Чому люди роблять татуювання: погляд психологів та ставлення церкви
Татуювання для багатьох сьогодні — це не просто малюнки на тілі, а спосіб прожити й зафіксувати власний досвід: спогади, втрати, важливі події чи внутрішні зміни. Психологи розглядають боді-арт як індивідуальну мову символів і форму самовираження, що часто відображає емоційний стан та особисту історію людини. Водночас поруч із цим залишається й питання ставлення церкви до боді-арту — про це у матеріалі LMN.
Психологиня, психотерапевтка та психодрама-практик Даніела Волошинська пояснює, що причини зробити татуювання у кожної людини різні, однак найчастіше це пов’язано з внутрішнім станом та бажанням самовиразитися.
«Для багатьох татуювання – це спосіб закарбувати важливий етап життя, спогад, людину чи пережиту емоцію. Це своєрідна мова символів на тілі», – пояснює психологиня.
За її словами, для декого татуювання є також формою мистецтва та способом підкреслити власну унікальність. Водночас вона зазначає, що вплив трендів і суспільства теж відіграє свою роль, особливо зараз, коли татуювання стали більш популярними та соціально прийнятними.
«Важливо, наскільки це рішення є усвідомленим. Коли татуювання має особистий зміст – це одна історія. А коли це імпульсивний крок лише тому, що це модно, – зовсім інша», – каже вона.
Психологиня наголошує, що велика кількість татуювань не обов’язково свідчить про психологічні проблеми чи внутрішні травми.
«Татуювання часто стають відображенням внутрішнього світу людини. Для когось це спосіб прийняти себе, свої переживання чи навіть власну історію», – пояснює Даніела Волошинська.
Також, за її словами, після важких подій або втрат татуювання можуть ставати способом прожити емоції та зберегти пам’ять. Для багатьох людей малюнки на тілі стають емоційною опорою або способом надати власним переживанням форму й сенс.
Даніела Волошинська зазначає, що деяким людям складно зупинитися після першого татуювання.
«Часто тату дарують відчуття оновлення, свободи чи впевненості в собі. З часом тіло може сприйматись як полотно, яке хочеться доповнювати новими сенсами та символами», – підсумовує психологиня.
Як до татуювань ставиться церква та чи вважається це гріхом, пояснив чинний ректор Львівської православної богословської академії (ЛПБА) ПЦУ, кандидат богословських наук та доцент протоієрей Михайло Сивак. За його словами, сьогодні церква не має чіткої догматичної заборони на татуювання, однак закликає людей ставитися до свого тіла відповідально та з повагою. В окремих випадках татуювання можуть навіть мати косметичний характер — наприклад, допомагати приховувати шрами чи рубці.
Водночас священник звертає увагу на те, що історично татуювання часто асоціювалися із тюремною субкультурою, де кожен символ мав окреме значення. Саме тому в церковному середовищі до них ставляться стримано.
«Церква закликає до поміркованості, берегти тіло і не перегинати палицю в тому, щоб повністю покривати його татуюваннями. Це не зовсім притаманно християнській етиці», – пояснює він.
Попри це, о. Михайло наголошує, що татуювання не визначають духовність людини та не впливають на її можливість бути частиною церковного життя: вона може брати участь у богослужіннях, сповідатися, причащатися та бути повноцінним членом церкви.
Отець парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ Броніслав Гринишин у своїх поясненнях більше звертає увагу на біблійний та історичний контекст татуювань. За його словами, у Старому Завіті найбільш відомою згадкою є книга Левіт 19:28.
«Цей припис осуджує такі дії, бо вони пов’язані з поганською сакральною практикою. В давнину люди наносили на тіло знаки жалоби або ритуальні татуювання, пов’язані з культами та обрядами. Саме через цей зв’язок із язичницькими традиціями церква історично сформувала негативне ставлення до татуювань», – каже він.
Священник також наголошує, що Новий Завіт говорить про людське тіло як про «храм Духа Святого та Боже творіння». Саме тому важливим є мотив, із яким людина вирішує зробити татуювання.
«Всякого роду зовнішні втручання, спричинені погордою чи почуттям зверхності щодо себе і свого тіла, будуть мати ознаки бунту проти Бога», – пояснює о. Броніслав.
Водночас він додає, що не кожне татуювання автоматично є гріхом. Часто молоді люди роблять їх через моду або бажання бути схожими на інших, а не через протест чи ненависть до себе.
Отець Броніслав порівнює ставлення церкви до татуювань із батьківським ставленням до дитини: мати і батько люблять її такою, якою вона є, і не хочуть, щоб змінювала себе через комплекси чи бажання відповідати моді. Водночас він наголошує, що наявність татуювання не впливає на духовність людини та її участь у церковному життя, адже навіть серед духовенства чи монашества є люди, які зробили татуювання ще до навернення.
Отець Броніслав також пригадав історію, яку почув під час навчання в Римі.
«Один священник помітив у монахині татуювання та запитав її про це. У відповідь вона сказала: “Якби ви знали, чим я займалася до того, як навернулася до монашого життя”. Цим прикладом священник хотів показати, що татуювання не визначають людину та її стосунки з Богом»,- розповідає отець.
Попри різні погляди на татуювання, і психологи, і священники сходяться в одному: головне — усвідомленість у прийнятті таких рішень та гармонія людини із собою. Адже значення має не сам малюнок на тілі, а те, що людина вкладає у нього.
Нагадаємо, 28-річний Олег Карпа з Дрогобича протягом п’яти років перетворював власне тіло на масштабний артпроєкт — на його шкірі з’явилося 230 татуювань у вигляді людського скелета. Це дозволило йому встановити новий світовий рекорд у сфері боді-арту та перевершити досягнення легендарного Ріка Дженеста, більш відомого як Zombie Boy, у якого було 139 таких зображень. В ексклюзивному інтерв’ю для Львівської мануфактури новин Олег Карпа розповів, з чого почалася ідея створення татуювань повного скелета людини, як реагують люди на вулицях і чи планує він продовжувати.
Мулик Марія для LMN
