Чоловік заявив, що платив аліменти на рахунок у США, але виник борг понад 107 тисяч грн: чому скріншотів переказів виявилося недостатньо

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за скаргою платника аліментів, який вимагав визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця через непроведення перерахунку заборгованості, ненадання постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу та реквізитів для сплати аліментів в іноземній валюті.

Спір стосувався, зокрема, належності підтвердження платежів, які боржник, за його твердженням, здійснював на банківський рахунок стягувачки у США, а також можливості перерахунку аліментної заборгованості за відсутності документально підтверджених відомостей про доходи платника за кордоном.

Фабула справи

У березні 2025 року чоловік звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції та відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга була пов’язана з примусовим виконанням судового рішення про стягнення аліментів на утримання двох дітей.

Відповідно до виконавчого листа № 761/19824/22, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 20 вересня 2024 року, з чоловіка підлягали стягненню аліменти на користь матері дітей у розмірі однієї третини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виплати в такому розмірі були визначені починаючи з 22 вересня 2022 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

Після цього аліменти на утримання молодшої дитини підлягали стягненню в розмірі однієї четвертої всіх видів заробітку щомісячно, але також не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Примусове виконання зазначеного рішення здійснював Славутицький відділ державної виконавчої служби.

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2024 року державний виконавець направив сторонам повідомлення та копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованими поштовими відправленнями за адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Надалі, 4 липня 2024 року, державний виконавець надіслав сторонам копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

За цим розрахунком станом на 1 липня 2024 року заборгованість становила 107 579,31 грн.

Чоловік не погоджувався з таким розрахунком та стверджував, що добровільно сплачував аліменти безпосередньо на рахунок отримувачки, відкритий у Сполучених Штатах Америки.

За його словами, відповідні платежі він здійснював починаючи з 3 квітня 2024 року, оскільки не мав реквізитів українського банківського рахунку стягувачки.

Водночас суди встановили, що розрахунковий рахунок для сплати аліментів сторони між собою не узгодили.

3 грудня 2024 року боржник направив на електронну адресу Славутицького відділу державної виконавчої служби клопотання, підписане електронним цифровим підписом.

У ньому він повідомив про добровільну сплату аліментів на рахунок отримувачки у США та просив провести перерахунок заборгованості з урахуванням наданих ним документів.

Також чоловік вимагав направити йому довідку про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, копію постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та повідомити реквізити банківського рахунку відділу ДВС, призначеного для сплати аліментів у євро або доларах США.

Для листування він зазначив адресу свого представника в Чернівцях.

17 січня 2025 року чоловік повторно звернувся до відділу державної виконавчої служби та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, направивши лист від 13 січня з попереднім клопотанням.

Він просив підтвердити отримання звернення та надати відповідь його представнику, а орган Міністерства юстиції — забезпечити отримання клопотання виконавчою службою та його розгляд.

21 лютого 2025 року заявник отримав лист Славутицького відділу ДВС від 10 лютого, у якому підтверджувалося отримання клопотання від 3 грудня 2024 року.

Проте, як зазначав чоловік, цей лист не містив нового розрахунку заборгованості, до нього не було додано постанову про відкриття виконавчого провадження та не було повідомлено реквізитів для сплати аліментів в іноземній валюті.

Саме ці обставини стали підставою для звернення до суду.

Боржник просив визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця щодо непроведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до автоматизованої системи та неповідомлення реквізитів для здійснення платежів в іноземній валюті.

Також він вимагав зобов’язати виконавця провести перерахунок заборгованості з урахуванням копій платіжних документів, наданих 3 грудня 2024 року, направити постанову про відкриття виконавчого провадження за визначеною ним адресою в Чернівцях та надати реквізити рахунку ДВС для сплати аліментів у євро або доларах США.

Які документи про сплату аліментів надав боржник

Під час розгляду справи суди встановили, що до свого клопотання від 3 грудня 2024 року чоловік долучив не банківські квитанції про перерахування аліментів, а скріншоти з облікового запису в системі інтернет-банкінгу BNP Paribas.

Водночас ці зображення не містили відомостей, які дозволяли б встановити, що відповідний банківський обліковий запис належав саме заявнику.

Крім того, надані скріншоти не підтверджували факту фактичного списання коштів із відповідного рахунку або їх зарахування на рахунок отримувачки.

Таким чином, із представлених матеріалів неможливо було належним чином установити здійснення саме тих платежів, на які боржник посилався як на підставу для перерахунку аліментної заборгованості.

Суди також з’ясували, що чоловік не надав державному виконавцю декларації про доходи та майно.

При цьому розмір аліментів, визначений судовим рішенням, залежав безпосередньо від доходу платника, оскільки стягнення здійснювалося у відповідній частці від усіх видів його заробітку.

