Чи можна через суд довести проживання зі спадкодавцем, щоб отримати спадщину: позиція Верховного Суду

Син після смерті батька хотів оформити спадщину, але отримав відмову нотаріуса. Причина — він не подав вчасно заяву про прийняття спадщини та не зміг підтвердити, що постійно проживав із батьком. Чоловік наполягав, що вони разом мешкали в садовому будинку, тому спадщину він фактично прийняв. Однак суд першої інстанції вирішив, що такий будинок не призначений для постійного проживання, а апеляція взагалі визнала обраний спосіб захисту неналежним.

Крапку в питанні, чи може спадкоємець встановити факт спільного проживання через суд для оформлення спадщини, поставив Верховний Суд. КЦС ВС пояснив, за яких умов це допускається, скасував постанову апеляції та направив справу на новий розгляд.

Чому нотаріус відмовив сину в оформленні спадщини

Після смерті батька чоловік звернувся до нотаріуса, щоб оформити спадкові права. Однак 4 грудня 2014 року нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Підставою стало те, що син не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством шестимісячний строк. Водночас він не надав достатніх доказів того, що постійно проживав разом із батьком на момент його смерті.

Зокрема, за паспортними даними батько та син були зареєстровані за різними адресами.

Чоловік із таким рішенням не погодився. Він стверджував, що на момент смерті батька вони разом проживали та вели спільне господарство в садовому будинку на території садівницького товариства імені Сіміренка.

На його переконання, це означало, що він прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, адже не заявляв про відмову від неї.

У травні 2025 року чоловік звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції відмовив через статус садового будинку

Оболонський районний суд Києва 2 липня 2025 року відмовив у задоволенні заяви.

Суд звернув увагу на характеристики будинку, в якому, за твердженням чоловіка, він постійно проживав із батьком.

Зокрема, суд виходив із того, що садовий будинок призначений для літнього, сезонного використання та за своїми характеристиками не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.

Дослідивши технічну документацію, суд першої інстанції дійшов висновку, що будинок не був призначений для постійного проживання, а отже, не міг бути місцем, щодо якого встановлюється факт постійного проживання зі спадкодавцем.

Крім того, суд врахував, що батько та син мали різні адреси реєстрації. На думку суду, заявник не довів постійного характеру проживання з батьком за іншою адресою.

Апеляція визнала, що спадкоємець обрав неправильний спосіб захисту

Київський апеляційний суд 17 листопада 2025 року скасував рішення суду першої інстанції, однак також відмовив чоловікові у задоволенні заяви.

Водночас підстави відмови були іншими.

Апеляційний суд зазначив, що заявник є рідним сином спадкодавця, а отже, спадкоємцем першої черги за законом.

На думку апеляційного суду, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем не обов’язково потребує окремого судового провадження. Такий факт може встановити нотаріус під час оформлення спадщини на підставі відповідних документів.

Якщо ж нотаріус відмовляє через відсутність або недостатність доказів, спадкоємець має право оскаржити таку відмову.

Апеляційний суд також звернув увагу, що чоловік звернувся до нотаріуса у листопаді 2014 року, постанову про відмову не оскаржував, а заяву до суду подав лише у травні 2025 року.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що чоловік обрав неналежний спосіб захисту своїх спадкових прав.

Тому апеляція відмовила у задоволенні заяви, не оцінюючи по суті докази щодо фактичного проживання сина разом із батьком у садовому будинку.

Що пояснив Верховний Суд

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не погодився з висновком апеляції.

КЦС ВС зазначив, що ключовим питанням у цій справі є можливість спадкоємця за відсутності спору про право звернутися до суду в порядку окремого провадження для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Верховний Суд нагадав, що відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого строку не заявив про відмову від неї.

Водночас спадкоємець, який не проживав постійно зі спадкодавцем, для прийняття спадщини повинен подати відповідну заяву.

Отже, факт постійного проживання зі спадкодавцем має безпосереднє юридичне значення для вирішення питання про прийняття спадщини.

Саме тому, як наголосив Верховний Суд, спадкоємець за відсутності спору про право може звернутися до суду із заявою про встановлення такого факту в порядку окремого провадження. Його встановлення дає можливість надалі оформити спадщину в нотаріуса.

Таким чином, апеляційний суд помилково вважав, що звернення із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем є неналежним способом захисту права.

Чи має значення реєстрація місця проживання

Окрему увагу Верховний Суд приділив питанню реєстрації місця проживання спадкоємця та спадкодавця.

КЦС ВС послався на раніше сформовані правові висновки, згідно з якими для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України визначальним є фактичне постійне проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

При цьому місце фактичного проживання особи не обов’язково має збігатися з місцем її реєстрації.

Відсутність реєстрації спадкоємця за адресою спадкодавця сама по собі не доводить, що вони не проживали разом.

Водночас і сама лише реєстрація за однією адресою не є беззаперечним доказом постійного спільного проживання.

Відповідні обставини мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, які підлягають оцінці судом.

Коли спадкоємець може звернутися до суду в порядку окремого провадження

Під час розгляду справи Верховний Суд також врахував правовий висновок Об’єднаної палати КЦС ВС, викладений у постанові від 7 вересня 2026 року у справі №644/2440/24.

Відповідно до цього висновку, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних юридичних фактів, особа може звернутися до суду для їх встановлення.

За відсутності спору з іншими спадкоємцями така заява може розглядатися за правилами окремого провадження.

Верховний Суд також звернув увагу, що до моменту визнання спадщини відумерлою між потенційним спадкоємцем і територіальною громадою не виникає спору про вже наявне суб’єктивне право громади на спадкове майно лише через те, що спадкоємець звернувся із заявою про встановлення юридичного факту.

Вирішальним для визначення порядку розгляду справи є те, чи суд має лише встановити юридичний факт, чи фактично повинен вирішити спір щодо права на спадкове майно.

Яке рішення ухвалив КЦС ВС

Верховний Суд у справі №756/6595/25 дійшов висновку, що апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні заяви, визнавши обраний спадкоємцем спосіб захисту неналежним.

Через такий підхід апеляційний суд фактично не перевірив рішення першої інстанції по суті.

При цьому КЦС ВС не встановлював, чи справді син постійно проживав із батьком на момент його смерті, та не вирішував остаточно питання про придатність конкретного садового будинку для постійного проживання.

Ці обставини потребують оцінки під час нового розгляду справи.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу чоловіка, скасував постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.