Бронювання, Резерв+, супровід родичів і «нелогічний маршрут»: чому чоловіків не випускали за кордон і що вирішили суди у вересні
Право вільно залишати територію України гарантує стаття 33 Конституції. Але, під час воєнного стану воно може бути законно обмежене. На практиці ж питання про те, чи зможе конкретна людина виїхати з України, нерідко вирішується безпосередньо у пункті пропуску — після перевірки документів прикордонниками.
І саме тут виникає найбільше спорів. Чи може прикордонник відмовити у виїзді через «нелогічний рух»? Чи достатньо просто зазначити, що людина не підтвердила підстави для перетину кордону, не пояснивши, якого саме документа бракує? Чи гарантує виїзд наявність формального права на супровід іншої особи? І що відбувається, коли подані документи суперечать один одному?
Відповіді на ці питання вже доводиться давати судам. Рішення, ухвалені наприкінці серпня та у вересні 2026 року Восьмим, П’ятим і Сьомим апеляційними адміністративними судами, а також Львівським та Одеським окружними адміністративними судами, показують дві протилежні тенденції.
З одного боку, суди не дозволяють прикордонникам створювати додаткові підстави для відмови, яких немає в законодавстві, зокрема посилатися на «нелогічний рух», а також критично оцінюють шаблонні рішення, з яких неможливо зрозуміти, якого саме документа не вистачило громадянину. З іншого боку, саме по собі посилання на законну підставу для виїзду ще не гарантує перемоги в суді. Суди стають на бік ДПСУ, коли заявник не може належно підтвердити право на перетин кордону, подає суперечливі документи або намагається використати статус особи, яка супроводжує іншу людину, без виконання встановлених для цього умов.
Постійне проживання за кордоном і консульський облік: чому іноземна реєстрація не працює
Серед багатьох громадян побутує переконання, що наявність офіційного статусу постійного проживання за кордоном та консульський облік у посольстві створюють автоматичний імунітет від обмежень виїзду. Проте судова практика вересня 2026 року вкотре підтвердила протилежну позицію правозастосування.
Громадянин України, який мешкає у місті Трнава (Словацька Республіка), намагався перетнути кордон, мавши у своєму закордонному паспорті офіційні штампи Державної міграційної служби України від 14 вересня 2022 року про оформлення виїзду на постійне проживання та штамп про перебування на постійному консульському обліку в Посольстві України в Словаччині від 12 жовтня 2022 року. Службова особа прикордонного контролю відмовила у виїзді, посилаючись на відсутність підстав в умовах воєнного стану.
Восьмий апеляційний адмінсуд у справі № 380/2905/25 залишив без змін рішення окружного адміністративного суду про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів підкреслила, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» № 3857-XII регулює загальні правила, проте під час воєнного стану пріоритет мають спеціальні норми мобілізаційного законодавства.
Перебування військовозобов’язаного чоловіка віком від 18 до 60 років на консульському обліку чи наявність штампа про ПМП у закордонному паспорті не внесені до п. 2 Правил № 57 як самостійна підстава для виїзду, а тому відмова ДПСУ є правомірною.
Заброньовані працівники та е-ВОД у Резерв+: коли ДПСУ не може відмовити у виїзді
Наявність бронювання за критично важливим підприємством та військово-обліковий документ у застосунку Резерв+ дають законні підстави для виїзду у службове відрядження. Однак на практиці прикордонники нерідко вдаються до суб’єктивних трактувань.
Головний менеджер ІТ-проєктів ТОВ направлявся у відрядження до Варшави для проведення презентації та налаштування сонячних інверторів. На пункті пропуску «Нісмичі» він надав паспорт, військовий квиток, довідку ВЛК, е-ВОД із мобільного застосунку Резерв+ про відстрочку у зв’язку з бронюванням до 22 серпня 2026 року, наказ про призначення, наказ про відрядження, запрошення польської компанії, посвідчення про відрядження та лист-звернення компанії до ДПСУ. Попри це, інспектор відмовив у пропуску з розмитим формулюванням: «не підтверджено мету поїздки».
Суд апеляційної інстанції у справі № 380/23205/25 залишив у силі рішення Львівського ОАС про скасування відмови. Суд зазначив, що позивач надав повний пакет документів відповідно до п. 2-6 Правил № 57.