У межах виконавчого провадження на підставі заяви стягувачки було встановлено, що чоловік із 10 січня 2013 року працює у компанії VINCI CONSTRUCTION Grands Projets.

Для встановлення доходів платника та правильного розрахунку аліментної заборгованості 10 лютого 2025 року Славутицький відділ державної виконавчої служби направив запит до Посольства Франції в Україні.

Виконавець просив надати інформацію про доходи чоловіка за кожен місяць у період із 1 вересня 2022 року до 31 січня 2025 року.

Державний виконавець зазначив, що перерахунок заборгованості буде проведено після отримання відповідних відомостей про доходи боржника.

Однак станом на 7 липня 2025 року відповідь від Посольства Франції в Україні до відділу державної виконавчої служби не надходила, про що було повідомлено стягувачку.

Отже, на момент з’ясування судами відповідних обставин виконавець не мав документального підтвердження доходів чоловіка, необхідного для правильного визначення розміру аліментів відповідно до судового рішення, а також належних платіжних документів, які підтверджували б заявлену ним сплату коштів.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 1 вересня 2025 року у задоволенні скарги чоловіка на бездіяльність державного виконавця було відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що заявник не довів, а матеріали справи не підтвердили факту неправомірної бездіяльності державного виконавця під час здійснення відповідного виконавчого провадження.

Суд установив, що виконавець діяв у межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак підстав вважати, що його рішеннями, діями або бездіяльністю були порушені права чи свободи боржника, суд не встановив.

Чоловік оскаржив цю ухвалу в апеляційному порядку.

Проте постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва було залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, визнавши судове рішення законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не погодившись із рішеннями попередніх інстанцій, 27 лютого 2026 року чоловік через свого адвоката звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Заявник просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги він посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм.

Зокрема, чоловік вважав, що суди не повністю дослідили обставини справи та неправильно оцінили докази, пов’язані з виконанням державним виконавцем своїх обов’язків.

Окремо він заперечував висновки судів щодо належного направлення постанови про відкриття виконавчого провадження.

На його думку, не було доведено, що копію постанови належним чином направили саме йому. Він зазначав, що державний виконавець не виконав його прохання про направлення відповідного документа на адресу представника в Чернівцях, чим, як вважав заявник, перешкоджав доступу до матеріалів виконавчого провадження.

Чоловік також наголошував, що направлення постанови за адресою у Славутичі не могло вважатися належним повідомленням про початок примусового виконання судового рішення.

Крім того, він не погоджувався з висновком про правомірність ненадання реквізитів рахунку для сплати аліментів у євро або доларах США.

На переконання боржника, державний виконавець зобов’язаний сприяти виконанню судового рішення, а тому мав надати відповідні реквізити для перерахування коштів.

Представник стягувачки у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти її задоволення та просив залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін.

24 березня 2026 року Верховний Суд поновив заявнику строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

Позиція та висновки Верховного Суду

Перевіряючи доводи касаційної скарги у справі № 761/19824/22, Верховний Суд насамперед звернувся до правових норм, які регулюють оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців під час примусового виконання судових рішень.

Суд зазначив, що відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права або свободи.

Аналогічна можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця передбачена частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з цією нормою, відповідні рішення, дії чи бездіяльність щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» покладає на державного виконавця обов’язок вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, здійснювати виконавчі дії неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі.

Однак сам факт незадоволення клопотання сторони виконавчого провадження не означає автоматично, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність.

Верховний Суд звернув увагу на частини другу та третю статті 451 ЦПК України.

Цими положеннями встановлено, що в разі обґрунтованості скарги суд визнає відповідні рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов’язує виконавця усунути порушення і поновити порушене право заявника.

Натомість якщо оскаржувані рішення або дії відповідають закону, вчинені в межах повноважень виконавця, а права заявника не порушені, суд відмовляє в задоволенні скарги.

Також Верховний Суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17.

У ньому зазначено, що право сторони виконавчого провадження на оскарження дій чи бездіяльності виконавця пов’язане з порушенням її прав під час виконання судового рішення.

Отже, предметом судового контролю в цій справі було не повторне вирішення питання про розмір присуджених аліментів, а перевірка того, чи допустив державний виконавець неправомірну бездіяльність під час виконання відповідного виконавчого документа.

Чому Верховний Суд не визнав ненаправлення постанови про відкриття провадження доведеним

Одним із доводів заявника було те, що він не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою свого представника.

На думку чоловіка, надсилання документа за іншою адресою свідчило про неналежне повідомлення та перешкоджало його доступу до виконавчого провадження.

Верховний Суд перевірив ці аргументи з урахуванням обставин, установлених попередніми судовими інстанціями.

