Доки Сили оборони стримують ворога на лінії боєзіткнення, в Україні стрімко росте інший фронт – соціальна нерівність. Кількість багатіїв, за останніми дослідженнями, значно збільшилася. Але ще більше, до майже 40% – зросла кількість бідних українців. Як подолати цю кризу нерівності та побороти бідність? Про це у своєму блозі на сайті «Gazeta.ua» пише Віталій Кулик.

Війна змінює не лише лінію фронту, а й соціальну структуру України. Якщо перші роки повномасштабного вторгнення головним викликом було фізичне виживання країни, то сьогодні дедалі очевидніше постає інший фронт – боротьба з бідністю та нерівністю.

Нові соціально-економічні дані демонструють тривожну тенденцію: Україна стрімко рухається до моделі суспільства з високою концентрацією доходів і масштабною бідністю. За оцінками, індекс Джині зріс до 0,50, а рівень бідності, якщо рахувати за фактичним прожитковим мінімумом, сягнув майже 38% населення.

Це означає, що війна дедалі більше стає каталізатором соціального розшарування, а не лише економічного виснаження. Якщо сьогодні не зробити боротьбу з бідністю одним із ключових пріоритетів державної політики, після війни Україна ризикує отримати не лише зруйновану інфраструктуру, а й суспільство з хронічно закріпленою нерівністю, вродженою бідністю, інституційною кризою та відчуженням основних мас від спільного надбання.

Особливо небезпечним є те, що стара соціальна картина України виявилася статистичною ілюзією. На цьому тлі особливо загрозливо виглядає політична безпорадність. Більшість українських політичних сил продовжують працювати мовою загальних декларацій: “економічне зростання”, “відновлення”, “реформи”, “європейський вибір”, “цифровізація”. В політикумі домінує вульгарне праве лібертаріанство чи ліберальна лате-політкультура “шампанської еліти”. Вони не відмовляються від концепту наздоганяючого розвитку і невпинно руйнують залишки соціальної держави в Україні.

Після завершення війни Україна конкуруватиме не лише за інвестиції, а й за власних громадян. Саме тому Україні дедалі більше потрібна не чергова виборча технологія, а дискурсивна політична сила з цілісним політико-економічним баченням розвитку. Вона повинна запропонувати новий суспільний договір, у центрі якого стоятиме людина, а не абстрактні макроекономічні показники.

Така політика має говорити про справедливий розподіл ресурсів, модернізацію соціальної держави, прогресивні механізми оподаткування, розвиток соціального житла, підтримку праці, інвестиції у людський капітал і зменшення нерівності як передумову економічного розвитку.