Тепер усе стало значно чесніше. Трамп домовляється з путіним про повернення московського дизеля на американський і світовий ринки. Москва отримує новий паливний коридор, нові гроші, нову можливість розвантажити запаси й підживити свою воєнну машину. А Україна отримує чергове пояснення, що її, бачте, “використали як ширму”.
Україну не просто використали. Зеленський дозволив це зробити. Його команда була вмонтована в процес так, щоб створити декорацію української присутності, поки за кулісами московії відкривали доступ до ринку, грошей і палива. Потім він вийшов до українців і сказав, що це “нечесно” і “не по-партнерськи”. Ніби він сторонній спостерігач. Ніби не його дипломатія створила ситуацію, у якій Україна знову виконує роль статиста в чужій угоді.
Це вже не партнерство. Це схема. Європа платить США за американську зброю для України. США паралельно відкривають московії дизельний канал. Московія отримує валюту. Валюта перетворюється на ракети, дрони, пальне, компоненти, логістику, заводи, зарплати воєнній машині. А потім ці ракети летять по Києву, Харкову, Одесі, підстанціях, ГЕС, водоканалах, лікарнях, мостах і житлових будинках.
І поки США рахує московський дизель, українці рахують години без світла. У мене вчора електрики в квартирі не було більше доби. Це і є практичний результат великої геополітики: десь домовляються про паливо, десь називають це ринковою стабілізацією, десь говорять про “сильних партнерів”, а тут люди сидять у темряві, без нормального зв’язку, без води на верхніх поверхах, з холодильниками, що течуть, і з відчуттям, що їхню країну знову обміняли на чужу знижку.
Оце і є роль, у яку нас заганяють: роль терпіл. Нам винесли частину економіки, розбили енергетику, поставили міста на межу інфраструктурної залежності, а тепер ще й показують, що московська паливна економіка може отримувати нові канали під американським дозволом. І після цього нам кажуть: тримайтеся, купіть павербанк, партнери складні, дипломатія непроста, рішення слабке, але ми працюємо.
Ні. Це не “слабке рішення сильних партнерів”. Це сильне рішення чужих інтересів і слабка позиція української влади.
З Трампом усе зрозуміло. Він торгує. У нього все угода: мир, дизель, зброя, санкції, Україна. З московією теж усе зрозуміло. Вона воює, продає, купує час, заробляє на енергоресурсах і перетворює гроші на ракети. З Європою теж усе зрозуміло: вона боїться, платить, відкладає й намагається купити собі ще трохи спокою.
Не зрозуміло тільки, що в цій конструкції робить українська влада.
Бо держава, яка має суб’єктність, не виходить після чужої угоди й не каже народу: “нас використали”. Держава не повинна давати себе використовувати. Якщо тебе використали як ширму, значить, ти погодився стояти в цьому місці. Якщо твою команду поставили як декорацію, значить, ти не зміг або не захотів вчасно вийти з цієї декорації. Якщо за твоєю спиною домовилися з ворогом, значить, твоя дипломатія знову працювала не як інструмент сили, а як сцена для чужих рішень.
І це головний вирок. Не Трамп нас обдурив. Трамп діяв у логіці власного інтересу. Не путін нас обдурив. Путін діє в логіці московської війни. Українців вкотре обдурила ілюзія, що ця влада здатна грати на рівні державної суб’єктності, а не лише коментувати, як нас знову обіграли.
Де наше ППО/ПРО? Де власні перехоплювачі? Де власна балістика? Де серійне виробництво? Де удари по джерелах московської ракетної війни як доктрина, а не як епізод? Де державна політика знищення паливної, логістичної та промислової основи агресора? Де енергетична стійкість міст? Де пояснення, чому після років війни українцю досі пропонують павербанк замість державного плану виживання?
Україна не може далі жити як прохач, як ширма, як статист, як ринок для чужої зброї, як територія для чужих стратегій і як об’єкт співчуття після кожного обстрілу. Нам потрібна доктрина українського інтересу. Проста й без сентиментів.
Усе, що фінансує московську війну, є частиною ворожої інфраструктури.
Усе, що обмежує право України бити по джерелах цієї війни, обмежує наше право на самозахист.
Усе, що перетворює Україну на ширму для чужих угод, має бути відкинуте.
А влада, яка дозволяє це робити й потім лише ображено коментує, не є владою українського інтересу.
Нам не потрібен президент-коментатор, який пояснює, що його використали. Нам потрібна держава, яку неможливо використати. Держава, яка не питає дозволу бити по джерелах ракетної війни. Держава, яка будує ППО/ПРО не пресрелізами, а заводами. Держава, яка не продає громадянам темряву як побутову незручність. Держава, яка не дозволяє чужому дизелю перетворюватися на московські ракети над українськими містами.
