Чоловік запізнився оскаржити штраф ТЦК у 17 тисяч і послався на косоокість: суд помітив у меддовідках вирішальну деталь
Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув апеляційну скаргу чоловіка на рішення Обухівського районного суду Київської області, яким було відмовлено у скасуванні постанови про накладення штрафу в розмірі 17 тисяч гривень за порушення правил військового обліку, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП.
Ключовим питанням апеляційного перегляду стало дотримання десятиденного строку звернення до суду та наявність поважних причин для його поновлення, зокрема з огляду на стан здоров’я позивача, проходження медичних оглядів та участь в інших судових провадженнях.
Суть справи
Підставою для виникнення спору стала постанова начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16 травня 2025 року № 1540, якою чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф у розмірі 17 000 гривень.
Як встановили суди, 13 травня 2025 року стосовно чоловіка було складено протокол про адміністративне правопорушення. У ньому зазначалося, що цього дня о 09:30 було виявлено порушення правил військового обліку, яке полягало в тому, що чоловік особисто не прибув у семиденний строк із дня прибуття до нового місця проживання з паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного або міського ТЦК та СП для взяття на військовий облік.
Такі дії уповноважена посадова особа кваліфікувала як порушення підпункту 7 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджених як додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
На підставі зафіксованих у протоколі обставин 16 травня 2025 року начальник ТЦК та СП виніс постанову про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Не погодившись із постановою, чоловік звернувся до Обухівського районного суду Київської області з адміністративним позовом. Він просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу, а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю події та складу правопорушення.
Позовну заяву чоловік подав 19 червня 2025 року.
Під час розгляду справи виникло також питання про дотримання строку судового оскарження постанови. Після відкриття провадження представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду на підставі статті 123 КАС України у зв’язку з пропуском установленого законом строку звернення до суду.
У відповідь позивач подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.
Чоловік зазначав, що ознайомився з оскаржуваною постановою 21 травня 2025 року, а тому, на його переконання, з урахуванням частини другої статті 286 КАС України він мав право звернутися до суду до 31 травня 2025 року включно.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилався на те, що з 22 до 30 травня 2025 року перебував у Черкасах за адресою своєї реєстрації у зв’язку з підготовкою до судових засідань, призначених на 22 травня у справі № 712/6455/25 та на 27 травня у справі № 712/4629/25.
Крім того, чоловік зазначав, що своєчасному зверненню до суду перешкоджали проблеми зі здоров’ям, зокрема амбліопія, гіперметропія, глаукома, косоокість, головний біль, а також необхідність проходження повторних медичних оглядів.
21 листопада 2025 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції дійшов висновку, що начальник ТЦК та СП правомірно прийняв рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.
Не погодившись із таким рішенням, чоловік звернувся з апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позиції сторін
В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Він наполягав, що доводи відповідача є необґрунтованими, а твердження про ухилення від виконання військового обов’язку шляхом неповідомлення про зміну місця проживання не відповідає дійсності та не підтверджене належними доказами.
На переконання позивача, відсутність доказів порушення ним правил військового обліку свідчила про протиправність постанови про адміністративне правопорушення.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ТЦК та СП обґрунтовував правомірність притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності його власними поясненнями, зафіксованими у протоколі про адміністративне правопорушення.
Зокрема, у протоколі було зазначено, що позивач проживає в селі Нещерів із дня реєстрації та своєчасно не прибув до ТЦК та СП для взяття на військовий облік.
На підтвердження цих обставин відповідач також посилався на довідку від 14 лютого 2025 року № 631, видану виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області, яку надав сам позивач.
Окремо відповідач наполягав на пропуску строку звернення до адміністративного суду та вважав, що позов необхідно залишити без розгляду.
Позиція та висновки апеляційного суду
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду розглянула справу в порядку письмового провадження.
Застосовуючи частину першу статті 311 КАС України, суд врахував відсутність клопотань учасників справи про розгляд за їхньої участі, дію воєнного стану в Україні, достатність наявних матеріалів для вирішення спору та відсутність необхідності проведення судового засідання.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів зосередилася насамперед на питанні дотримання позивачем процесуального строку.
