72 країни, 8 «екваторів» та 15 тисяч знімків: миколаївський фотожурналіст Ігор Єрмолаєв відзначив 60-річчя

Понад 15 тисяч художніх і репортажних фотографій, сотні публікацій, 72 відвідані країни, понад 320 тисяч подоланих кілометрів, десятки документальних фільмів та 14 великих персональних виставок — із таким солідним творчим доробком зустрів своє 60-річчя миколаївський фотохудожник, журналіст і мандрівник Ігор Єрмолаєв.

Член Національної спілки журналістів України, Міжнародної федерації журналістів (IFJ), Національної спілки фотохудожників та Спілки театральних діячів України вже кілька десятиліть живе з переконанням: усе, що сьогодні здається звичним, завтра стане безцінною історією.

Міжнародний тріумф до ювілею

Свій ювілей та Всесвітній день фотографії митець відзначив вагомими перемогами на міжнародному театральному конкурсі художньої фотографії «THEATRE EXPOSED International Theatrical Photography Competition 2026». До фіналу конкурсу потрапили 7 робіт Ігоря Єрмолаєва, які здобули низку найвищих нагород:

• 1 місце у категорії «ART»;

• 1 місце у категорії «MOVEMENT»;

• 2 місце у категорії «PORTRAIT»;

• спеціальний приз глядацьких симпатій «AUDIENCE AWARD» за роботу з категорії «ART».

Усі світлини-переможці були зроблені на сценах Миколаївського національного академічного українського театру драми та музичної комедії, Миколаївського академічного художнього драматичного театру та концерт-холу «Юність».

«У цих призах також заслуга всіх працівників наших театрів та концерт-холу «Юність». Це наші спільні перемоги!» — наголосив фотомайстер.

Династія завдовжки у століття та вибір шляху

Захоплення фотографією в родині Єрмолаєвих з’явилося задовго до народження ювіляра. Понад сто років тому за камеру взявся його прадід — один із перших фотомайстрів старого Миколаєва, чиї унікальні кадри будівництва та спуску на воду першого у світі підводного мінного загороджувача «Краб» нині мають музейну цінність. Першим наставником для Ігоря став дідусь — також талановитий фотограф.

Сам Ігор Вадимович народився в Ризі, з відзнакою закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут і працював в аспірантурі лабораторії підводної техніки над дисертацією. Проте покликання до творчості та журналістики визначило його подальшу долю:

«Як і багатьох людей мого покоління, нас готували до однієї країни та системи, а в результаті ми опинилися у зовсім іншій реальності. Багато хто не міг знайти себе в новому світі. Лікарі торгували на ринках, інженери ставали підприємцями, спортсмени іноді йшли до кримінальних структур. Я теж шукав своє місце. Пошуки привели мене до фотомистецтва, зйомок фільмів та журналістики. Наразі прийнято лаяти все «радянське» минуле, особливо дефіцит товарів. Але я пам’ятаю і добре. Тоді не було дефіциту дружби та безкорисливого ставлення людей одне до одного. Пригадую гордість містян, коли на миколаївських заводах спускали на воду чергове судно. Кораблі вражали розмірами та можливостями. На жаль, колишній розмах суднобудування у Миколаєві вже не повернути. Втрачено технічну базу, наступність кадрів, професійні школи. Але місто-герой Миколаїв залишається для мене дуже важливим рідним містом. Через фотографію я намагаюся зберегти його пам’ять».

Театр, естетична опора та служіння суспільству

З 2002 року Ігор Єрмолаєв працює театральним критиком і фотографом миколаївських академічних театрів, документуючи театральні вистави та репетиції протягом 24 років:

«Для мене журналістика – це не лише професія, а й форма служіння суспільству, і йдеться не про пафос. Чи просто фотографувати під час вистав? Аніскільки. Треба уважно вдивлятися в акторські обличчя, ловити миті найвищого емоційного напруження, намагатися вхопити те, що триває лише кілька секунд. Також фотограф повинен знати ритм вистави, працювати зі світлом і тінню, мати професійне внутрішнє чуття. Часто здається, що культура фінансується за залишковим принципом, але вона допомагає суспільству зберігати душу. Краса (в мистецтві, слові чи кадрі) – естетична опора, це базовий інструмент підтримки ментального здоров’я у хаосі».

