Жінка доглядала чоловіка бабусі понад 5 років і претендувала на спадщину: що вирішив суд
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області розглянув у порядку окремого провадження справу за заявою жінки про встановлення факту постійного проживання однією сім’єю зі спадкодавцем протягом понад п’яти років до відкриття спадщини. Необхідність звернення до суду виникла після того, як нотаріус відмовив заявниці у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність родинних відносин із померлим, який був чоловіком її бабусі.
Суд дослідив обставини спільного проживання, здійснення догляду за спадкодавцем, документи органу місцевого самоврядування та матеріали спадкової справи. За результатами розгляду заяву було задоволено в повному обсязі.
Суть справи
До Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області звернулася жінка із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме постійного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю понад п’ять років на час відкриття спадщини.
Заінтересованою особою у справі була Мигіївська сільська рада Первомайського району Миколаївської області.
Як зазначила представниця заявниці, у 2022 році помер чоловік бабусі заявниці по материнській лінії. Його смерть була зареєстрована відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Первомайську, про що 22 червня 2022 року складено актовий запис № 630.
Мати заявниці та її бабуся також померли, що підтверджувалося відповідними свідоцтвами про смерть.
Після смерті чоловіка бабусі відкрилася спадщина, до складу якої входила 1/3 частка квартири, право власності на яку спадкодавець набув за життя на підставі свідоцтва про право власності від 16 липня 1996 року, виданого міським комітетом житлово-комунального господарства. Це право було зареєстроване у Первомайському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 12508.
Представниця заявниці пояснила, що бабуся та її чоловік були людьми похилого віку, хворіли й потребували постійної сторонньої допомоги. Оскільки заявниця, за її твердженням, була єдиною онукою та родичкою, саме вона проживала разом із ними й забезпечувала необхідний догляд.
Жінка зазначала, що тривалий час спільно мешкала з бабусею та її чоловіком, допомагала їм у повсякденному житті та оплачувала комунальні послуги за житло.
Після смерті чоловіка бабусі вона отримала свідоцтво про його смерть і займалася організацією поховання.
На підтвердження цих обставин заявниця надала акт про фактичне проживання в житловому будинку, засвідчений підписами сусідів і старостою Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Як убачається з матеріалів справи, жінка проживала разом зі спадкодавцем із 2015 року до дня його смерті, здійснювала догляд за ним та організувала поховання. Відповідні обставини також підтверджувалися довідками Мигіївської сільської ради.
Заявниця вважала, що внаслідок тривалого проживання зі спадкодавцем однією сім’єю набула право на спадкування за законом у четверту чергу відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України.
Вона також посилалася на частину третю статті 1268 ЦК України, згідно з якою спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку не заявив про відмову від неї.
На переконання заявниці, оскільки вона постійно проживала зі спадкодавцем на момент його смерті, спадщину було прийнято в силу закону, без необхідності додаткового подання нотаріусу заяви про її прийняття.
З матеріалів справи також убачається, що 21 вересня 2023 року за заявою жінки про прийняття спадщини Перша первомайська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 410/2023 після смерті чоловіка її бабусі.
За інформацією нотаріальної контори, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
У квітні 2026 року жінка звернулася до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця.
Однак 27 квітня 2026 року Перша первомайська державна нотаріальна контора Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесла постанову № 659/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Підставою для відмови нотаріус визначив відсутність родинних відносин між заявницею та спадкодавцем.
У зв’язку з цим жінка звернулася до суду, оскільки вважала, що має право на спадкування не внаслідок кровного споріднення зі спадкодавцем, а на підставі тривалого проживання з ним однією сім’єю.
Представниця заявниці наголошувала, що відповідно до статті 1264 ЦК України право на спадкування за законом у четверту чергу мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Водночас частина п’ята статті 1268 ЦК України передбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з моменту її відкриття.
Заявниця стверджувала, що є єдиною особою, яка прийняла спадщину після смерті чоловіка бабусі, а тому вважала, що саме до неї в порядку спадкування перейшло право на спадкове майно.
