Батько малолітньої дитини відмовився від мобілізації через релігію, а ВС звільнив його від покарання з випробуванням
Питання мобілізації та виконання військового обов’язку залишається одним із важливих для України в умовах воєнного стану. Водночас судова практика щодо ухилення від призову потребує врахування індивідуальних обставин кожної справи, зокрема особи засудженого, його сімейного становища та релігійних переконань.
У постанові від 8 вересня 2026 року у справі № 601/2910/24 колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула питання про можливість застосування ст. 75 КК України до особи, засудженої за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Суд змінив рішення попередніх інстанцій у частині форми реалізації кримінальної відповідальності.
Обставини справи
Чоловік був військовозобов’язаним, визнаним придатним до військової служби.
15 лютого 2024 року, перебуваючи у приміщенні територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він був повідомлений про необхідність прибути о 08:30 16 лютого 2024 року для відправлення у складі команди для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації. Водночас від отримання повістки чоловік відмовився.
Наступного дня військовозобов’язаний у визначений час до територіального центру комплектування не з’явився без поважних причин, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Вироком від 17 лютого 2025 року Кременецький районний суд Тернопільської області визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
Обираючи покарання, суд урахував, що обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога. Також суд узяв до уваги, що він є придатним до військової служби, не має постійного місця роботи та протягом відносно тривалого періоду не здійснював спроб і намагань щодо проходження військової служби.
Обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 5 січня 2026 року залишив вирок без змін.
Захисник подав касаційну скаргу, у якій просив змінити судові рішення та звільнити засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог він зазначав, що суди не врахували правомірну та сумлінну, на його думку, відмову військовозобов’язаного від проходження військової служби, несумісної з його релігійними переконаннями, а також не надали належного значення даним про особу засудженого та обставинам, які, за доводами захисника, мали бути враховані під час призначення покарання.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги щодо призначеного покарання та можливості застосування ст. 75 КК України.
Суд нагадав, що відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин, а також переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
Водночас підставами для скасування або зміни судового рішення, згідно зі ст. 438 КПК України, є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Загальні засади призначення покарання
Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Суд зазначив, що за змістом ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами.
ВС наголосив, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов’язковому врахуванню.
Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом’якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Застосування статті 75 КК України
Верховний Суд звернув увагу на положення ст. 75 КК України, яка передбачає можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за визначених законом умов.
ВС вказав, що приписами ст. 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Оцінивши обставини справи, колегія суддів не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
ВС зазначив, що з огляду на положення, передбачені ст. 75 КК, зважаючи на те, що засуджений вперше вчинив нетяжкий злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину, відповідно до довідки від 23 серпня 2024 року № 97 з 06 серпня 2014 року є членом Релігійної організації — Помісної Церкви Євангельських Християн-Баптистів «Благовіщення м. Кременець», колегія суддів з урахуванням обставин цього конкретного кримінального провадження дійшла висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
У зв’язку з цим Суд визнав наявними підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника та змінив вирок районного суду й ухвалу Тернопільського апеляційного суду.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю два роки.
На засудженого покладено обов’язки періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи, а також не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Отже, Верховний Суд визнав можливим виправлення засудженого без фактичного відбування покарання з огляду на сукупність обставин конкретного кримінального провадження. Визначальним у цьому рішенні стало застосування індивідуального підходу до призначення покарання та оцінка можливості досягнення його мети за допомогою звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
