Україна має довгу історію вуличних протестів. Революція на граніті, "Україна без Кучми", Помаранчева революція, Революція гідності – у критичні для країни моменти саме мирні зібрання ставали одним зі способів громадян впливати на владу.
Ця традиція нікуди не зникла і під час великої війни. Українці виходять на акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти, протестують проти рішень влади, вимагають розв'язання проблем своїх громад.
Але є парадокс: країна з настільки потужною протестною традицією досі не має базового закону, який комплексно визначав би правила проведення мирних зібрань.
Тепер ця стара проблема стає ще й частиною євроінтеграції України.
Про те, до чого тут вступ до ЄС, що не так із нинішніми правилами і яким має бути новий закон, читайте в статті Володимира Яворського та Тетяни Капустинської з Центру громадянських свобод Країна Майданів – без закону про мирні зібрання. Що Україна має змінити на шляху до ЄС. Далі – стислий її виклад.
15 червня 2026 року Україна та ЄС офіційно відкрили перший переговорний кластер – Fundamentals, або "Основи процесу вступу до ЄС". Це особливий блок переговорів: його відкривають першим і закривають останнім, а прогрес у ньому визначає загальний темп переговорів про членство.,
До нього, серед іншого, належать верховенство права та фундаментальні права. А свобода мирних зібрань – одне з таких.
Європейський принцип у своїй основі доволі простий.
Держава повинна виходити з того, що люди мають право мирно збиратися, а не з того, що їм потрібно отримати дозвіл влади на протест.
Конституція України (стаття 39) встановлює загальний принцип, а не процедури для всіх можливих ситуацій. Законодавство, зокрема, не дає достатньо чіткої відповіді, як має відбуватися повідомлення про зібрання, коли поліція може втрутитися в акцію, яка вже почалася, та як оскаржити її дії.
Окрема проблема – спонтанні протести, коли сама природа події не дозволяє повідомити владу заздалегідь. Європейські стандарти передбачають захист таких зібрань, тоді як українська Конституція говорить про завчасне повідомлення.
Не вистачає ясності й у термінах.
Законодавство має чітко визначати межі втручання правоохоронців: коли поліція може припинити зібрання, затримати його учасника чи застосувати силу та спеціальні засоби. Не менш важливо встановити ефективну процедуру розслідування можливих порушень та відповідальність правоохоронців за незаконні або непропорційні дії.
Одним із позитивних зрушень стало запровадження поліції діалогу. Її завдання – комунікувати з організаторами та учасниками акцій і не допускати ескалації конфліктів.
Закон має чітко розмежувати мирні зібрання та інші масові заходи, захистити спонтанні зібрання і контрдемонстрації, встановити вичерпні підстави для обмежень та гарантувати це право не лише громадянам України.
Окремого регулювання потребують новітні технології: участь у законній акції сама по собі не повинна ставати підставою для невиправданого стеження.
Необхідні також гарантії для журналістів і спостерігачів, які документують перебіг акцій.
Європейська комісія у звіті за 2025 рік зазначала, що Україна загалом має належні правові гарантії свободи зібрань. Водночас вона звернула увагу на непослідовність і недостатню зрозумілість обмежень під час воєнного стану та наголосила на необхідності комплексного перегляду законодавства відповідно до міжнародних стандартів.
Свобода мирних зібрань не є ключовим питанням переговорів про вступ України до ЄС. Однак у межах переговорного кластера Fundamentals оцінюватиметься дотримання фундаментальних прав. А отже, значення матиме і створення законодавства, що регулює мирні зібрання.
Докладніше – в матеріалі Володимира Яворського та Тетяни Капустинської Країна Майданів – без закону про мирні зібрання. Що Україна має змінити на шляху до ЄС.