Айтівець Олексій Бойко може стати українським Джейсоном Борном
Українська воєнна розвідка нині дивує світ, задаючи нові стандарти проведення бойових операцій та здобуття надсекретної інформації. Письменник, журналіст-міжнародник і колишній московський кореспондент "Молоді України" Богдан Кушнір пропонує читачам вітчизняного відповідника Джейсона Борна -– айтівця та аналітика Олексія Бойка, якого таємно створив відставний полковник розвідки.
У творчому доробку автора вже ціла серія шпигунських трилерів, де головний герой виступає оператором невидимої війни нового покоління. У світ щойно вийшов роман "Класичний шпигун. Місія у Варшаві" – очікуване продовження напруженого циклу про дуель українських та російських спецслужб. Це історія про розвідника, за яким полює ворожа резидентура, поки інші гарячково намагаються розгадати, хто ж ця загадкова фігура, навколо якої руйнуються найскладніші шпигунські пастки? А тим часом у видавництві вже дозріває третя частина – "Класичний шпигун. Озеро змиває всі сліди".
Про те, як народжувалися сюжети, що інколи випереджають час, про реальних прототипів та чому романи серії пишуться з перспективою екранізації - читайте в інтерв'ю.
– Як народилася ідея створити образ розвідника нового покоління? – запитуємо письменника Богдана Кушніра.
Що нам пропонують на цьому ринку? Американські фільми про ЦРУ, англійські про МІ-6, ізраїльські про "Моссад". Сьогодні українська армія та спецслужби заявили про себе у всьому світі. Чому ми не можемо створити свого Джейсона Борна?
За сюжетом, головний герой – випускник надсекретної програми воєнної розвідки, який роками залишався глибоко в тіні. Його ім'я – Олексій Бойко. У першій книзі він діє під прикриттям кореспондента інформаційного агентства у Москві, а в другій – виходить на нову орбіту під дахом українського посольства в Польщі. Такі його легенди.
– Пане Богдане, хто ж він насправді - Олексій Бойко?
На відміну від класичного американського Борна, мій герой не схильний вибивати двері чи ламати сейфи. Олексій Бойко - аналітик, блискучий програміст і засновник успішної ІТ-компанії. Його зброя – не силует з глушником, а інтелект, холодний розрахунок і здатність передбачати кроки противника.
Борна виховала система, а Бойко сам створює систему, за якою змушений грати противник. Його головний простір - інформаційний.
– Що надихнуло вас зануритися у тему спецслужб та розвідки?
Досвід журналістської роботи у Москві, служба у Силах спеціальних операцій і… моє давнє оточення. Справжні журналістські розслідування – я такий спецкурс викладав в університеті – і робота спецслужб мають багато спільного. Це робота з джерелами і вміння викликати в людей довіру.
– Хто саме ці люди?
Це не просто приятелі, це справжній вибуховий "коктейль Молотова"! Уявіть собі компанію: один - генерал української спецслужби, другий – полковник російської розвідки (і колись ми разом вчилися на одному факультеті журналістики). Третій - випускник вищої школи беріївського МДБ. Четвертий - полковник радянського ГРУ...
У такому середовищі мимоволі народжується щось унікальне, засноване на реальних фактах. Роками я відстежував їхні шахові партії, а вони – мої кроки. У циклі "Класичний шпигун" я прагнув створити образ розвідника XXI століття. Цей портрет зібраний із реальних людей, моїх друзів і тих, хто працював проти мене у Москві.
– Чим Бойко заслужив порівняння з легендарним Борном?
У першому романі він здійснив неможливе, коли у Москві переграв топового вербувальника ГРУ і за сорок вісім годин до повномасштабного вторгнення здобув списки "п'ятої колони" на західному театрі бойових дій.
У другому романі гра ускладнюється. У Варшаві Бойко вербує помічницю російського військового аташе, впроваджуючи "крота" в саме серце ГРУ. Варшава перетворюється на арену жорстоких багаторівневих комбінацій. Російська резидентура гарячково шукає сліди секретного українського проєкту і готова пустити під ніж власну дипломатку. Вони переконані, що Бойко – ключ до міфічної програми підготовки суперагентів під кодовою назвою "Новачок".
Саме із реальних фактів, прототипів друзів і ворогів, із якими довелося зіштовхнутися, я й виліпив портрет Олексія Бойка.
– То хто вас надихнув створити цей образ?
