскільки ч. 7 ст. 237 КПК передбачає право проводити фотографування, звуко- чи відеозапис оглянутого місця або окремих речей.
Щодо мобільного телефону Суд зазначив, що особистий обшук особи під час затримання є складовою частиною затримання в порядку статті 208 КПК і не потребує окремого дозволу. Для оцінки допустимості доказів, отриманих під час затримання, слід виходити з того, чи було саме затримання законним у значенні статті 208 КПК, тобто чи існували обставини, які давали підстави для затримання.
Суд також визнав необґрунтованими доводи про те, що працівники прикордонної служби вийшли за межі своїх повноважень, ставлячи засудженому запитання щодо обставин події.
ВС врахував, що під час перевірки документів працівниця ДПС України після виявлення грошей запитала, навіщо він їх поклав, а після цього діяла відповідно до своїх посадових обов’язків та повідомила старшого зміни про виявлення факту спроби надання неправомірної вигоди.
ВС також роз’яснив застосування пункту 1 частини 3 статті 87 КПК. Ця норма має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка вже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але всупереч наявності права на мовчання та свободи від самовикриття слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від такої особи.
У цій справі, як встановив Суд, під час перевірки документів засудженого працівниками ДПС України та його подальшого опитування щодо підтвердження мети поїздки він не перебував у жодному процесуальному статусі у цьому кримінальному провадженні, яке на той момент взагалі не існувало.
Щодо повторного апеляційного розгляду ВС зазначив, що апеляційний суд належним чином відреагував на клопотання захисника про повторне дослідження доказів, повторно дослідив певні докази та допитав свідків — працівницю Державної прикордонної служби України та іншого свідка.
Верховний Суд залишив без зміни вирок районного суду Чернівецької області та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого та його захисника — без задоволення.
Отже, для відповідальності за ч. 1 ст. 369 КК не обов’язково прямо озвучувати пропозицію чи передавати гроші в руки посадовцю. Важливими є встановлені обставини, які підтверджують намір надати неправомірну вигоду та її спрямованість на вчинення службовою особою дії в інтересах того, хто її надає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
