Шістнадцятирічною  покинула школу, друзів, рідну хату, батьків і почала важкий шлях переїзду з окупованої Херсонщини до родичів в БРАЇЛІВ.

Шлях був нелегкий, емоційно важким, в холоді, в голоді.

Все ж, завдяки наполегливості, великому бажанню жити в Україні, молода дівчина добралася до тітки ОКСАНИ ГРАБОВСЬКОЇ.

Її радо, з любовʼю та й з жалістю прийняли в сімʼю і Люда продовжила навчання в Браїлівському ліцеї, не забуваючи про своїх в окупації, переживаючи за них.

Закінчила 11 клас,  поступила до університету, будучи на другому курсі,

вже й додатково підробляла на роботі продавцем, аби заробити якісь гроші для кращого проживання.

Скрізь була активною, комунікабельною, кмітливою, розумною і красивою, скрізь були задоволені нею,  бо була порядною, людяною, працелюбною.

Раптом, нічого не підозрюючи у здоровʼї,

Люда знепритомніла.

Лікарня.

І страшний діагноз – рак 4 стадії.

Лікування, операції, хімія.

Фінансово допомагали люди, родичі, вчителі, учні, студенти та й зі всієї України, бо були звертання до добрих людей через соцмережі.

Здоровʼя трішки покращилось,

далі знову погіршення,

лікарня,

лікарня,

лікарня.

Хвороба дівчину змінила до невпізнаності.

Змарніла, схудла, стала блідою-блідою, білою, але доброю, говорячи, ледь посміхалась, важко піднімаючи очі.

Померла Люда сьогодні, покинула цей білий світ, не дочекавшись, щоб звільнили рідну Херсонщину  і повернутись хоча б на кілька днів до рідного села у гості, бо їй вже дуже подобалось жити у нас на Вінниччині.

Жаль, сум, шкода, що так сталось, шкода, що пішла від нас добра, щира, красива розумна дівчина Людмила, яка й не жила ще нормальним життям, яка, будучи зайнята навчанням, роботою, ще й не встигла познайомитись, дружити, кохати, не встигла вона мати хлопця.

Спочивай з миром, дитино, хай тобі земля буде легкою і хмаринки несуть твою душу у вічність.

А тепер, ті, хто дочитав до кінця текст, скажіть,  чи винна війна у смерті Люди?, адже відомо, що найбільше хвороб від нервів, від переживань, від неспокійних днів і ночей, а їх стільки мала молода дівчина.

Микола Самборський