Чоловік не склав присягу, заявив про незаконну мобілізацію та майже шість місяців перебував у СЗЧ: як це оцінив суд
Козелецький районний суд Чернігівської області розглянув кримінальне провадження щодо мобілізованого військовослужбовця, обвинуваченого в самовільному залишенні військової частини тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану за частиною п’ятою статті 407 КК України.
Обвинувачений не визнав вини та стверджував, що його мобілізували незаконно, він не складав Військової присяги та не вважав себе військовослужбовцем.
Суть справи
У вересні 2025 року чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації. Після цього він набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України та став суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України.
Наказом командира військової частини від 13 вересня 2025 року чоловіка зарахували до списків особового складу, поставили на всі види забезпечення та призначили солдатом на посаду курсанта навчального взводу навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 12 вересня 2025 року його визнали придатним до військової служби.
Як установив суд, напередодні 27 жовтня 2025 року у військовослужбовця виник умисел на самовільне залишення військової частини з метою тимчасового незаконного ухилення від виконання обов’язків військової служби.
Не пізніше 06:10 27 жовтня 2025 року він без поважних причин і дозволу командування самовільно залишив військову частину. До місця служби чоловік не повертався до 23 квітня 2026 року, проводив час на власний розсуд, не пов’язуючи його з проходженням військової служби, та не вживав заходів для повернення до частини, хоча мав таку можливість.
Під час відсутності у військовій частині чоловік працював неофіційно. 23 квітня 2026 року його затримали в порядку статті 208 КПК України.
У суді обвинувачений вини не визнав. Він пояснив, що вважає свою мобілізацію незаконною, тому відмовився виконувати обов’язки військової служби та залишив частину. За його словами, у військовій частині йому роз’яснювали наслідки нескладення Військової присяги, однак він сприймав це як психологічний тиск. Чоловік стверджував, що матеріали справи не містять доказів законності його призову, та заявляв, що не вважає себе військовослужбовцем.
Водночас обвинувачений підтвердив, що в період із 27 жовтня 2025 року до 23 квітня 2026 року не звертався до державних органів або медичних закладів у зв’язку з можливою незаконністю мобілізації. Рішення ВЛК він також не оскаржував.
Командир навчальної батареї повідомив суду, що обвинувачений був курсантом у його підрозділі, прибув до військової частини та був поставлений на котлове і грошове забезпечення, однак відмовився отримувати грошове забезпечення. Військової присяги чоловік не склав, військову форму носити відмовлявся та допомагав на кухні. Скарг щодо незаконного призову, стану здоров’я або дій ТЦК від нього не надходило.
За словами командира, військовослужбовцям підрозділу роз’яснювали кримінально-правові наслідки самовільного залишення військової частини. Дозволу залишати частину обвинуваченому ніхто з посадових осіб не надавав.
Заступник командира з психологічної підтримки персоналу також підтвердив, що чоловік прибув до військової частини у вересні 2025 року та був поставлений на всі види забезпечення. Від отримання речового майна і грошового забезпечення він відмовився, посилаючись на переконання, які не були пов’язані з релігією. Скарг від нього не надходило, а за місцем служби він характеризувався посередньо.
Вину обвинуваченого, крім показань свідків, підтверджували військовий квиток, наказ про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду курсанта, акт службового розслідування, доповідь і рапорт командування про самовільне залишення військової частини без зброї, повідомлення правоохоронним органам, наказ про виключення військовослужбовця з усіх видів забезпечення, журнал роботи посадових осіб психологічної підтримки персоналу та довідка ВЛК про придатність до військової служби.
Позиція та висновки суду
У справі № 734/2548/26 суд визнав досліджені докази належними та допустимими, оскільки в сукупності вони безпосередньо підтверджували обставини, які підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та були отримані в порядку, встановленому КПК України.
Оцінюючи твердження обвинуваченого про незаконність мобілізації, суд звернувся до положень законів України «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд зазначив, що під час воєнного стану призов військовозобов’язаних за мобілізацією здійснюється за умови їх придатності за станом здоров’я. Відповідно до довідки ВЛК від 12 вересня 2025 року обвинуваченого визнали придатним до військової служби. Наказом командира військової частини від 13 вересня 2025 року його зарахували до списків особового складу, поставили на всі види забезпечення та призначили на посаду солдата-курсанта.
Відомостей про оскарження висновку ВЛК або звернення обвинуваченого із заявою про проведення повторного медичного огляду через погіршення стану здоров’я матеріали справи не містили. Також у справі не було доказів того, що довідка ВЛК про придатність чоловіка до військової служби є нечинною.
Обвинувачений підтвердив, що протягом майже шести місяців перебування поза військовою частиною не займався питанням можливої незаконності мобілізації та не порушував його перед державними органами.
Суд указав, що якщо, на думку обвинуваченого, мобілізація справді була примусовою та проведеною з порушенням закону, ефективним способом захисту було оскарження дій ТЦК та СП, а не ухилення від служби після прийняття на військову службу та зарахування до військової частини. Тому відповідні доводи обвинуваченого суд не прийняв.
Окремо суд наголосив, що навіть наявність у мобілізованого військовослужбовця проблем зі здоров’ям під час проходження служби в умовах воєнного стану не надає йому права самовільно залишати місце служби всупереч установленому порядку її проходження та несення.
Як зазначено у вироку, такі дії підривають боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших формувань, залучених до захисту держави від збройної агресії РФ, а також можуть створювати в інших військовослужбовців відчуття вседозволеності та безкарності за вчинення діянь усупереч інтересам служби.
Обвинувачений не заперечував самого факту самовільного залишення військової частини. Суд установив, що правомірних підстав для залишення місця служби він не мав.
За таких обставин суд визнав доведеним учинення військовослужбовцем кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 КК України, — самовільного залишення місця служби тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану.
Обставин, які відповідно до статей 66 та 67 КК України пом’якшували або обтяжували покарання, суд не встановив.
Визначаючи покарання, суд урахував тяжкість злочину, характер і ступінь його суспільної небезпечності, тривалість відсутності обвинуваченого на службі та надання ним переваги особистим інтересам перед виконанням обов’язків військовослужбовця із захисту України, її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Суд також узяв до уваги, що чоловік не перебував на обліку в лікаря-нарколога та психіатра, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, однак негативно характеризувався за місцем служби.
На переконання суду, реальне позбавлення волі є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Суд також зазначив, що законодавством установлена заборона на застосування статей 69 та 75 КК України в разі засудження за низку військових кримінальних правопорушень, зокрема передбачене статтею 407 КК України, якщо їх учинено в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Тому правові підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, або звільнення від його відбування з випробуванням були відсутні.
У підсумку Козелецький районний суд Чернігівської області визнав чоловіка винним за частиною п’ятою статті 407 КК України та призначив йому 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання обчислюється з моменту затримання — 23 квітня 2026 року. Період попереднього ув’язнення з цієї дати до дня набрання вироком законної сили зараховується у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі. До набрання вироком законної сили чоловіка залишено під вартою.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
