Черкащанка відновлює родову хатину в пам’ять про загиблого чоловіка-військовослужбовця

Суспільному розповіла: після трьох років очікувань чоловіка Володимира, який вважався зниклим безвісти, визнали загиблим за результатами ДНК-експертизи. 

У будинку біля Тарасової гори у Каневі, як розповіла пані Оксана, жили три покоління її родини, і саме тут планували продовжити спільне життя й вони з чоловіком:

«Старенька хатинка, якій в цьому році виповнюється 80 років. Я вже почала її реставрувати, трішки підбудовувати, вже зробила фундамент, ганочок».

Оксана Ладижець. Суспільне Черкаси

З Володимиром вони познайомилися 11 років тому. Саме він переконав відновити хатину, розповіла Оксана Ладижець:

«Ще у 2015 році, коли він захищав Попасну в АТО, нас познайомили його куми: це були телефонні дзвінки, обмін фото. І потім він приїздив у відпустку до мене в Драбів, де я на той час проживала. У 2018 році ми разом переїхали на Канівщину, на мою батьківщину, і доглядали мого батька, оскільки він дуже хворів. Так ми і залишилися — з квартири переїхали сюди до хатини. Вся територія поросла деревами. Ми все впорядковували, випилювали, вирубували, викорчували. І коли чоловік підійшов до хатини, він сказав: я хочу тут проживати».

Бажання чоловіка пані Оксана підтримала. Та, з її слів, здійснити спільний задум до кінця завадило повномасштабне вторгнення:

«Чоловік пішов захищати Україну у 2022 році — це було його свідоме рішення. Він мав звання старшого сержанта, був стрільцем. У лютому 2023 року мені повідомили, що чоловік зник безвісти».

Оксана Ладижець. Суспільне Черкаси

Потім були роки очікування і надії на повернення. А в квітні цього року жінка отримала звістку про збіг ДНК — її Володимир загинув.

«Він хотів жити у цій хатині, він хотів відновити хатину, займатися бджільництвом».

Тому жінка вирішила продовжити розпочату разом із чоловіком справу: облаштувала подвір’я, звела альтанку, про яку мріяв Володимир, а ще поставила вулики та розводить бджіл. 

Хата Оксани Ладижець. Суспільне Черкаси

А ще тут залишилися спільні з Володимиром спогади, розповіла жінка:

«Пригадуються мої 45 років, коли ми святкували тут. Чоловік у вільний час, щоб я не знала, робив мені сюрприз, він завжди любив робити сюрпризи. Він зробив такий навіс великий, встелив дорогу квітами в горщиках. Він завжди любив дарувати мені квіти, і це були найкращі щасливі миті».

Нині жінка щодня дивиться на Тарасову гору. І попри те, що жити тут із чоловіком їм не судилося, хоче, аби цією красою милувалися інші.

Паркан. Суспільне Черкаси

«Коли чоловік був зниклим безвісти, хотілося підтримки, опори. І зараз мені цю підтримку хочеться передати таким, як я. Я б хотіла тут проводити майстер-класи для того, щоб дружини, матері змогли відновлюватися, перезавантажуватися і отримувати спокій».

Подвір’я. Суспільне Черкаси

suspilne.media

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію