Чоловік вимагав оголосити стан війни і «прибрати» російські війська з України: позов дійшов до Великої Палати ВС
Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/219/26 від 1 жовтня 2026 року розглянула питання про правомірність повернення позовної заяви, у якій об’єднано вимоги до відповідачів, підсудні різним судам, а також вимоги, що взагалі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Обставини справи
Позивач звернувся з позовом до Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, Представництва Організації Об’єднаних Націй в Україні та Представництва Європейського Союзу в Україні.
Він просив усунути бездіяльність і вжити дій щодо оголошення стану війни на території України, а також винести окрему ухвалу, якою зобов’язати керівника рф і його військо прибратися з України.
На обґрунтування позову заявник посилався на те, що неоголошення стану війни порушує права військовослужбовців Збройних Сил України та норми національного й міжнародного права.
Касаційний адміністративний суд повернув позов на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд виходив із того, що Верховний Суд як суд першої інстанції має визначену законом компетенцію, а Голова Верховної Ради України, Представництво ООН та Представництво ЄС не належать до переліку відповідачів у справах відповідної категорії.
Позивач оскаржив цю ухвалу. Він наполягав, що повернення позову порушує гарантоване статтею 55 Конституції України право на доступ до правосуддя, та просив скасувати ухвалу й зобов’язати суд першої інстанції розглянути справу по суті.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Суд наголосив, що правила визначення підсудності встановлюють межі компетенції Верховного Суду як суду першої інстанції. Сам факт пред’явлення вимог до Верховної Ради України не означає, що всі інші вимоги, об’єднані з ними в одному позові, також можуть розглядатися Верховним Судом.
Наведений у частині четвертій статті 22 КАС України перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і остаточним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно, питання підсудності необхідно вирішувати з урахуванням не лише змісту позовних вимог, а й суб’єктного складу відповідачів та встановлених законом правил розгляду відповідної категорії справ.
Об’єднання вимог не може змінювати правила підсудності
Велика Палата звернула увагу на співвідношення статей 21, 22 та 172 КАС України. Процесуальний закон допускає об’єднання пов’язаних позовних вимог, однак установлює обмеження, зокрема щодо вимог, для яких передбачено різний порядок судочинства або виключну підсудність різним судам.
Суд зазначив, що нормами КАС України імперативно врегульовано підсудність адміністративних справ з визначенням категорій справ, які підлягають розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції та не підлягають розгляду іншими адміністративними судами в разі об’єднання у позові вимог, які хоч і пов’язані між собою, але їх розгляд віднесено до підсудності іншого адміністративного суду як суду першої інстанції.
Отже, процесуальна можливість об’єднати пов’язані вимоги не скасовує правил підсудності й не надає суду повноважень розглядати вимоги, які законом віднесено до компетенції іншого суду.
Хто не може бути відповідачем у справах виключної підсудності Верховного Суду
У цій справі позивач адресував вимогу про усунення бездіяльності чотирьом суб’єктам. Однак, як установила Велика Палата, Верховний Суд за правилами виключної підсудності міг розглядати спори з Верховною Радою України, але не відповідні вимоги до Голови Верховної Ради України, Представництва ООН та Представництва ЄС.
Водночас, враховуючи вимоги статей 22 та 266 КАС України та визначений суб’єктний склад відповідачів, доцільно зазначити, що Верховний Суд як суд першої інстанції за правилами виключної підсудності, розглядає лише спори з ВРУ.
Також Суд уточнив, що у свою чергу, ні Голова ВРУ, ні Представництво ООН, ні Представництво ЄС, в розумінні наведених норм КАС України, не є належними відповідачами у справах, які розглядає Верховний Суд як суд першої інстанції.
Крім того, Велика Палата зауважила, що позивач не конкретизував, у чому саме полягала бездіяльність кожного з відповідачів і які конкретні дії вони мали вчинити.
Суд також зазначив, що Представництво ООН та Представництво ЄС не є суб’єктами владних повноважень у розумінні КАС України, а тому вимоги до них узагалі не підсудні адміністративному суду.
Коли порушення правил об’єднання вимог тягне повернення позову
Пункт 6 частини четвертої статті 169 КАС України передбачає повернення позовної заяви в разі порушення правил об’єднання позовних вимог, крім випадків, коли є підстави для застосування статті 172 цього Кодексу.
Отже, об’єднана у цій позовній заяві вимога (вимоги) підсудна різним судам, яка відповідно, має бути розглянута такими судами, що відповідатиме завданню адміністративного судочинства та встановленому процесуальним законом порядку.
За наведених обставин Велика Палата вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки позивач об’єднав в одне провадження вимогу, яка адресована суб`єктам, спір з якими підсудний різним судам, і немає законних підстав для їхнього роз’єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз’єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Голови ВРУ, Представництва ООН, Представництва ЄС, які за правилами виключної підсудності йому не підсудні.
Повернення позову не означає позбавлення права на судовий захист
Окремо Велика Палата відхилила аргумент скаржника про порушення права на доступ до суду. Суд виходив із того, що оскаржувану ухвалу постановлено з дотриманням процесуального законодавства, а повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до адміністративного суду в установленому законом порядку.
У постанові зазначено, що довід скаржника про порушення його права на доступ до суду підлягає відхиленню, оскільки оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, а повернення позовної заяви не позбавляє позивача права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Це право було роз’яснено судом першої інстанції.
За результатами апеляційного перегляду Велика Палата залишила ухвалу Касаційного адміністративного суду без змін.
Отже, дана постанова ВП ВС підтверджує, що об’єднання кількох вимог в одному позові не може використовуватися як спосіб змінити встановлену законом підсудність. Якщо вимоги адресовані різним відповідачам, необхідно перевірити, чи належить спір із кожним із них до компетенції обраного суду та чи допускає закон спільний розгляд таких вимог.
Водночас ця постанова не встановлює загальної заборони на об’єднання вимог до кількох відповідачів. Вона підтверджує необхідність дотримання процесуальних обмежень, передбачених КАС України, та розмежовує право на доступ до суду і право на розгляд конкретної вимоги саме тим судом, якому вона підсудна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
