Чоловік вказав у «Резерв+» адресу в Польщі, але ТЦК надіслав повістку за місцем реєстрації в Україні: він оскаржив статус «у розшуку» в суді
Перший апеляційний адміністративний суд розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу представника військовозобов’язаного на рішення Донецького окружного адміністративного суду за позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про розшук та звернення до Національної поліції для адміністративного затримання і доставлення.
Суть справи
Військовозобов’язаний звернувся до адміністративного суду з позовом до ТЦК та СП, у якому просив визнати протиправними дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про його розшук, а також щодо звернення до органів Національної поліції для здійснення адміністративного затримання та доставлення. Крім того, позивач просив зобов’язати виключити з Реєстру відомості про розшук та повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для його адміністративного затримання і доставлення.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 12 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Судами встановлено, що позивач є громадянином України та перебуває на військовому обліку з 3 березня 2010 року. 14 червня 2024 року він оновив військово-облікові дані через мобільний застосунок «Резерв+» та під час оновлення зазначив адресу фактичного проживання за межами України — у місті Познань, Республіка Польща.
ТЦК та СП направив на зареєстровану адресу позивача в Україні повістку № 2733603 про необхідність прибути 27 березня 2025 року о 09:00. Поштове відправлення було повернуто АТ «Укрпошта» з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Надалі позивач виявив у застосунку «Резерв+» встановлений щодо нього статус «у розшуку». Він двічі звертався до ТЦК та СП. У листах від 5 червня 2025 року № 11/6041 та від 25 червня 2025 року № 11/6350 ТЦК та СП підтвердив, що відповідний статус пов’язаний із неявкою за повісткою.
27 серпня 2025 року представник позивача звернувся до ТЦК та СП з адвокатським запитом, у якому просив надати належним чином засвідчені копії протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, на підставі яких до Реєстру «Оберіг» могли бути внесені відомості, що стали підставою для встановлення статусу «у розшуку». Також представник просив надати копію звернення до відповідного підрозділу Національної поліції щодо доставлення військовозобов’язаного, а за відсутності протоколу та постанови — вжити заходів для вилучення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей щодо розшуку. Доказів надання відповіді на цей адвокатський запит сторони суду не надали.
8 вересня 2025 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Він просив надати копію звернення ТЦК та СП, зокрема електронного звернення № Е1859869 від 6 квітня 2025 року, щодо адміністративного затримання та/або доставлення позивача, повідомити про заходи, вжиті поліцією на виконання цього звернення, а також зазначити, чи вносилися відповідні відомості до інформаційно-комунікаційних систем Національної поліції.
ГУНП у Донецькій області у відповіді від 9 вересня 2025 року № 1223/18/01-2025 повідомило, що станом на 8 вересня 2025 року в системі Інформаційного порталу Національної поліції наявне звернення ТЦК та СП щодо порушення позивачем правил військового обліку та законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію.
Звернення ТЦК та СП від 6 квітня 2025 року № Е1859869 було зареєстровано 7 квітня 2025 року в єдиному обліку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події Краматорського районного управління поліції ГУНП у Донецькій області за № 15613.
Водночас у відповіді поліції зазначалося, що відповідно до бази даних «Розшук» системи Інформаційного порталу Національної поліції позивач у державному розшуку не перебував і станом на 8 вересня 2025 року не перебуває. Інформація щодо нього надійшла до районного управління поліції в електронному вигляді шляхом інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів і єдиною інформаційною системою Міністерства внутрішніх справ відповідно до пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.
Краматорське районне управління поліції у листі від 15 вересня 2025 року № 84аз/201/04-2025 також повідомило, що стосовно військовозобов’язаного надійшло електронне звернення від Міністерства оборони України № Е1859869 від 6 квітня 2025 року як щодо особи, яка перебуває в розшуку у зв’язку з учиненням адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП. Звернення було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі Інформаційного порталу Національної поліції з автоматичним присвоєнням номера ЄО № 15613 від 7 квітня 2025 року.
Позивач також скористався функціоналом застосунку «Резерв+» та подав звернення через розділ виправлення даних щодо статусу «Вас розшукує ТЦК», однак у задоволенні звернення йому було відмовлено.
Згідно з витягом із Реєстру «Оберіг» станом на 13 жовтня 2025 року, у розділі щодо правопорушень стосовно позивача було зазначено, що дані в цьому реєстрі відсутні, однак статус «у розшуку» залишався нескасованим.
Позиція апелянта
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та задовольнити позов у повному обсязі у зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт наполягав, що суд першої інстанції не врахував обставину, що ТЦК та СП знав про фактичне проживання військовозобов’язаного за межами України. За доводами апеляційної скарги, у матеріалах справи містилися відомості про його фактичне проживання в Республіці Польща, зокрема відповідні дані були зазначені у «Резерв+» та, як стверджував апелянт, підтверджувалися офіційними документами.
Апелянт посилався на те, що офіційні документи підтверджували сталість його проживання у Познані та фізичну неможливість отримувати кореспонденцію за зареєстрованою адресою в Україні. За таких обставин, на його думку, направлення повістки на адресу реєстрації в Україні не могло вважатися достатнім способом реального повідомлення, а повернення поштового відправлення лише підтверджувало відсутність належного повідомлення.
Відповідно, сторона позивача вважала необґрунтованим посилання на «неявку за повісткою» як на підставу для встановлення негативного статусу. На думку апелянта, висновок суду першої інстанції про неявку ґрунтувався не на належних і допустимих доказах, а на припущеннях і формальному підході, що суперечило вимогам Кодексу адміністративного судочинства України щодо доказування та оцінки доказів.