8 «екваторів», рекорди та проєкт «Перлини України»

Протягом тридцяти років Ігор Єрмолаєв є членом географічного товариства Академії наук України. Загальний кілометраж його подорожей 72 країнами становить понад 320 тисяч кілометрів (більше 8 «екваторів»):

• Очолював міжнародні журналістські експедиції Індією, Гімалаями, Індокитаєм, Китаєм, Шрі-Ланкою та Європою.

• Подав заявки до «Книги рекордів Гіннеса» за трансконтинентальну експедицію від Атлантичного до Тихого океану (у 2004 році привіз із неї 54 фотоплівки) та повний піший обхід озера Іссик-Куль.

• Жив чернечим життям у буддійських монастирях Таїланду, Непалу, північної Індії та православних обителях України, досліджував феномен «снігової людини».

• Брав участь у популярних телепроєктах («МастерШеф», «Останній герой-2», «Самозванці») та змаганнях «Що? Де? Коли?».

• Створив понад 500 сторінок рукопису майбутньої книги «Як побачити півсвіту».

З 1999 по 2022 рік у межах авторського проєкту «Перлини України» він фіксував архітектуру та природу малих міст і селищ 15 областей країни:

«Поспішайте подивитися світ – він прекрасніший за будь-яку мрію. Якщо не говорити про кохання, то найбільше радості та втіхи, вважаю – людині приносять подорожі! Я також дуже люблю подорожувати Україною. Ці фотографії проєкту «Перлини України» можуть стати основою для майбутньої реставрації історичних та природних об’єктів».

З притаманним гумором мандрівник називає три речі, які завжди бере з собою в дорогу, крім паспорта й техніки:

«Перша і найголовніша річ називається – людський мозок! Ця річ не важка, має вагу лише півтора кілограма. Ну і гроші, звичайно, та запасні акумулятори».

Аналізуючи ментальність народів світу, журналіст відзначає високий рівень емпатії сусідніх країн Балтії та Польщі та порівнює його з німецьким прагматизмом:

«Німецька культура тримається на понятті «порядок» та довгостроковому плануванні на роки вперед. Українська душа значно емоційніша, імпульсивніша та схильна покладатися на інтуїцію, натхнення або імпровізацію в останній момент (що, до речі, робить українців надзвичайно адаптивними у кризових ситуаціях, де німецькі інструкції просто перестають працювати)».

Межа між правдою війни і повагою до людини

Працюючи репортером на Майдані у 2014 році під час Революції Гідності, а сьогодні фіксуючи наслідки воєнних дій та заходи на підтримку ЗСУ, фотожурналіст акцентує на суворій професійній етиці:

«Це тонка і складна грань, яка залежить від поваги до правди і відповідальності перед людською гідністю. Фотограф є свідком історії, який несе відповідальність перед світом, показуючи те, що іноді важко прийняти, але необхідно побачити. Водночас, він має зберігати повагу до тих, чиї біль і трагедію фіксує. Обираючи, що і як показати, головне не підсилити страждання. Особливо це стосується дітей! Треба шукати баланс між жорстокою реальністю і співчуттям, між правдою і гуманністю. Сьогодні особливо важливо документувати військові злочини та наслідки варварських бомбардувань мирних міст. Пізніше ці фотографії можуть бути доказами в міжнародних судах».

Кавалер відзнак «Зірка культури міста Миколаєва» та «За заслуги перед Миколаївщиною» переконаний у світлому майбутньому міста:

«Наше місто зможе відновитись. Вже не як «монстр суднобудування», потрібно знаходити інші шляхи розвитку. Але важливо, щоб його майбутнє будували чесні професіонали, а не шахраї та авантюристи... Прийнято кокетливо говорити, що «моя найкраща фотографія ще попереду». Але до мого віку та досвіду такий кадр – вже має бути! І я маю таку фотокартину: коли на тебе з повагою та визнанням дивиться весь склад одного з найкращих театрів України – Миколаївського драмтеатру. Побачити людину, її емоцію, красу чи трагедію миті, історію міста або драму цілої країни може лише той, хто дивиться через об’єктив – серцем».

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.