Суди встановили, що державний виконавець направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 квітня 2024 року рекомендованим поштовим відправленням за адресою боржника, зазначеною у виконавчому листі.

Також на адресу, визначену у виконавчому документі, було направлено копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Верховний Суд погодився, що наведені обставини підтверджують виконання державним виконавцем відповідних процесуальних дій.

Отже, доводи боржника про неправомірну бездіяльність у зв’язку з ненаправленням постанови про відкриття виконавчого провадження не знайшли підтвердження.

При цьому суд виходив саме з факту направлення документів за адресою, зазначеною у виконавчому листі, а не з твердження про їхнє фактичне вручення заявнику за адресою, яку він згодом указав для листування.

Чому скріншотів з інтернет-банкінгу було недостатньо для перерахунку аліментів

Окрему увагу Верховний Суд приділив обставинам, пов’язаним із перерахунком аліментної заборгованості.

Заявник стверджував, що здійснював добровільні платежі на банківський рахунок стягувачки у США, однак державний виконавець не врахував відповідні перекази.

Водночас суди встановили, що замість квитанцій чи інших належних підтвердних документів чоловік долучив до клопотання скріншоти з інтернет-банкінгу BNP Paribas.

Зазначені зображення не містили інформації про належність банківського акаунту заявнику та не підтверджували фактичного списання коштів із рахунку або їх зарахування отримувачці.

Крім того, чоловік не надав державному виконавцю декларацію про доходи та майно.

Ці обставини мали істотне значення, оскільки судовим рішенням аліменти визначалися не у фіксованій сумі, а як частка від усіх видів заробітку платника.

Для проведення правильного розрахунку заборгованості державному виконавцю необхідно було мати підтверджені дані про доходи чоловіка за відповідний період.

У матеріалах справи встановлено, що боржник працював у компанії VINCI CONSTRUCTION Grands Projets.

З огляду на це державний виконавець 10 лютого 2025 року направив до Посольства Франції в Україні запит про його помісячні доходи за період із вересня 2022 року до січня 2025 року.

Проте відповідної інформації виконавча служба не отримала.

За висновком Верховного Суду, за таких обставин державний виконавець не мав у своєму розпорядженні документів, які підтверджували б дохід платника аліментів і дозволяли провести відповідний розрахунок для визначення розміру аліментних платежів в іноземній валюті.

При цьому суд врахував, що за рішенням суду аліменти підлягали щомісячному стягненню саме у частці від доходу боржника.

Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що непроведення перерахунку за наведених обставин становило неправомірну бездіяльність державного виконавця.

Таким чином, судове рішення не встановлює загальної заборони використовувати електронні документи або матеріали інтернет-банкінгу для підтвердження платежів.

Вирішальне значення мали конкретні недоліки доказів, наданих у цій справі: вони не дозволяли встановити належність банківського акаунту платнику та не підтверджували фактичного руху коштів.

Висновки Верховного Суду щодо дій державного виконавця

Оцінюючи обставини справи в сукупності, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність неправомірної бездіяльності державного виконавця.

Колегія суддів урахувала, що постанова про відкриття виконавчого провадження та розрахунок аліментної заборгованості були направлені боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Також суди встановили відсутність належних документів про сплату аліментів, на які посилався заявник, і документально підтверджених відомостей про його доходи, необхідних для відповідного перерахунку.

Водночас державний виконавець вжив заходів для отримання таких відомостей, направивши запит до Посольства Франції в Україні.

За цих обставин Верховний Суд не встановив підстав для висновку, що посадова особа відділу державної виконавчої служби порушила права боржника шляхом неправомірної бездіяльності.

Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази та правильно визначили характер спірних правовідносин і законодавство, яке підлягало застосуванню.

Верховний Суд окремо звернув увагу на межі касаційного перегляду.

Зокрема, колегія суддів послалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Згідно з відповідним висновком, установлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо судами дотримано порядок надання та отримання доказів, а оцінку цих доказів уже здійснено судами попередніх інстанцій, касаційний суд не уповноважений втручатися в таку оцінку.

Верховний Суд зазначив, що обставини й докази, на які посилався заявник, уже були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги фактично повторювали доводи, яким апеляційний суд уже надав належну правову оцінку.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Остаточне рішення Верховного Суду

Верховний Суд залишив касаційну скаргу платника аліментів без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 1 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залишено без змін.

Отже, судові рішення, якими було відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, залишилися чинними.

Верховний Суд не здійснював нового розрахунку аліментної заборгованості та не вирішував питання про її списання чи погашення. Предметом касаційного перегляду була правомірність висновків попередніх судових інстанцій щодо відсутності незаконної бездіяльності державного виконавця.

Оскільки судові рішення залишено без змін, Верховний Суд не здійснював нового розподілу судових витрат.

Постанова касаційного суду набрала законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.