«Для мене найголовніше, що Катруся — жива…»: пані Світлана про голос своєї «Пташки»…

23-09-2022 12:29
news-image

У середу пізно ввечері наших співвітчизників, розчарованих невдачею футбольної збірної, зігріла радісна новина: з російського полону визволено 215 захисників України! Їх завдяки посередництву турецького президента Реджепа Ердогана обміняли на кума путіна Віктора Медведчука і ще 55 окупантів. Серед тих, кого вдалося вирвати із ворожих катівень, були і 108 бійців полку «Азов», які захищали Маріуполь. А серед них — 21-річна парамедичка Катерина Поліщук, яку більше знають за фронтовим псевдо «Пташка».

Ця дівчина, уродженка Тернопільщини, не тільки надавала медичну допомогу пораненим, а й своїм співом, позитивним настроєм піднімала дух воїнів і мирних жителів, які переховувалися у підземеллях зруйнованої “Азовсталі”…

Як тільки стало відомо про те, що «Пташка» та її побратими уже на волі, кореспондент «Високого Замку» зв’язався з її мамою, в якої брали інтерв’ю на початку червня і спілкувалися у минулий понеділок. Попри пізній час, ця жінка не спала. І довго, мабуть, вчорашньої ночі не могла заснути…

 

— Одна ніч — то нічого порівняно з тим, скільки не спала за останні чотири з лишком місяців, — каже пані Світлана. — Це щаслива ніч. Мабуть, найщасливіша за всі роки, які живу…

— А коли вам повідомили радісну новину?

— Донечка зателефонувала до мене десь о пів на дев’яту вечора. Сталося це відразу після того, як її обміняли. Сказала, що вже в Україні.

— Після почутого ви, напевно, як стояли, так і сіли…

— Я відразу не повірила. Кожного вечора чекала дзвінка від своєї Катрусі. А того разу не сподівалася на нього. До мене перед тим дзвонили багато журналістів: розпитували про резонансне інтерв’ю-допит доньки, відео якого напередодні оприлюднили росіяни, коли вона була ще у полоні. Як тільки пролунав дзвінок, подумала, що це знову турбує хтось із преси. Здивувалася, що телефонують так пізно. Та ще й з невідомого номера. Підняла трубку — і почула голос донечки…

— Це був номер телефону російський?

— Ні, наш… Балакали ми довго — про своє…

— Як самопочуття, здоров’я Катрусі?

— Щось трохи тяжко їй… Це ж чотири місяці полону! Але для мене найголовніше, що Катруся — жива. Все решта поправимо…

— Коли чекаєте доньку у себе вдома?

— Нічого про це ще не знаю. Богу дякувати, що Катруся вже в Україні, на волі!

— Обіцяні вареники із сиром для неї приготуєте?

— Звичайно! Я вже навіть не знаю, скільки їх зліпити…

— Дякуємо вам за ТАКУ доню! І за ваше терпіння, витримку!

— Ви знаєте, поки я з Катрусею розмовляла телефоном, почула в телефоні голоси чоловіків (мабуть, побратимів), які зверталися до неї: «А пам’ятаєте, як ви мене перев’язували?..» Я не хвалюся своєю донькою, але вона дуже сильна, думає, першою чергою, про когось. Ось така вона у мене. Дякую, Богові, що я її дочекалася і що з Божою допомогою її повернули.

Необхідна післямова

Коли ми дякували пані Світлані за її витримку, то казали це не задля годиться. Ця жінка, як і її донька, виявила неабияку мужність. Можна лишень уявити, що робилося в душі мами, коли бачила кадри окупованого Маріуполя, коли чула про бомбардування, хімічні атаки на «Азовсталь», де перебувала її Катруся. І коли 19 травня дізналася, що «азовці», а разом з ними донька потрапили у полон… Та пані Світлана не замкнулася у материнських переживаннях. Продовжувала ходити на свою дуже відповідальну державну роботу. А потім робила всі хатні справи, обробляла городи. І вечорами, у вихідні, свята, наскільки могла, допомагала фронту… Минулого понеділка ми зателефонували пані Світлані і розповіли про відео допиту її доньки, яке з’явилося в Інтернеті. «Пташка» прямо в очі казала ворогам, що якби довелося, вона знову поїхала б у Маріуполь… Мама відчайдушної українки прокоментувала нам це відео так:

«Вона ще й нескорена. Сама не здається і всіх підтримує… Я тримаюся. Не маю морального права здаватися. Адже їм там набагато важче, ніж нам тут. І вони тримаються».

Ми побажали пані Світлані дочекатися добрих вістей. Вона відповіла: «Обов’язково дочекаємося!» І через два дні почула голос своєї «Пташки»…

Источник: Волинь Infa