Ділки отримали $12 тисяч за сприяння у бронюванні — кожен заплатить пів мільйона гривень штрафу: як це пояснив ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 686/18006/25 перевірив правильність визначення покарання двом засудженим за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, зокрема питання про те, чи може при визначенні штрафу враховуватися лише та частина неправомірної вигоди, яку конкретний співучасник мав отримати.
Питання має практичне значення для призначення покарання у кримінальних провадженнях, де незаконний дохід отримують кілька співучасників. Окремо Верховний Суд розглянув питання врахування попереднього ув’язнення під час призначення штрафу.
Нагадаємо, що раніше «Судово-юридична газета» вже висвітлювала рішення апеляційного суду у цій справі. Сьогодні ж розберемось, що встановив Верховний Суд.
Обставини справи
Суди встановили, що двоє засуджених, діючи за попередньою змовою та з корисливих мотивів, вирішили отримати неправомірну вигоду від військовозобов’язаної особи за здійснення впливу на посадових осіб КП «Укрспецзв’язок». Метою такого впливу мало бути прийняття рішення про працевлаштування особи з подальшим забезпеченням її бронювання від призову за мобілізацією.
У березні 2025 року під час кількох зустрічей засуджені висловили пропозицію щодо такого впливу. За це особа мала передати їм 12 000 доларів США.
20 березня 2025 року один із засуджених під час зустрічі отримав від цієї особи 12 000 доларів США. За офіційним курсом Національного банку України ця сума становила 498 876 грн. Після отримання коштів засудженого затримали працівники поліції.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області визнав обох винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначив кожному штраф у розмірі 2000 НМДГ, тобто 34 000 грн.
Хмельницький апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині покарання та призначив кожному штраф у розмірі 30 000 НМДГ, що становить 510 000 грн.
Захисник однієї із засуджених та інший засуджений звернулися з касаційними скаргами. Вони просили зменшити розмір штрафу. Зокрема, захисник стверджував, що апеляційний суд фактично подвоїв розмір доходу, оскільки отримані 12 000 доларів США мали розподілятися між співучасниками.
Також у касаційних скаргах зазначалося, що апеляційний суд не врахував попереднє ув’язнення засуджених як підставу для пом’якшення покарання.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що положеннями ч. 2 ст. 53 КК України визначено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Суд зазначив, що суд під час застосування згаданої норми кримінального закону має встановити:
- вчинене кримінальне правопорушення, в санкції за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в сумі понад три тисячі н.м.д.г. При цьому це можуть бути як безальтернативні санкції, які передбачають виключно штраф як основне покарання, так і альтернативні, в яких передбачені й інші основні види покарань;
- у результаті вчинення цього кримінального правопорушення має бути заподіяна майнова шкода або особа має отримати внаслідок його вчинення незаконний дохід. Необхідно нагадати, що отриманим внаслідок вчинення кримінального правопорушення незаконним доходом є гроші та інше майно, одержані особою в результаті вчинення злочину (наприклад, предмет хабаря, вартість викраденого майна, сума винагороди за вчинення злочину на замовлення тощо);
- суд повинен дійти переконання, що саме штраф як основне покарання буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ключовим для цієї справи став висновок Суду про те, що при визначенні розміру штрафу не враховується домовленість співучасників про те, як вони розподілять незаконно отримані кошти.
ВС вказав, що при призначенні судом покарання у виді штрафу його розмір не може бути меншим, ніж розмір майнової шкоди, завданої злочином, або розмір отриманого внаслідок вчинення злочину незаконного доходу, незалежно від домовленості між співучасниками кримінального правопорушення про розподіл незаконного доходу. До того ж закон не встановлює обмежень на скільки вищим має бути штраф.
Водночас Суд звернув увагу на передбачений законом виняток.
Суд зазначив, що частина 2 ст. 53 КК України встановлює єдиний виняток із припису про необхідність призначення штрафу в розмірі, не меншому за розмір завданої злочином шкоди або отриманого внаслідок його вчинення доходу, а саме, суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
ВС вказав, що цим законодавчим рішенням закріплене право, а не обов’язок суду, відступити від вимоги про призначення штрафу в розмірі, меншому за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу. У такому разі суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті Особливої частини КК України.