Право на судовий захист та строки звернення до адміністративного суду
Апеляційний суд нагадав, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення публічно-правових спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Стаття 5 КАС України гарантує кожній особі право звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас реалізація цього права здійснюється у визначеному процесуальним законодавством порядку, зокрема з дотриманням установлених строків звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частина третя цієї статті допускає встановлення інших строків для захисту прав, свобод та інтересів особи, які, якщо не передбачено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Колегія суддів наголосила, що встановлення процесуальних строків спрямоване на дисциплінування учасників адміністративного судочинства, своєчасне виконання процесуальних дій та забезпечення стабільності публічно-правових відносин.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності та обмежує період, протягом якого відповідні правовідносини можуть залишатися спірними.
У цьому контексті суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Перетяка та Шереметьєв проти України», «Осман проти Сполученого Королівства» та «Креуз проти Польщі».
Апеляційний суд зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої суті права на судовий захист і відповідати вимозі пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою.
Крім того, суд звернув увагу на практику ЄСПЛ, згідно з якою поновлення пропущеного процесуального строку може бути виправданим за наявності поважних причин, що об’єктивно не залежали від волі та поведінки заявника.
Який строк застосовується до оскарження постанови про адміністративне правопорушення
Колегія суддів зазначила, що стаття 289 КУпАП передбачає можливість оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення протягом десяти днів із дня її винесення. Для постанов у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, цей строк обчислюється з дня вручення постанови.
У разі пропуску встановленого строку з поважних причин він може бути поновлений за заявою особи уповноваженим органом або посадовою особою.
Особливості судового провадження у справах щодо рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Відповідно до частини другої цієї статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення або постанови. Для рішень у справах про порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху встановлено десятиденний строк із дня їх вручення.
Апеляційний суд установив, що оскаржувану постанову № 1540 винесено 16 травня 2025 року.
Виходячи з дати її ухвалення, суд визначив, що строк оскарження розпочався 17 травня 2025 року, а останнім днем був 26 травня 2025 року.
Водночас із матеріалів справи випливало, що позивач звернувся до суду лише 19 червня 2025 року, тобто після закінчення зазначеного строку.
Дата отримання постанови та обчислення строку звернення до суду
Досліджуючи заяву чоловіка про поновлення процесуального строку, апеляційний суд окремо перевірив його твердження про дату ознайомлення з постановою.
Позивач зазначав, що ознайомився з постановою 21 травня 2025 року, і на цій підставі вважав, що мав звернутися до суду до 31 травня 2025 року включно.
Однак, дослідивши копію постанови від 16 травня 2025 року № 1540, яку подав сам позивач, колегія суддів встановила іншу дату вручення документа.
На копії постанови містився підпис чоловіка, який підтверджував отримання ним документа 27 травня 2025 року.
Таким чином, суд визнав доведеним, що копію оскаржуваної постанови позивач отримав саме 27 травня, а не 21 травня 2025 року, як стверджував у заяві про поновлення строку.
Врахувавши встановлену дату вручення постанови, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач повинен був звернутися з адміністративним позовом у період із 28 травня до 6 червня 2025 року включно.
Проте фактично позов було подано 19 червня 2025 року.
Отже, навіть з урахуванням установленої судом дати отримання постанови чоловік пропустив десятиденний строк звернення до адміністративного суду.
Чи є стан здоров’я та проходження медичних оглядів поважними причинами пропуску строку
Вирішуючи питання поновлення строку, колегія суддів застосувала частину першу статті 121 КАС України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом передбачено неможливість такого поновлення.
Суд наголосив, що поняття поважних причин пропуску процесуального строку є оціночним, а встановлення їх наявності належить до повноважень суду.
Поважними можуть визнаватися обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи та об’єктивно перешкоджають своєчасному вчиненню процесуальних дій.
До таких обставин належать, зокрема, обставини непереборної сили та інші перешкоди, які фактично унеможливлюють вчинення відповідної процесуальної дії в установлений законом строк.
При цьому їх наявність повинна бути підтверджена належними документами або копіями документів.
Апеляційний суд також звернувся до статті 129 Конституції України, яка закріплює рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
На переконання колегії суддів, процесуальна поведінка учасників справи має відповідати вимогам добросовісності. Особи повинні сумлінно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечувати своєчасне, без необґрунтованих затримок, виконання встановлених законом обов’язків, зокрема щодо дотримання строків судового оскарження.
Перевіряючи посилання позивача на стан здоров’я та проходження лікування, колегія суддів дослідила надані ним медичні документи.
Із цих документів суд встановив, що 9 червня 2025 року чоловік перебував на прийомі у сімейного лікаря, а 10 червня повторно проходив військово-лікарську комісію в Київській клінічній лікарні.
14 липня 2025 року позивач проходив обстеження в Київській обласній клінічній лікарні.
