Двох розстріляли, а третього закатували в полоні: росія вбила Героїв з Ніжинщини

16-05-2024 09:34
news-image

26 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Шевченкове Дмитрівської територіальної громади, від обстрілу рашистів загинули бійці добровольчого формування Бахмацької міської територіальної громади Олег Олійник (1985 р.н.) та Микола Бабін (1969 р.н.), а Олександр Шевченко (1979 р.н.) був поранений і захоплений ворогом в полон. Пізніше – закатований загарбниками до смерті. Автомобіль, в якому перебували згадані бійці добровольчого загону, був розстріляний і спалений ворогом.

Чорні й моторошні дні повномасштабного вторгнення росії. Ворог рухався великою колоною дорогами Чернігівщини, нахабно окуповуючи село за селом. Техніка пройшла через Григорівку, не затримуючись там, а от сусідні села – Гайворон, Рубінка, Голінка – опинилися в окупації.

Росіяни почали встановлювати свої блокпости, де вели постійне чергування.

Рух ворожих колон був постійним.

Оксана Миколаївна, вдова Олега Олійника, згадує: “Востаннє я бачила чоловіка вранці того дня, Олег займався домашніми справами, пиляв дрова у батьків. Він і не планував туди їхати. Не знаю, що його спонукало… Я була спокійна. А ввечері – як грім серед ясного неба, ця страшна звістка!

Її мені принесли сестра з чоловіком, сказали, що мій Олег лежить там, поблизу села Шевченкове, розстріляний… Тіло ми забрали того ж вечора. Поховали наступного дня. Ось так, безжально, ця клята війна обірвала житя мого чоловіка. Ніколи не пробачу це ворогам! Олегові було лише 36″…

Вдова Олександра Шевченка, Оксана Олександрівна, зізнається, що й досі не може до кінця повірити, що чоловіка більше немає на цьому світі. “Того дня зв’язок із чоловіком зник. Я чекала, що ввечері він повернеться. Серцю було тісно в грудях від тривоги. Чоловік так і не повернувся…

Тіло шукали і не знайшли. Пізніше Оксані зателефонували з поліції й сказали, що чоловік поранений і у полоні. Потім жінці вдалося дізнатися, що Олександра, з раною, утримували на одному з промислових об’єктів у селі Гайворон. Охоронець, якого ворог зробив заручником, пригадував, що чоловік стогнав і був у важкому стані. В кінці березня Олександра, з пов’язкою на очах, кудись забрали… Оксана увесь цей час жила надією відшукати коханого. Пошуки тривали до березня 2023 року. Дзвінок у квітні 2023 року розбив усі надії: експерти знайшли збіг ДНК Олександра Шевченка зі зразками його брата…

Тіло повернули в такому стані, що встановити причину й точну дату смерті було неможливо. “Я бачила його на фото. Там немає нічого, крім кісток, плакала Оксана. — Де потрібно було зберігати тіло, щоб із ним сталося таке?!”.

Поховали Олександра як Героя…

Донька Миколи Бабіна, Марина Миколаївна, згадує, що того дня батько сказав їй відвезти його і Олександра Шевченка на те злощасне місце, де скупчився ворог, за хутір Шевченка. Нічого не пояснював. Донька послухалась. “Мені батько сказав, щоб я їхала додому і чекала від нього дзвінка, – зітхає Марина. – По цей день чекаю… Там були ще Олег Олійник, а з ним двоє хлопців. Оці хлопці й стали очевидцями тих страшних подій. Рашисти почали обстрілювати їх зі сторони лісу. Авто їхнє вже було “засвічене”, ворог їх запримітив і полював на них… Мій батько, побачивши, що росіяни обстрілюють, почав стріляти у відповідь, перевівши вогонь на себе… Так він врятував життя цим двом хлопцям, і їм вдалося втікли. Олега Олійника відразу розстріляли з кулемета. А потім і батька наздогнала ворожа куля.

Тіло ми забрали аж у квітні…”.

росія принесла на нашу землю зло і біль, розруху і смерть. Ми не пробачимо окупантам жодного злочину, жодного зруйновано життя!

Підготувала Валентина ПИЛЬНИК

Даний матеріал виготовлено за фінансової підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network

Центральне фото ілюстрове

Источник: Нежатин