Чоловік заявив, що невідомі у військовій формі затримали його силою без повістки, а ВЛК без належного огляду визнала придатним: що сказав суд

Черкаський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військово-лікарської комісії та військової частини щодо визнання протиправними та скасування рішень, пов’язаних із призовом на військову службу під час мобілізації.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи дослідив вимоги щодо скасування постанови ВЛК про придатність до військової служби, наказу про призов на військову службу за мобілізацією та наказу про зарахування до списків особового складу військової частини.

Суть справи

Позивач звернувся до суду, вимагаючи скасувати наказ територіального центру комплектування та соціальної підтримки про його призов на військову службу за загальною мобілізацією, постанову військово-лікарської комісії, якою його було визнано придатним до проходження військової служби, а також наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що його призов та мобілізація нібито відбулися з порушенням вимог законодавства. За його твердженням, його фактично затримали невстановлені особи у військовій формі без оформлення процесуальних документів та примусово доставили до територіального центру комплектування.

Позивач зазначав, що належний медичний огляд лікарями-спеціалістами нібито не проводився, обов’язкові аналізи та обстеження не здійснювалися, а посадові особи ВЛК використали його персональні дані та внесли до документації відомості про придатність до військової служби.

Також він вказував, що через перебування під постійним примусовим супроводом не мав можливості самостійно зібрати та надати медичні документи щодо стану здоров’я. Крім того, за його словами, йому не вручали у встановленому порядку повістку про виклик до ТЦК та СП і не видавали під особистий підпис зареєстроване направлення на проходження ВЛК.

На думку позивача, оскільки первинні дії територіального центру комплектування та рішення військово-лікарської комісії були незаконними, подальші рішення про призов і зарахування до списків особового складу також підлягали скасуванню.

Обставини, встановлені судом

Суд встановив, що 19 лютого 2026 року позивача доставили працівники Національної поліції до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Після доставлення до приміщення ТЦК та СП щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, а також сформовано та видано направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Факт проходження ВЛК підтверджувався відповідною довідкою. Надалі на підставі наказу начальника територіального центру комплектування позивача було призвано на військову службу за мобілізацією на особливий період та направлено до військової частини.

У подальшому наказом командира військової частини його було зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення.

Позиція та висновки суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначив, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, а оборона України покладається на Збройні Сили України.

Суд також звернув увагу, що громадяни України зобов’язані захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність держави, а проходження військової служби здійснюється відповідно до закону.

Суд зазначив, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства у сфері військового обов’язку, військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Вони також наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації.

Окремо суд врахував правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відповідно до якої визнання процедури призову протиправною саме по собі не призводить до звільнення особи з військової служби та не відновлює попередній правовий стан.

Суд зазначив, що процедура призову військовозобов’язаного під час мобілізації є такою, що вже відбулася, а скасування окремих рішень не означає автоматичного припинення правовідносин військової служби.

Щодо вимог про скасування наказів про призов та зарахування до списків особового складу суд вказав, що такі накази є індивідуальними правовими актами, дія яких вичерпується їх виконанням.

На переконання суду, скасування наказів про призов і зарахування до списків особового складу, як і скасування постанови ВЛК, не є належним та ефективним способом захисту права, оскільки це автоматично не припиняє проходження військової служби та не створює наслідків у вигляді звільнення з лав Збройних Сил України.

Суд також зазначив, що законодавство не передбачає такої окремої підстави для звільнення з військової служби, як незаконна мобілізація.

При цьому позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів, які б підтверджували наявність у нього захворювань, що могли б спростувати висновок ВЛК або вплинути на визначення ступеня придатності до військової служби. Також суд не отримав доказів того, що процедура проходження ВЛК була проведена з порушенням встановленого порядку.

Оцінюючи доводи щодо звернення дружини позивача до органів військової служби правопорядку та Державного бюро розслідувань із заявами про можливе кримінальне правопорушення, суд зазначив, що сама наявність таких звернень не підтверджує факт порушення процедури призову.

Суд наголосив, що відповідно до Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено у законному порядку обвинувальним вироком суду. Оскільки обвинувального вироку щодо посадових осіб територіального центру комплектування матеріали справи не містили, відповідні доводи були визнані необґрунтованими.

Також суд відхилив посилання позивача на лист підприємства щодо можливого майбутнього бронювання. Суд зазначив, що сам факт наявності у підприємства статусу критично важливого або намір роботодавця забронювати працівника не створює для військовозобов’язаного статусу заброньованої особи та не звільняє його від виконання військового обов’язку.

Належним підтвердженням відстрочки у зв’язку з бронюванням є чинний витяг із наказу Міністерства економіки України або відповідне рішення, сформоване через портал «Дія». Оскільки процедура бронювання щодо позивача завершена не була, зазначений лист не підтверджував порушення його прав.

За результатами розгляду справи № 580/2319/26 суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а підстави для їх задоволення відсутні.

У задоволенні позову було відмовлено повністю.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.