Дитина живе за кордоном з одним із батьків, а спір вирішує український суд: як хочуть обійти проблему з висновком опіки
Повномасштабна війна змусила мільйони українських сімей жити за правилами, яких до 2022 року складно було уявити. Діти навчаються в інших країнах, батьки можуть перебувати по різні боки кордону, а вирішення звичайного сімейного спору іноді ускладнюється простою обставиною: український орган опіки фізично не може прийти до помешкання дитини за кордоном і провести необхідне обстеження.
У такій ситуації виникає питання: що має робити український суд, якщо один із батьків просить визначити місце проживання дитини, але необхідного висновку органу опіки отримати неможливо.
У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №16100 про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо уточнення окремих питань визначення місця проживання дитини. Проєкт пропонує змінити статті 19 та 161 СК України. На перший погляд, це технічні поправки до кількох норм. Але за ними стоїть цілком реальна проблема, з якою сьогодні стикаються батьки та суди: як вирішувати спір про дитину, коли вона живе за кордоном, а частину передбаченої законом процедури провести фактично неможливо.
Причому запропоновані зміни значною мірою повторюють підхід, який уже сформував Верховний Суд. Тобто законопроєкт пропонує перенести напрацьовані судами правила безпосередньо до Сімейного кодексу.
Як визначають, з ким житиме дитина
Коли батьки живуть окремо, питання, з ким має проживати дитина, насамперед має вирішуватися між ними. За статтею 160 СК України, якщо дитині ще немає 10 років, її місце проживання визначається за згодою батьків. Після 10 років враховується також думка самої дитини.
А з 14 років, якщо батьки проживають окремо, дитина самостійно визначає своє місце проживання. Але домовитися вдається не завжди. Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо малолітньої дитини, спір може вирішувати орган опіки та піклування або суд. При цьому стаття 161 СК України вимагає дивитися не лише на формальні обставини. Суд має враховувати ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов’язків, прихильність дитини до матері й батька, її вік, стан здоров’я та інші обставини, які можуть мати істотне значення.
Для суду потрібно зрозуміти, в якому середовищі дитині буде безпечніше і стабільніше, з ким у неї склалися сталі зв’язки, хто реально бере участь у її вихованні, де вона навчається та як зміна звичного середовища може на неї вплинути. У практиці Верховного Суду цей підхід давно став основним. Суд оцінює обставини в сукупності: соціальні зв’язки дитини, навчання, психологічний стан, стосунки з кожним із батьків, житлові умови, можливість забезпечити належний розвиток і безпеку.
Одна із запропонованих змін стосується статті 19 СК України, яка визначає участь органу опіки та піклування у спорах щодо дітей. Зараз у справах про визначення місця проживання дитини участь органу опіки є обов’язковою. Він має надати суду письмовий висновок, сформований, зокрема, за результатами обстеження умов проживання дитини та батьків.
Але під час війни така процедура далеко не завжди може бути виконана буквально. Наприклад, дитина вже кілька років живе в Польщі чи Німеччині, ходить там до школи, має друзів і лікарів, а один із батьків перебуває в Україні. Український орган опіки не може просто приїхати за кордон, оглянути житло та скласти акт так, як це робиться у звичайній справі. Схожі труднощі виникають, якщо дитина перебуває на тимчасово окупованій території або її фактичне місце перебування взагалі неможливо встановити.
Тоді виникає парадоксальна ситуація: суд повинен вирішити спір про дитину, але передбачений законом документ отримати об’єктивно неможливо.
Верховний Суд уже звертав увагу на цю проблему. У постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №202/14959/23 КЦС ВС зазначив, що обов’язковість висновку органу опіки не можна розуміти так, щоб його відсутність автоматично блокувала розгляд справи. Якщо отримати висновок з об’єктивних причин неможливо, суд має вирішувати спір за тими доказами, які є у справі. Інакше процесуальна вимога фактично могла б перетворитися на перешкоду для доступу до правосуддя.
Саме цей підхід тепер пропонується прямо записати в Сімейному кодексі: якщо орган опіки та піклування з тих чи інших причин не надає висновок у спорі про місце проживання малолітньої дитини, суд вирішує справу за наявними доказами. Тобто роль органу опіки не скасовується. Змінюється інше: відсутність його висновку не повинна автоматично зупиняти розгляд справи.
Дитина за кордоном: що саме пропонує змінити законопроєкт
Крім того, законопроєкт пропонує прямо передбачити у статті 161 СК України, що факт проживання дитини за кордоном не впливає на вирішення спору про визначення її місця проживання. Причому автори окремо врахували дві можливі ситуації: дитину могли вивезти за кордон ще до звернення до суду або вже після того, як один із батьків подав позов. Ще важливіше інше: саме проживання дитини за кордоном не може бути самостійною підставою для відмови у позові про визначення її місця проживання з одним із батьків в Україні.
Варто зазначити, що ця пропозиція переносить у закон підхід, який Верховний Суд сформулював у справі №202/14959/23. У цій справі діти після початку повномасштабної війни опинилися в Німеччині. Верховний Суд дійшов висновку, що саме перебування дітей за кордоном не позбавляє український суд можливості розглянути спір між батьками. При цьому повернення дитини в Україну не є обов’язковою умовою для вирішення питання про її місце проживання.
Але це не означає, що місце проживання дитини за кордоном взагалі не враховується судом. Навпаки, суд може оцінювати, де дитина фактично живе, навчається, яке має соціальне оточення, медичне забезпечення, психологічний стан, які умови створив кожен із батьків і наскільки зміна цих умов відповідає її інтересам.
Це добре видно і з іншої справи – №760/31518/21. У ній Верховний Суд оцінював ситуацію, коли дитина разом із матір’ю виїхала до Франції через загрозу життю та здоров’ю внаслідок ракетних обстрілів. Суд врахував, зокрема, тривалість проживання дитини з матір’ю за кордоном та безпекові обставини. Тому факт перебування за кордоном не має наперед вирішувати спір ні на користь матері, ні на користь батька. Це лише одна з обставин, яку суд оцінюватиме разом з усіма іншими.
Якщо законопроєкт буде ухвалений у запропонованій редакції, перебування дитини за кордоном саме по собі не зможе блокувати розгляд позову про визначення її місця проживання в Україні. Так само відсутність висновку органу опіки, якщо отримати його об’єктивно неможливо, не повинна зупиняти розгляд справи.
Водночас суд і надалі оцінюватиме всю сукупність обставин – безпеку, умови проживання, навчання, здоров’я, соціальні зв’язки, відносини з кожним із батьків та думку дитини – через призму її найкращих інтересів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
