ДНК показала 99,9% батьківства, але чоловіку відмовили у визнанні батьком дитини від сурогатної матері
Питання встановлення батьківства має значення не лише для визначення походження дитини, а й для реалізації її права знати своїх батьків та отримувати їхнє піклування.
У постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 760/6143/21 Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглянула питання про застосування статті 109 ЦПК України у спорі про визнання батьківства та материнства дитини, народженої внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства.
Обставини справи
У березні 2021 року подружжя звернулося до суду з позовом до Служби у справах дітей та сім’ї Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації та Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану про визнання батьківства, материнства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
Чоловік — громадянин КНР та жінка — громадянка України перебували у зареєстрованому шлюбі та проходили програму лікування безпліддя із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства. Для цього 21 лютого 2019 року вони уклали договір із сурогатною матір’ю.
Під час застосування допоміжних репродуктивних технологій було використано біологічний матеріал чоловіка та анонімного донора. Згідно з довідкою про генетичну спорідненість від 16 червня 2020 року, генетичний зв’язок із дитиною мав чоловік.
На момент народження дитини батько перебував на території Китайської Народної Республіки, звідки не міг виїхати до України у зв`язку із введенням обмежень, пов’язаних із розповсюдженням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
24 квітня 2020 року в будинку, де перебувала новонароджена дівчинка під наглядом няні, працівники поліції та представник служби у справах дітей вилучили трьох дітей — дівчинку та двох хлопчиків. Щодо них склали акти про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку.
Згодом дітей зареєстрували як знайдених, а 29 жовтня 2020 року їм надали статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Дівчинку зареєстрували під іншим ім’ям, а опікуном над нею призначили третю особу.
Водночас 4 листопада 2020 року позивачі зареєстрували народження своєї дочки та отримали свідоцтво про народження. Після цього вони звернулися до служби у справах дітей із заявою про повернення дитини, однак питання її походження залишилося невирішеним.
У межах судового розгляду було призначено молекулярно-генетичну експертизу. Висновок експерта від 1 грудня 2023 року засвідчив, що чоловік може бути біологічним батьком дівчинки з імовірністю 99,99892068 %. При цьому експерт досліджував біологічний зразок дитини, а генетичні ознаки чоловіка використав із довідки про встановлення його ДНК-профілю.
Третя особа, опікун дитини, не погодилася з таким висновком і наполягала на проведенні повторної експертизи.
Солом’янський районний суд міста Києва рішенням від 17 жовтня 2024 року задовольнив позов, визнав чоловіка батьком, а жінку матір’ю дитини та зобов’язав орган ДРАЦС внести відповідні зміни до актового запису про народження.
Однак Київський апеляційний суд постановою від 4 листопада 2025 року скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд призначив повторну молекулярно-генетичну експертизу, оскільки попередній висновок викликав сумніви через використання ДНК-профілю чоловіка з довідки, а не безпосередньо наданого ним біологічного матеріалу.
Експертна установа визначила дату відбору біологічних зразків — 14 серпня 2025 року. Дитина з’явилася до експертної установи в супроводі опікуна, проте чоловік не прибув. У зв’язку з цим експертиза не відбулася.
Позивачі оскаржили постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Вони стверджували, що апеляційний суд безпідставно ототожнив неявку з ухиленням, не встановив умисної протидії проведенню експертизи та не врахував перебування чоловіка в Китайській Народній Республіці. Також заявники посилалися на відсутність належного повідомлення про необхідність явки.
Представник третьої особи заперечував проти касаційної скарги, зазначаючи, що представнику позивача було направлено клопотання експерта із зазначенням дати відбору зразків, а чоловік не з’явився та не повідомив причин неявки.
Позиція Верховного Суду
Значення молекулярно-генетичної експертизи
ВС зазначив, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є, як правило, підставою для категоричного висновку на підтвердження або спростування батьківства.
Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази.
Об’єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.
Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.
Наслідки ухилення від участі в експертизі
ВС нагадав, що відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Суд зазначив, що законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з’ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з’ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Повідомлення через представника
Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що позивач не був належним чином повідомлений про необхідність з’явитися до експертної установи, Верховний Суд установив, що його представнику було направлено електронний примірник ухвали апеляційного суду від 24 червня 2025 року про поновлення провадження у справі та клопотання експерта.
Крім того, представник мав електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», через який міг ознайомитися з відповідними документами. Копію ухвали та клопотання експерта було доставлено до його електронного кабінету 24 червня 2025 року.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).
Суд не визначає взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), водночас участь сторони у судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію з цим представником, отже, застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не був повідомлений про необхідність з’явитися до експертної установи для відібрання біологічних зразків.
Перебування позивача за кордоном
Верховний Суд також відхилив доводи про те, що на момент призначення експертизи чоловік перебував у Китайській Народній Республіці.
Посилання у касаційній скарзі на те, що станом на момент призначення судом апеляційної інстанції експертизи позивач перебував на території Китайської Народної Республіки, не спростовує висновку апеляційного суду про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 109 ЦПК України, оскільки відбір біологічних зразків для проведення експертизи мав здійснюватися майже через два місяці після отримання представником позивача відомостей про призначену експертною установою дату для відбору біологічних зразків — 14 серпня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції вжив належні процесуальні заходи з метою проведення експертизи та забезпечення участі позивача у її проведенні.
З урахуванням зазначених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 109 ЦПК України.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника позивачів без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