18 серпня 2025 року він проходив діагностичне обстеження та отримував направлення на операцію в офтальмологічному центрі «Новий Зір».
23 серпня 2025 року чоловік знову проходив обстеження в Київській обласній клінічній лікарні.
2 вересня 2025 року позивач проходив повторний плановий огляд лікаря-офтальмолога та отримував направлення на стаціонарне лікування в медичному закладі Сіверськодонецької міської багатопрофільної лікарні.
Крім того, у матеріалах справи містився талон від 18 вересня 2025 року № 214520636 на прийом до лікаря Київської обласної клінічної лікарні, призначений на 8 жовтня 2025 року о 10:10.
Оцінивши ці документи, колегія суддів звернула увагу, що всі підтверджені ними медичні огляди, обстеження та лікувальні заходи припадали на період після 6 червня 2025 року.
Натомість у проміжку з 28 травня до 6 червня 2025 року, який апеляційний суд визначив для звернення з позовом, чоловік, відповідно до наданих медичних документів, не перебував ані на прийомі в сімейного лікаря, ані на обстеженні, ані на лікуванні.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не був позбавлений можливості звернутися за судовим захистом у межах визначеного десятиденного строку.
Водночас до адміністративного суду чоловік звернувся лише 19 червня 2025 року.
Колегія суддів констатувала, що у своїй заяві про поновлення строку позивач не навів належних поважних причин його пропуску та не надав доказів існування об’єктивно непереборних обставин, незалежних від його волевиявлення, які створювали б істотні перешкоди або труднощі для своєчасного звернення до суду.
Правові висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України
На підтвердження значення процесуальних строків для забезпечення юридичної визначеності апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 18 лютого 2022 року у справі № 380/893/20 та від 29 березня 2023 року у справі № 380/10073/20.
Колегія суддів зазначила, що строки звернення до суду спрямовані на досягнення стабільності публічно-правових відносин та стимулювання учасників адміністративного процесу до добросовісного виконання своїх обов’язків.
Після закінчення встановлених законом строків, якщо особа не звернулася до суду для вирішення спору, відповідні правовідносини набувають стабільності.
Крім того, апеляційний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011, відповідно до якого обмеження строку звернення до суду шляхом установлення процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд повторно наголосив, що поважними причинами пропуску строку можуть визнаватися лише обставини, які були або об’єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов’язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини повинні підтверджуватися відповідними та належними доказами.
Оскільки наведені позивачем причини не відповідали зазначеним критеріям, а матеріали справи не підтверджували існування інших поважних причин пропуску строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Чому апеляційний суд скасував рішення першої інстанції
Визначаючи процесуальні наслідки пропуску строку звернення до суду, апеляційний суд застосував положення статей 123, 240, 317 та 319 КАС України.
Зокрема, частина перша статті 317 КАС України передбачає можливість скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково, ухвалення нового рішення чи зміни рішення у разі неповного з’ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеності обставин, визнаних судом встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, може бути скасоване в апеляційному порядку із залишенням позовної заяви без розгляду або закриттям провадження з підстав, установлених статтями 238 та 240 цього Кодексу.
Пункт 8 частини першої статті 240 КАС України передбачає залишення позовної заяви без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.
Водночас частина третя статті 123 КАС України встановлює, що якщо факт пропуску строку звернення до адміністративного суду виявлено після відкриття провадження, а позивач не заявив про його поновлення або наведені ним підстави визнані неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на те, що чоловік пропустив установлений строк звернення до суду, а підстави, наведені ним у заяві про поновлення строку, не були визнані поважними, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та залишення адміністративного позову без розгляду.
Таким чином, апеляційний суд не вирішував по суті питання про наявність чи відсутність у діях чоловіка складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, а застосував процесуальні наслідки пропуску строку судового оскарження.
Рішення апеляційного суду
За результатами перегляду справи № 372/3343/25 Шостий апеляційний адміністративний суд частково задовольнив апеляційну скаргу чоловіка.
Рішення Обухівського районного суду Київської області, яким було відмовлено в задоволенні позову, скасовано.
Натомість апеляційний суд ухвалив нову постанову, якою адміністративний позов про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення залишив без розгляду.
Отже, скасування рішення суду першої інстанції не означало скасування штрафу в розмірі 17 тисяч гривень. Позивач не домігся розгляду своїх вимог по суті через пропуск процесуального строку та відсутність підтверджених судом поважних причин для його поновлення.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