Відповідач не зазначив у рішенні, якого саме документа бракувало позивачу для перетину державного кордону, чим порушив вимоги частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» № 1710-VI щодо обґрунтованості рішення про відмову. На необхідності належного мотивування актів індивідуальної дії наголошував і Верховний Суд, зокрема у справах № 380/11916/22 та № 160/14683/22.
Це ж питання порушується і у справі № 420/5627/26 Одеського окружного адміністративного суду.
Заброньований працівник прибув до ПП «Старокозаче» для виїзду у відрядження, подавши наказ, посвідчення про відрядження, розпорядження Харківської ОВА про критичність підприємства, ВОД із Резерв+ та запрошення. Посадова особа ДПСУ видала рішення про відмову № 85 із причудливою причиною: «нелогічність маршруту руху (заброньований)».
Суд визнав рішення прикордонників протиправним і скасував його. У рішенні наголошено, що українське законодавство взагалі не містить поняття «нелогічність маршруту руху», і воно не визначено статтею 6 Закону № 3857-XII чи статтею 14 Закону № 1710-VI як підстава для обмеження прав.
Прикордонний орган не має права вигадувати власні нормативні підстави для відмови. Суд застосував правовий висновок Верховного Суду від 3 лютого 2026 року у справі № 140/36313/23, відповідно до якого правомірність відмови оцінюється виключно крізь призму тих конкретних і законних підстав, які прямо зазначені в акті, а не вигадані згодом.
Супровід осіб з інвалідністю: чи відповідає онук або другий син за неповернення родичів?
Категорія виїзду за абзацом 5 пункту 2-1 Правил № 57 (супровід осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) залишається однією з найпоширеніших на пунктах пропуску.
Під час прикордонного контролю інспектори ДПСУ проводять поглиблену оцінку ризиків через відомчі бази даних. Якщо з’ясовується, що особу з інвалідністю раніше вже вивозив за кордон інший родич (наприклад, син) і назад в Україну так і не повернувся, прикордонники нерідко видають відмову.
Проте аналіз судової практики показує: саме по собі неповернення попереднього супроводжуючого не є законною підставою для відмови іншим родичам.
Так, у справі № 495/64/26, яку переглядав П’ятий апеляційний адмінсуд, онук супроводжував свого дідуся — особу з інвалідністю І групи (Б) — через пункт пропуску «Паланка-Маяки-Удобне». Подав повний пакет передбачених абзацом 5 пункту 2-1 Правил № 57 документів: паспорт, свідоцтво про народження, пенсійне посвідчення дідуся, довідку МСЕК та Акт № 49 про встановлення факту здійснення постійного догляду.
Інспектор ДПСУ відмовив у виїзді, зробивши у рішенні напис: «дідусь попередньо вивіз батька». Як встановила перевірка, у жовтні 2023 року дідусь виїжджав за кордон із іншим своїм сином (батьком позивача), і той залишився за кордоном.
Апеляційний суд підтвердив протиправність відмови ДПСУ та скасував її. Колегія суддів наголосила, що юридична відповідальність за невиконання обов’язку повернутися в Україну за абзацом 13 пункту 2-1 Правил № 57 має виключно персональний характер і покладається лише на того супроводжуючого, який порушив правила.
Перекладати відповідальність за неправомірні дії батька на онука ДПСУ не має права. Якщо онук надав усі передбачені законом документи та фактично слідує з дідусем, відмова є незаконною.
Обставини справи № 120/15664/25 дещо відрізняються. Син намагався виїхати до офтальмологічного центру у Варшаві через ПП «Могилів-Подільський — Отач», супроводжуючи свого батька з інвалідністю І групи.
Прикордонники встановили за базами даних, що рік тому цього ж батька вивіз за кордон його інший син, який досі не повернувся. Проте ключовий поворот стався під час опитування: батько (особа з інвалідністю) сам відмовився від перетину державного кордону та вибув із пункту пропуску у супроводі працівників Національної поліції.
Суд відмовив у задоволенні позову сина, визнавши рішення ДПСУ про відмову у виїзді правомірним. І мотив суду полягав зовсім не у неповерненні першого брата.
Суд пояснив, що п. 2-1 Правил № 57 надає право на виїзд військовозобов’язаному виключно за умови фактичного супроводу особи з інвалідністю, яка перетинає кордон. Оскільки батько відмовився від поїздки та залишив КПП, у сина безпосередньо в момент прикордонного контролю відпала сама юридична підстава для перетину кордону.
