Дружина відстояла половину бізнесу померлого чоловіка: суд відхилив апеляцію його сина
Рівненський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу представниці сина померлого засновника приватного підприємства та залишив без змін рішення місцевого суду на користь його дружини. Спір виник через відмову державного нотаріуса видати жінці свідоцтво про право на спадщину за законом на всю частку в статутному капіталі підприємства.
Син спадкодавця, який проживає в Росії, через свою представницю оскаржив рішення суду першої інстанції. Він наполягав, що справу розглянули без участі всіх спадкоємців, хоча рішення стосувалося їхніх прав та інтересів.
Обставини справи
Чоловік позивачки, з яким вона перебувала в офіційному шлюбі до його смерті, заснував мале приватне підприємство (МПП).
Після смерті чоловіка жінка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Окрім свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, вона отримала свідоцтво про визначення управителя корпоративними правами.
Відповідно до чинної редакції статуту підприємства, його єдиним засновником і власником був померлий чоловік. Тому дружина звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на всю частку засновника — 100% статутного капіталу МПП.
Однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва. Він послався на статтю 1267 Цивільного кодексу України, відповідно до якої частки спадкоємців за законом є рівними. Оскільки заяви про прийняття спадщини подали також син і донька померлого, нотаріус вважав, що спадщину потрібно розподілити між спадкоємцями згідно із законом.
Вважаючи таку постанову незаконною, дружина померлого звернулася до суду. Суд першої інстанції задовольнив її позов і скасував постанову нотаріуса. Рішення оскаржила представниця сина спадкодавця.
Чому половина корпоративних прав належить дружині
Апеляційний суд звернув увагу на положення сімейного законодавства щодо спільної сумісної власності подружжя.
За статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, чи мав кожен із них самостійний заробіток. Відповідно до статті 63 цього Кодексу подружжя має рівні права на володіння, користування та розпорядження таким майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Суд також врахував рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012. У ньому зазначено, що приватне підприємство або його частина, засновані одним із подружжя, є окремим об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. До цього об’єкта належать усі види майна, зокрема вклад до статутного капіталу та майно, виділене зі спільної власності.
Корпоративні права є майновими правами та відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України входять до складу спадщини.
Водночас майно, яке перебуває на балансі приватного підприємства, належить самому підприємству, а не його засновнику. Тому успадкувати майно підприємства як цілісний майновий комплекс у цій ситуації неможливо. Натомість після смерті засновника спадкуванню підлягають майнові права в частині, яка належала йому з урахуванням режиму спільної сумісної власності подружжя.
Отже, суд дійшов висновку, що дружині належить половина корпоративних прав МПП як спільної сумісної власності подружжя. Спадщина відкрилася лише щодо іншої половини.
З огляду на це висновок місцевого суду про незаконність відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій апеляційний суд визнав правильним.
Чому суд не врахував доводи про інших спадкоємців
У скарзі представниця сина померлого стверджувала, що суд першої інстанції розглянув справу без залучення всіх спадкоємців і таким чином вирішив питання про їхні права та інтереси без можливості надати докази.
Апеляційний суд установив, що син і донька спадкодавця подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини з-за кордону.
Водночас пункт 3 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає, що особу іноземного громадянина, особи без громадянства або особи зі статусом біженця, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус установлює на підставі документів, передбачених законодавством України.
Як зазначив апеляційний суд, на офіційному вебсайті Гаазької конвенції не було електронних апостилів заяв про прийняття спадщини, поданих сином і донькою померлого. Через це перевірити справжність відповідних документів було неможливо.
Крім того, частина друга статті 1269 Цивільного кодексу України передбачає, що заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
За встановлених обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що діти спадкодавця не виконали вимог законодавства під час подання заяв про прийняття спадщини у встановлений строк.
Тому їх не можна вважати такими, що прийняли половину корпоративних прав підприємства. Суд також не встановив підстав вважати, що рішення першої інстанції порушило вимоги закону щодо прав, свобод, інтересів та обов’язків осіб, яких не залучили до участі у справі.
Що вирішив суд
Рівненський апеляційний суд у справі № 565/1945/25 залишив апеляційну скаргу представниці сина спадкодавця без задоволення, а рішення місцевого суду про скасування постанови державного нотаріуса — без змін.
Таким чином, суд підтвердив незаконність відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, оскільки половина корпоративних прав приватного підприємства належить дружині померлого як спільна сумісна власність подружжя, а до складу спадщини входить лише частка, що належала спадкодавцю.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
