Чи може протирадіаційне укриття бути приватним: принципова відповідь Великої Палати ВС
Державна реєстрація права приватної власності на протирадіаційне укриття не означає, що держава втратила володіння таким об’єктом. Оскільки такі захисні споруди не могли бути приватизовані, належним способом їх повернення державі є негаторний, а не віндикаційний позов. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду, водночас відступивши від іншого підходу, який раніше застосовував Касаційний господарський суд.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 922/2484/24 за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до акціонерного товариства щодо протирадіаційного укриття у Змієві Харківської області.
Як виник спір
Справа стосувалася захисної споруди цивільного захисту № 77511 площею 149,9 кв. м у місті Зміїв Харківської області.
Споруду прийняли в експлуатацію ще у 1978 році. Вона розташована у підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить відповідачу. Наявність і статус укриття підтверджувалися його паспортом та обліковою карткою.
У 2003 році уповноважений державний орган наказом № 227 передав нерухоме майно, яке перебувало на балансі державного підприємства зв’язку по Харківській дирекції, у власність створеного на його базі акціонерного товариства.
На підставі цього наказу у лютому 2004 року право власності на відповідне нерухоме майно було зареєстровано за товариством.
Згодом, у 2011 році, Фонд державного майна продав приватному інвестору пакет акцій товариства, що становив 92,791% його статутного капіталу.
Прокуратура дійшла висновку, що разом з іншим нерухомим майном до приватної власності фактично потрапило і протирадіаційне укриття, хоча закон не дозволяв його приватизацію.
Чого вимагала прокуратура
Чугуївська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі ФДМУ.
Прокурор просив:
- повернути державі захисну споруду № 77511;
- визнати недійсним наказ 2003 року в частині передачі цього укриття акціонерному товариству;
- визнати право державної власності на частину підвальних приміщень площею 149,9 кв. м, яка є відповідною захисною спорудою.
Господарський суд Харківської області задовольнив позов повністю. Східний апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін.
Суди виходили з того, що укриття не могло бути приватизоване, а вимогу про його повернення слід розглядати саме як негаторний позов — тобто вимогу власника усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном.
Відповідач оскаржив ці рішення.
Товариство наполягало, що у такій ситуації мав подаватися віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а не негаторний позов.
Це питання мало принципове значення, зокрема й для застосування позовної давності.
Чи могли протирадіаційні укриття перейти у приватну власність
Велика Палата погодилася із судами в головному: спірне протирадіаційне укриття не могло законно перейти з державної у приватну власність.
На момент видання наказу № 227 Закон України «Про приватизацію державного майна» прямо відносив протирадіаційні споруди до об’єктів загальнодержавного значення, які не підлягали приватизації.
У подальшій редакції цього Закону до таких об’єктів були віднесені захисні споруди цивільної оборони загалом.
Велика Палата зазначила, що такі споруди мають спеціальне функціональне призначення — вони призначені для укриття та тимчасового захисту людей, техніки і майна від наслідків надзвичайних ситуацій та засобів ураження в особливий період.
Тому протирадіаційні укриття державної власності належали до об’єктів загальнодержавного значення і мали особливий правовий режим.
Велика Палата підтвердила правильність висновку про неправомірність передачі спірного укриття у приватну власність.
Чому потрібен саме негаторний, а не віндикаційний позов
Саме це питання стало центральним у постанові Великої Палати.
У загальному випадку віндикаційний позов подає власник, який втратив володіння майном, до особи, яка ним незаконно заволоділа.
Негаторний позов застосовується тоді, коли власник залишається володільцем майна, але інша особа створює йому перешкоди у користуванні чи розпорядженні ним.
Велика Палата виходила з того, що у випадку майна, яке за законом узагалі не могло перейти у приватну власність, сама державна реєстрація права за приватною особою не означає юридичного переходу володіння.
Такий підхід Верховний Суд уже застосовував, зокрема, у спорах щодо об’єктів культурної спадщини, земель водного і природно-заповідного фондів та земель, на яких розташовані пам’ятки археології.
За висновком Великої Палати, право приватної власності на спірне протирадіаційне укриття у відповідача виникнути не могло.
Відповідно, товариство юридично не могло заволодіти цим об’єктом у розумінні правил про віндикацію. Державна реєстрація права приватної власності також не стала доказом переходу володіння укриттям.