Міжнародні водії та вантажні перевезення
Водії суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на міжнародні перевезення, перетинають кордон за нормами пунктів 2-6 та 2-9 Правил № 57. Але й тут виникають спори.
Водій ТОВ через ПП «Шегині» прямував у службове відрядження до Латвії на вантажівці Scania із поштовими відправленнями АТ «Укрпошта». Подав закордонний паспорт, посвідчення водія категорій С/СЕ, ВОД із відстрочкою до лютого 2027 року, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, міжнародну накладну CMR, ліцензію Укртрансбезпеки, наказ про відрядження, лист АТ «Укрпошта» та запис у «Е-Черзі».
Інспектор ДПСУ відмовив у виїзді, бо виявив, що за кадровими документами від січня 2026 року працівник спочатку був прийнятий як «технік із системного адміністрування», а переведений на посаду водія лише в травні, і наказ про відрядження не містив чіткої кінцевої календарної дати.
Львівський окружний адмінсуд у справі № 380/10669/26 скасував рішення ДПСУ як протиправне. Суддя зазначив, що переведення на посаду водія було належним чином оформлено наказом відповідно до Кодексу законів про працю. А незазначення точної кінцевої дати відрядження обумовлено специфікою міжнародних перевезень, тобто залежить від часу перебування в дорозі, і не свідчить про непідтвердження мети поїздки.
У справі № 380/18339/24 Львівський окружний адмінсуд розглядав позов ще одного водія ТОВ, який виїжджав до Варшави на 24 дні за ліцензією Укртрансбезпеки (п. 2-9 Правил № 57). ДПСУ відмовила в пропуску через непідтвердження мети поїздки.
Суд відмовив у задоволенні позову водія, визнавши дію прикордонників законною.
Так, прикордонний контроль здійснюється з урахуванням оцінки ризиків (ст. 2, 7, 14 Закону № 1710-VI). Суд дослідив надані докази і встановив, що поданий водієм подорожній лист був незаповнений та не містив облікових даних роботи, а договір постачання, на який посилалося підприємство, був укладений ще у 2009 році. За таких обставин сумніви прикордонного органу щодо реальності мети поїздки виявилися обґрунтованими.
Студенти та формалізм прикордонників
Шаблонні рішення прикордонників із загальними посиланнями на нормативну базу без аналізу наданих документів залишаються однією з причин скасування рішень ДПСУ в судах.
Так, студент який здобував рівень освіти, вищий за раніше здобутий, та мав довідку ТЦК та СП про надання відстрочки за п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, намагався перетнути кордон у пункті контролю «Львів». Інспектор ДПСУ видав рішення про відмову, де просто перелічив назви Закону про воєнний стан, Указу Президента та Постанови № 57, не вказавши жодної конкретної норми чи відсутнього документа.
Апеляційний суд у справі № 380/17214/24 залишив у силі рішення Львівського ОАС про скасування відмови ДПСУ.
Суд підкреслив, що акт індивідуальної дії повинен бути обґрунтованим, вмотивованим, чітким і зрозумілим, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 826/6528/18 та № 819/330/18. Просте переписування назв законів позбавляє особу можливості зрозуміти причини відмови та підготувати ефективну скаргу, а суду не дає змоги перевірити законність дій влади.
Уроки вересневої судової практики
Аналіз вересневого масиву судових рішень дає змогу сформулювати чіткі практичні висновки для кожного, хто планує перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
- Консульський облік та штампи про постійне проживання за кордоном не дають права на виїзд військовозобов’язаним без наявності підстав, прямо передбачених Постановою КМУ № 57.
- Якщо особа заброньована або має відстрочку, а документи про відрядження та мету поїздки оформлені належним чином, будь-які вигадки прикордонників на кшталт «нелогічного руху» можуть бути скасовані в суді.
- Саме по собі неповернення попереднього супроводжуючого не означає автоматичної втрати права на виїзд іншою особою, яка має передбачені законодавством підстави та документи. Відмова у перетині кордону буде законною тоді, коли сама особа з інвалідністю фактично не перетинає кордон.
- Незаповнені подорожні листи або застарілі на 15 років договори створюють для ДПСУ законні підстави засумніватися в меті поїздки. Натомість дрібні технічні нюанси наказу про відрядження (як-от відсутність конкретної дати повернення через дорогу) суди не завжди вважають порушенням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