Відставний полковник воєнної розвідки. Ми часто спілкувалися і дружили. Він розповідав мені про особливості свого ремесла. Так у романах про розвідку з'явився військовий пенсіонер Юрій Литвак, який на дачі у Карпатах бореться з недугою і починає створювати з айтівця Олексія Бойка, який працює віддалено в ІТ-компанії, розвідника нового типу. Вихованці інституту розвідки схожі як близнюки. Одна школа, ті самі викладачі, стандартні протоколи поведінки. Їх штампують, як на конвеєрі, ще ставлять клеймо на лиці. А Бойко інший.
Відставний полковник захотів створити невидимку, яка з талантом програміста та першокласного хакера мала стати стихійним лихом для контррозвідки. Він не значиться в жодному досьє спецслужби як агент, не отримує фінансування з державного бюджету, його ніби ніде нема. Все було зроблено майстерно, щоб російська агентура не скоро дізналася про нове захоплення Олексія Бойка.
Литвак створив стихійне лихо для противника, де поєднано досвід старого вояка, який знає методи радянських та російських спецслужб, та гнучкий розум та системний підхід молодого айтівця, який бачить світ по-новому.
– Чого очікувати читачам від третьої книги "Озеро змиває всі сліди"?
Бойко включається у просування масштабного геополітичного проєкту, але не розкриватимемо всіх карт – і залишимо інтригу. Його головний талант змусити ворога грати за запрограмованими правилами та робити саме ті кроки, які потрібні українській стороні. Він бачить усю картину повністю, тоді як інші оперують лише фрагментами. У романі мова йде про відкриття, яке сколихнуло світові біржі. У Карпатах виявили золотий автохтон – унікальне мегародовище газу, здатне на десятиліття забезпечити Україну блакитним паливом.
Щоб зірвати енергетичний прорив, Кремль через треті країни і тіньові структури запускає серію підступних диверсій. Випускник надсекретної програми української розвідки Олексій Бойко, який працює під дипломатичним прикриттям, опиняється в епіцентрі цієї невидимої війни. Йому доведеться відректися від власного минулого й зробити крок, що змінить усе.
За ним полює російська агентура, його цинкує польська контррозвідка, а український Центр проводить через нього висококласну операцію, де інформація стає грізнішою за будь-яку зброю. Особиста історія Бойка переростає у глобальний сюжет протистояння України та Польщі з російськими мережами в Європі.
– У чому головна філософія вашої серії?
Це таємна гра на межі реальності та художньої містифікації, і намагання випереджувати час та події. Те, що російські спецслужби вважали грізною програмою підготовки суперагентів, виявилося блискучо сформованою легендою.
У фіналі другої книги українці та поляки об'єднують зусилля. Але у Варшаві ця історія лише починається. Гра між Бойком і завербованою ним дипломаткою Багіровою перезапускається, виходячи на вищий, глобальний рівень. Справжня розв'язка чекає на нас у третьому романі.
– Відомо, що перша книга виходила за підтримки ГУР.
Авторська серія "Класичний шпигун" започаткована однойменним романом, який вийшов у "Фоліо" за сприяння Головного управління розвідки Міністерства оборони та особисто генерал-лейтенанта Кирила Буданова. Через обставини воєнного стану співпрацю з харківським видавництвом призупинено. Романи цієї серії вже будуть виходити в інших містах.
– Яка все-таки головна ідея роману - "Місія у Варшаві"?
Це роман про нову європейську реальність, в якому протидія російським спецслужбам стає спільною справою Євросоюзу. Проходить обмін інформацією, координуються операції, і вибуховий фінал. Російський резидент залишає Варшаву з чорною міткою.
– Що чекає українського Джейсона Борна у майбутньому?
Після третього роману буде четвертий. Він з новим обличчям і новою легендою з'явиться поблизу міста Сочі, де на "розумному курорті" створюють кіберзброю нового покоління, здатну переписати майбутнє.
– А у п'ятому?
Йде на заслужений відпочинок. Розводить коней на фермі і насолоджується мирним життям.
– А далі? Ваші тексти сприймаються як готовий сценарій.
Життя покаже. Кожна сцена написана так, щоб читач бачив живу картинку як на екрані. Я завжди пишу з натури. Коли писав "Помсту оперативника розвідки", "Невидиму павутину", спеціально літав у Сочі, щоб ще раз побачити живу картину, де будуть відбуватися події. Як кожен письменник, мрію, щоб мій герой з'явився у багатосерійному серіалі. Романи писав з перспективою екранізації.