Не змінює цього висновку і те, що укриття фізично розташоване у підвалі будівлі, яка належить відповідачу.
Велика Палата наголосила: перехід права власності на саму будівлю не спричиняє переходу права власності на захисну споруду, яка зберігає свій спеціальний правовий режим.
Отже, належним способом захисту є вимога усунути перешкоди державі шляхом повернення їй укриття — негаторний позов за статтею 391 ЦК України.
Позовна давність: важливий висновок Великої Палати
Правова кваліфікація позову має безпосереднє значення для питання позовної давності.
Велика Палата нагадала, що приписи про позовну давність поширюються, зокрема, на вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Натомість негаторний позов може бути заявлений протягом усього часу, поки триває відповідне порушення права власника.
Тому доводи відповідача про те, що суди неправильно віднесли заявлену вимогу до негаторного позову, Велика Палата відхилила.
Скасовувати наказ про передачу майна для повернення укриття не потрібно
Разом із тим Велика Палата не погодилася із судами попередніх інстанцій у частині обраних прокуратурою додаткових способів захисту.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали недійсним наказ № 227 у частині передачі укриття товариству.
Однак Велика Палата зазначила: для захисту права держави за негаторним позовом не потрібно визнавати недійсними всі проміжні рішення та правочини, які передували реєстрації майна за приватною особою.
Саме повернення споруди усуває порушення права держави.
Тому окрема вимога про визнання наказу № 227 недійсним у цій частині не є ефективним способом захисту.
Більше того, Велика Палата вказала, що рішення суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою шляхом її повернення є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав.
Окремо визнавати право власності держави також не потрібно
Не підтримала Велика Палата й вимогу про визнання права державної власності на укриття.
Позов про визнання права власності за статтею 392 ЦК України спрямований на підтвердження вже існуючого права, якщо воно оспорюється або не визнається.
Однак у цій справі Велика Палата встановила, що право приватної власності на укриття у відповідача взагалі не могло виникнути, а захисна споруда з державної власності не вибувала.
За таких обставин окреме визнання права власності держави також не є належним способом захисту.
Повернення укриття не є непропорційним втручанням у право на майно
Велика Палата окремо перевірила втручання у право відповідача з погляду статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд дійшов висновку, що повернення державі протирадіаційного укриття ґрунтується на законі, переслідує суспільний інтерес і є пропорційним.
Укриття є об’єктом загальнодержавного значення, необхідним для виконання державою своїх функцій, забезпечення обороноздатності та захисту населення.
При цьому йдеться про майно, яке відповідач за законом не міг отримати у приватну власність.
Водночас Велика Палата звернула увагу, що відповідач не позбавлений можливості окремо ініціювати судовий процес та вимагати належного відшкодування у зв’язку з поверненням відповідного об’єкта.
Велика Палата змінила підхід у господарській практиці
Справа була передана на розгляд Великої Палати через розбіжності у практиці Верховного Суду.
У низці справ Касаційний господарський суд виходив із того, що щодо таких об’єктів необхідно подавати віндикаційний позов — тобто вимагати витребування нерухомого майна.
Натомість у практиці Касаційного цивільного суду застосовувався підхід, за яким захисні споруди, що не могли переходити у приватну власність, мають повертатися державі за негаторним позовом.
Велика Палата підтримала саме другий підхід.
Вона не стала відступати від відповідних висновків Касаційного цивільного суду, натомість відступила від позиції Касаційного господарського суду про те, що належним способом захисту у таких правовідносинах є вимога про витребування нерухомого майна.
Велика Палата також нагадала: під час вирішення подібних спорів суди повинні враховувати останній правовий висновок Великої Палати, незалежно від того, чи перелічені у постанові всі попередні судові рішення, в яких застосовувався інший підхід.
Що зрештою вирішила Велика Палата
Касаційну скаргу відповідача Велика Палата задовольнила частково.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині:
- визнання недійсним наказу № 227 щодо передачі захисної споруди;
- визнання права державної власності на відповідну частину підвальних приміщень.
У цих частинах Велика Палата ухвалила нове рішення про відмову в позові.
Проте головне для долі самого укриття рішення залишилося чинним: відповідач має повернути захисну споруду цивільного захисту № 77511 державі в особі Фонду державного майна України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