Окремо апелянт зазначав, що суд першої інстанції безпідставно погодився з наявністю у ТЦК та СП права звернутися до Національної поліції, пославшись на положення постанови Кабінету Міністрів України № 560, однак не перевірив, на переконання сторони позивача, наявності юридичних передумов, необхідних для застосування відповідного механізму.
В апеляційному провадженні сторона позивача також просила витребувати витяг із Реєстру «Оберіг», копію електронного звернення № Е1859869 від 6 квітня 2025 року з додатками, документи щодо повідомлення про повістку, документи про те, якими відомостями щодо фактичного місця проживання позивача володів ТЦК та СП на момент направлення повістки та внесення інформації про розшук, а також протокол або постанову за статтями 210 чи 210-1 КУпАП. У поліції сторона просила витребувати відомості з інформаційних систем, матеріали ЄО № 15613, результати перевірки звернення ТЦК та СП і дані про виконання доставлення.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів, дійшовши висновку, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для її розгляду.
Правова позиція та висновки апеляційного суду
Апеляційний суд виходив із того, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 65 Конституції України є обов’язком громадян України, а дотримання правил військового обліку є складовою військового обов’язку.
Суд проаналізував положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів», Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487, та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560.
Суд у справі № 200/7916/25 зазначив, що на громадян, які перебувають на військовому обліку, покладено обов’язок уточнювати облікові дані та виконувати правила військового обліку. У разі зміни адреси місця проживання або інших персональних даних військовозобов’язані мають повідомляти відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку. Водночас особи, які виїжджають за кордон, відповідно до пункту 53 Порядку № 1487 не знімаються і не виключаються з військового обліку в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Апеляційний суд також звернув увагу на передбачені Порядком № 1487 повноваження ТЦК та СП звертатися до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, а також на обов’язок Національної поліції за відповідними зверненнями здійснювати адміністративне затримання та доставлення таких осіб до відповідного ТЦК та СП.
Щодо відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, суд зазначив, що ТЦК та СП є органом ведення Реєстру та забезпечує актуалізацію його бази даних. Закон передбачає внесення до Реєстру персональних та службових даних військовозобов’язаних, зокрема відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.
Водночас суд встановив, що позивач не був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтями 210 або 210-1 КУпАП. Разом із тим у застосунку «Резерв+» містився запис про порушення ним правил військового обліку.
У зв’язку із цим апеляційний суд наголосив, що норми чинного законодавства не забороняють наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про порушення військовозобов’язаним правил військового обліку. При цьому відомості про притягнення до адміністративної відповідальності та відомості про порушення військовозобов’язаним правил військового обліку суд визнав нетотожними та нерівнозначними поняттями.
Суд також урахував приписи Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до яких поліція у межах інформаційно-аналітичної діяльності формує та використовує відповідні реєстри і бази даних, здійснює інформаційну взаємодію з іншими державними органами та підтримує в актуальному стані інформацію щодо осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, провадження у справах щодо яких здійснюється поліцією або ТЦК та СП.
Ключовим для оцінки належності повідомлення позивача про виклик суд визнав пункт 41 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560.
Апеляційний суд зазначив, що належним підтвердженням оповіщення військовозобов’язаного у разі надсилання повістки поштовим зв’язком може бути, зокрема, день отримання поштового відправлення, день проставлення відмітки про відмову від його отримання або день проставлення відмітки про відсутність особи за відповідною адресою. Стосовно зареєстрованого або задекларованого місця проживання така відмітка враховується, якщо особа не повідомила ТЦК та СП іншої адреси місця проживання.
У цій справі ТЦК та СП направив на зареєстровану адресу позивача повістку № 2733603 про виклик для уточнення даних на 27 березня 2025 року о 09:00. Відправлення підтверджувалося рекомендованим листом за трек-номером 0610235530379. 9 березня 2025 року поштове відправлення було повернуто АТ «Укрпошта» з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
На підставі цих обставин апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України № 560 позивач був належним чином повідомлений про виклик до ТЦК та СП.
Суд установив, що позивач до ТЦК та СП не з’явився та про причини неявки не повідомив. У постанові зазначено, що такі обставини свідчать про порушення правил військового обліку та є підставою для відмови у задоволенні позову.
Довід апелянта про зазначення у «Резерв+» адреси фактичного проживання у Познані суд відхилив. Апеляційний суд вказав, що позивач не надав підтверджуючих документів про фактичне проживання за зазначеною адресою. Водночас відповідач надав інформацію про те, що відповідно до даних програми «Аркан» позивач не виїжджав за межі України через офіційні пункти пропуску державного кордону. Суд також послався на те, що у витягу, дослідженому судом, у графі щодо останнього перетину кордону зазначалося про відсутність даних у реєстрі.
Апеляційний суд окремо зауважив, що інформація про актуальне місце проживання за межами України повинна бути достовірною. Суд виходив із того, що відповідно до пункту 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання, а персонально-якісний військовий облік пов’язаний із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання чи перебування.
Таким чином, апеляційний суд визнав, що відповідач як суб’єкт владних повноважень діяв у межах наданих законодавством повноважень та довів правомірність своїх дій.
Посилаючись на статті 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначив, що в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність відповідного рішення, дії чи бездіяльності, а оцінка доказів здійснюється судом на підставі їх безпосереднього, всебічного, повного та об’єктивного дослідження.
Суд також урахував практику Європейського суду з прав людини та Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо обґрунтування судових рішень. Апеляційний суд зазначив, що обов’язок суду наводити підстави для рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, водночас обґрунтування рішення повинно свідчити про дослідження судом усіх основних питань, винесених на його розгляд.
У підсумку Перший апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Суд визнав, що спір по суті вирішено правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не створюють підстав для скасування його рішення.
Апеляційну скаргу представника військовозобов’язаного суд залишив без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі № 200/7916/25 — без змін.
Постанова апеляційного суду набрала законної сили з дати її ухвалення та відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
