Бабуся виховала онука-сироту, але після його загибелі на війні Міноборони відмовило у виплаті 15 млн грн: втрутився суд
Міноборони вимагало від бабусі загиблого військового через суд підтвердити, що вона була членом сім’ї онука. Жінка це зробила: суд встановив, що вони жили однією сім’єю, вели спільний побут і мали взаємні права та обов’язки. Однак після цього комісія МО все одно відмовила у допомозі, заявивши, що ці обставини нібито не підтверджені.
Бабуся оскаржила відмову. Львівський окружний адміністративний суд визнав рішення комісії протиправним і зобов’язав Міноборони призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу як члену сім’ї загиблого військовослужбовця.
Бабуся стала опікуном онука після загибелі його батьків
Як встановив суд, онук позивачки, 1994 року народження, загинув 5 липня 2022 року поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Причиною смерті стали множинні осколкові поранення. Військово-лікарська комісія встановила, що травма, поранення та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.
Батьки військовослужбовця загинули ще у липні 1997 року. Після цього виконавчий комітет Стрийської міської ради призначив його бабусю опікуном неповнолітнього онука.
Хлопець проживав разом із нею, а після досягнення повноліття вони продовжували жити однією сім’єю.
Міноборони спочатку повернуло документи на доопрацювання
У червні 2023 року бабуся звернулася через Стрийський РТЦК та СП до Міністерства оборони із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю онука.
У листопаді 2023 року комісія Міноборони повернула документи на доопрацювання.
Для підтвердження належності жінки до членів сім’ї загиблого їй запропонували, зокрема, надати судове рішення про встановлення юридично значущих обставин: спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов’язків.
Іншим можливим варіантом було підтвердження перебування на утриманні загиблого відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців.
Після цього жінка звернулася до суду.
Суд визнав бабусю членом сім’ї загиблого військового
3 червня 2025 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області у справі №456/6032/24 встановив факт проживання бабусі та її онука однією сім’єю до дня його смерті та визнав її членом сім’ї загиблого військовослужбовця.
9 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
При цьому у мотивувальній частині рішення було встановлено не лише сам факт спільного проживання.
Суд з’ясував, що після загибелі батьків бабуся опікувалася онуком і фактично замінила йому батьків. Надалі, коли жінка постаріла, вже онук доглядав за нею.
Суд встановив, що вони проживали разом, вели спільний побут, мали взаємні права та обов’язки, а онук допомагав по господарству, купував продукти та ліки, оплачував комунальні послуги і дбав про будинок.
Чому Міноборони вдруге відмовило у виплаті
Після отримання судового рішення бабуся повторно подала документи до Міністерства оборони.
Однак 19 червня 2026 року комісія МО відмовила їй у призначенні одноразової грошової допомоги.
У рішенні комісія зазначила, що суд нібито встановив лише факт проживання бабусі та онука однією сім’єю, але не встановив факту ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов’язків.
Також Міноборони послалося на відсутність доказів того, що жінка перебувала на утриманні загиблого.
У суді МО додатково зазначало, що позивачка отримує пенсію за віком і не надала документів про перебування на утриманні онука.
Крім того, Міністерство заперечувало проти вимоги безпосередньо зобов’язати його призначити допомогу, вважаючи це втручанням у дискреційні повноваження відомства.
Адмінсуд: потрібні обставини вже були встановлені іншим судом
Львівський окружний адміністративний суд із позицією Міноборони не погодився.
Суд звернув увагу, що відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права й обов’язки.
Саме такі обставини, за висновком адмінсуду, вже були встановлені рішенням Стрийського міськрайонного суду, яке набрало законної сили.
У мотивувальній частині цього рішення прямо зазначалося, що бабуся та онук проживали разом як одна сім’я з липня 1997 року, вели спільний побут та мали взаємні права й обов’язки.
Адмінсуд також послався на частину 4 статті 78 КАС України, за якою обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, за передбачених законом умов не доказуються повторно.
Таким чином, твердження комісії МО про те, що ведення спільного господарства та взаємні права й обов’язки нібито не були встановлені, не відповідало змісту судового рішення.
Статус члена сім’ї та статус утриманця — не одне й те саме
Окремо суд оцінив аргумент Міноборони про те, що бабуся не довела перебування на утриманні загиблого.
Стаття 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала право на одноразову грошову допомогу, зокрема, для членів сім’ї, батьків та утриманців загиблого військовослужбовця.
При цьому члени сім’ї визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці — відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Суд наголосив: позивачка звернулася по допомогу як член сім’ї загиблого, а не як його утриманка.
Тому відсутність доказів перебування на утриманні не могла бути підставою для відмови особі, статус якої як члена сім’ї вже підтверджений судовим рішенням.
Про яку допомогу йдеться
Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року №168 у редакції, застосованій судом до спірних правовідносин, передбачав виплату сім’ям загиблих осіб одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн.
Водночас ця сума розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, які відповідно до закону мають право на таку допомогу.
Тому загальний розмір допомоги за постановою №168 та сума, яка належить конкретному отримувачу, юридично не завжди є тотожними.
У своєму позові жінка просила зобов’язати Міноборони призначити їй 15 млн грн. Водночас у резолютивній частині рішення Львівський окружний адміністративний суд не зазначив окремо конкретну суму, а зобов’язав Міністерство оборони призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу, передбачену постановою №168 і Законом про соціальний захист військовослужбовців.
Суд не обмежився повторним розглядом документів
Важливим у цій справі є і спосіб захисту, який обрав суд.
Міноборони вважало, що зобов’язання безпосередньо призначити допомогу буде втручанням у дискреційні повноваження відомства.
Однак суд не погодився обмежитися лише скасуванням відмови або зобов’язанням комісії повторно розглянути заяву.
Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту має забезпечувати реальне поновлення порушеного права.
У підсумку похідну вимогу позивачки також було задоволено.
Що вирішив суд
Львівський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов бабусі загиблого військовослужбовця у справі №380/16419/26.
Суд:
- визнав протиправним та скасував пункт 2 рішення комісії Міністерства оборони, оформленого протоколом №41/в від 19 червня 2026 року;
- зобов’язав Міністерство оборони призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу як члену сім’ї загиблого військовослужбовця;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Міноборони на її користь 2 662,40 грн судового збору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони безпідставно не врахувало обставини, вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
