ДНК підтвердила батьківство загиблого військового, але його мати не погодилася з рішенням суду: що вирішила апеляція
Хмельницький апеляційний суд залишив у силі рішення про встановлення факту батьківства загиблого військовослужбовця щодо його доньки та роз’яснив, чому така справа могла розглядатися саме в порядку окремого провадження, незважаючи на заперечення матері загиблого.
Суд наголосив, що на момент звернення до суду спору про право між сторонами не існувало, а сама заява була подана для підтвердження юридичного факту, необхідного дитині для набуття статусу члена сім’ї загиблого Захисника України.
Ключовим доказом у справі став висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, за яким імовірність біологічного батьківства становила не менше 99,99999999%. На підставі сукупності доказів суд встановив факт батьківства.
Обставини справи
Мати дитини звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства загиблого військовослужбовця щодо своєї доньки. Вона пояснила, що після розірвання офіційного шлюбу вони з чоловіком знову проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. У цей період народилася донька, однак під час державної реєстрації народження відомості про батька були внесені зі слів матері відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України. За життя чоловік визнавав дитину своєю, матеріально її підтримував, купував необхідні речі та підтримував із нею стосунки.
Після загибелі військовослужбовця мати звернулася до суду, зазначивши, що встановлення батьківства необхідне насамперед для отримання донькою статусу члена сім’ї загиблого Захисника України та реалізації пов’язаних із цим прав і гарантій.
Суд першої інстанції заяву задовольнив, встановив факт батьківства та зобов’язав орган державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
У чому полягали доводи апеляційної скарги
Мати загиблого військовослужбовця просила скасувати рішення та залишити заяву без розгляду.
На її думку, справа 686/23551/23 не могла розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки між сторонами існує спір про право. Вона зазначала, що є єдиною спадкоємицею сина, уже прийняла спадщину, а встановлення факту батьківства потрібне лише для подальшої реалізації майнових вимог. Також апелянтка звертала увагу, що із заявою про встановлення батьківства звернулися лише через певний час після загибелі військовослужбовця.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів не погодилася з такими доводами та залишила рішення без змін.
Суд звернув увагу, що стаття 130 Сімейного кодексу України прямо передбачає можливість встановлення факту батьківства після смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, якщо запис про батька було здійснено відповідно до статті 135 СК України. Заява у таких випадках може бути подана особами, визначеними частиною третьою статті 128 СК України, зокрема матір’ю дитини або самою повнолітньою дитиною.
Апеляційний суд детально проаналізував положення ЦПК України щодо окремого провадження та практику Великої Палати Верховного Суду. Колегія зазначила, що юридичний факт може встановлюватися в окремому провадженні лише за умови, що він породжує юридичні наслідки, інший порядок його встановлення законом не передбачений, заявник не може підтвердити цей факт іншим способом, а його встановлення саме по собі не пов’язане з вирішенням спору про право.
На думку суду, саме ці умови були дотримані у цій справі.
Колегія наголосила, що на момент звернення до суду спору про право між сторонами не існувало. Метою заяви було підтвердження юридичного факту походження дитини для набуття статусу члена сім’ї загиблого Захисника України, а не вирішення цивільного спору про право.
Суд також зазначив, що подальше виникнення окремого позову щодо перерозподілу одноразової грошової допомоги сім’ї загиблого військовослужбовця не свідчить про існування такого спору на момент звернення із заявою про встановлення факту батьківства. Навпаки, цей спір виник уже після встановлення судом відповідного юридичного факту.
Вирішальне значення мала ДНК-експертиза
Окремо апеляційний суд звернув увагу на значення молекулярно-генетичної експертизи.
За її висновком, загиблий військовослужбовець може бути біологічним батьком дитини з імовірністю не менше 99,99999999%. Апелянтка брала участь у розгляді справи, однак не надала доказів необґрунтованості цього висновку та не заявила клопотання про призначення повторної експертизи.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд зазначив, що ДНК-тест є єдиним сучасним науковим методом точного встановлення батьківства, а його доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, подані сторонами для підтвердження або спростування біологічного походження дитини. Саме тому висновок судової молекулярно-генетичної експертизи мав вирішальне значення під час оцінки доказів у цій справі.
Висновок суду
Хмельницький апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Суд підтвердив, що справа стосувалася встановлення юридичного факту, а не вирішення спору про право, тому правомірно була розглянута в порядку окремого провадження. Оцінивши всі докази у їх сукупності, зокрема висновок молекулярно-генетичної експертизи, суд дійшов висновку про доведеність факту батьківства загиблого військовослужбовця щодо дитини.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