Застосовуючи ці положення до обставин конкретного провадження, Верховний Суд погодився з апеляційним судом, який виходив із того, що засуджені спільно отримали неправомірну вигоду у сумі 12 000 доларів США, що становила 498 876 грн.
Суд зазначив, що за фактичних обставин цього кримінального провадження апеляційний суд обґрунтовано виходив з обвинувачення, яке визнано судом доведеним, про спільне отримання обвинуваченими неправомірної вигоди від військовозобов’язаного в сумі 12 000 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становила 498 876 грн, та змінив вирок у частині покарання, призначивши їм штраф у розмірі 30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, який не є меншим за розмір незаконного доходу.
Тому довід про те, що при визначенні штрафу необхідно було враховувати лише частину коштів, яку конкретний співучасник мав отримати, Суд не підтримав.
ВС вказав, що апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір штрафу, виходячи з установленого доходу, отриманого у результаті вчинення кримінального правопорушення, і застосував положення ч. 2 ст. 53 КК України під час призначення покарання засудженим за скоєне, що відповідає принципам індивідуалізації покарання, законності та справедливості.
Окремо Верховний Суд розглянув доводи щодо попереднього ув’язнення.
Суд зазначив, що застосовуючи вимоги ч. 5 ст. 72 КК України, суд бере до уваги сам факт перебування особи під вартою. У цій нормі, крім іншого, йдеться про пом’якшення покарання у виді штрафу або повне звільнення засудженого від його відбування.
Водночас ВС вказав, що норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Індивідуалізація покарання
Суд зазначив, що суворо індивідуальний підхід під час призначення покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення.
Повертаючись до обставин справи, Суд встановив, що апеляційний суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу засуджених, їхні позитивні характеристики за місцем проживання, наявність обставин, що пом’якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують. Водночас суд врахував підвищену небезпечність скоєного.
ВС вказав, що врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засуджених, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер дій засуджених, наслідки діяння, апеляційний суд обґрунтовано призначив засудженим згадане покарання. Висновок про це належно вмотивований.
Щодо попереднього ув’язнення Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для пом’якшення призначеного штрафу.
Суд зазначив, що в цьому кримінальному провадженні апеляційний суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України призначив засудженим покарання у виді штрафу, наближене до мінімальних меж, а попереднє ув’язнення тривалістю 6 днів не є обставиною для пом’якшення засудженим покарання на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України.
На цій підставі Верховний Суд погодився з висновком, що обставини вчиненого виключають можливість застосування ч. 5 ст. 72 КК України для пом’якшення покарання.
Суд також відхилив довід засудженого про те, що суспільну небезпечність кримінального правопорушення було враховано двічі — при визначенні розміру штрафу та при відмові в його пом’якшенні.
ВС вказав, що твердження засудженого про подвійне врахування суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення як під час ухвалення рішення про розмір штрафу, так і як обставину для відмови у пом’якшенні йому покарання є необґрунтованими.
Оскільки з вироку апеляційного суду видно, що під час призначення покарання, цей суд врахував, зокрема, суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, яка обумовлюється характером, конкретними обставинами, способом вчинення кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено, а отже, порушення вимог статей 50, 65, 72 КК України відсутні.
Верховний Суд залишив без зміни вирок апеляційного суду, а касаційні скарги захисника та засудженого — без задоволення.
Таким чином, Суд підтвердив, що за наявності передбачених ч. 2 ст. 53 КК України умов при призначенні штрафу суд має виходити з розміру всієї майнової шкоди або незаконного доходу, отриманого внаслідок кримінального правопорушення. Домовленість співучасників про розподіл такого доходу не обмежує мінімальний розмір штрафу для кожного з них. Виняток можливий лише у випадку, коли суд встановить незначну роль відповідного співучасника.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