На її думку, відсутність документального підтвердження відповідного юридичного факту перешкоджала оформленню спадкових прав у нотаріальному порядку.
Тому встановлення судом факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю протягом понад п’яти років було необхідним для реалізації заявницею права на спадкування та подальшого оформлення свідоцтва про право на спадщину.
Позиції учасників справи
Представниця заявниці підтримала подану заяву в повному обсязі та просила суд встановити факт постійного проживання жінки зі спадкодавцем однією сім’єю понад п’ять років до часу відкриття спадщини.
Вона зазначала, що заявниця фактично проживала зі спадкодавцем, здійснювала догляд за ним, брала участь у забезпеченні його побутових потреб, оплачувала комунальні послуги, а після смерті займалася організацією поховання.
На підтвердження цих обставин представниця посилалася на письмові докази, зокрема акт про фактичне проживання в житловому будинку та документи Мигіївської сільської ради.
Також представниця наголошувала на юридичному значенні встановлення відповідного факту для застосування положень статей 1264 і 1268 ЦК України та оформлення спадкових прав після відмови нотаріуса.
У судове засідання представниця заявниці не з’явилася, однак подала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та відсутності заявниці. При цьому вона підтвердила підтримання заявлених вимог у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи — Мигіївської сільської ради — також не з’явився в судове засідання, хоча був своєчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Причини його неявки суду були невідомі.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 484/5272/26, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог і наявність підстав для їх задоволення.
Суд установив факт смерті спадкодавця у місті Первомайську Миколаївської області та відкриття після його смерті спадщини на належне йому майно, до складу якого, зокрема, входила 1/3 частка квартири.
Із заяви та наявних у справі доказів суд установив, що заявниця тривалий час, а саме з 2015 року до дня смерті спадкодавця, проживала разом із ним за однією адресою.
При цьому вона здійснювала догляд за чоловіком до дня його смерті та організувала його поховання.
Ці обставини підтверджувалися довідками Мигіївської сільської ради та актом про фактичне проживання в житловому будинку.
Суд також дослідив інформацію, отриману від Першої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
З наданих відомостей убачалося, що 21 вересня 2023 року за заявою жінки про прийняття спадщини після смерті спадкодавця було заведено спадкову справу № 410/2023.
Водночас інші спадкоємці до державної нотаріальної контори не зверталися.
Суд урахував і постанову нотаріуса від 27 квітня 2026 року № 659/02-31, якою заявниці було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через відсутність родинних відносин зі спадкодавцем.
Щодо правового регулювання спадкування
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд звернувся до положень Цивільного кодексу України, які регулюють перехід спадкових прав та визначають коло осіб, що мають право на спадкування за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.
Суд також послався на частину третю статті 1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї.
Таким чином, наведена норма передбачає правові наслідки постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за умови відсутності заяви про відмову від спадщини протягом установленого законом строку.
Окремо суд застосував положення статті 1264 ЦК України, яка визначає коло спадкоємців четвертої черги за законом.
Відповідно до цієї статті у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Саме на цю норму посилалася заявниця, обґрунтовуючи своє право на спадкування після смерті чоловіка бабусі, з яким вона, за встановленими судом обставинами, спільно проживала з 2015 року.
Щодо відмови нотаріуса та можливості судового захисту
Суд також урахував пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Відповідно до наведених роз’яснень, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У розглянутій справі нотаріус відмовив заявниці у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на відсутність родинних відносин між нею та померлим.
Водночас заявниця обґрунтовувала свої спадкові права положеннями статті 1264 ЦК України, яка пов’язує право на спадкування в четверту чергу не з наявністю родинних відносин, а з фактом проживання зі спадкодавцем однією сім’єю протягом установленого законом строку.
Для підтвердження цього юридичного факту заявниця звернулася до суду.
Оцінивши наявні докази, суд установив, що жінка проживала разом зі спадкодавцем однією сім’єю понад п’ять років до відкриття спадщини.
При цьому суд урахував тривалість спільного проживання, здійснення заявницею догляду за спадкодавцем, організацію його поховання та письмові докази, які підтверджували відповідні обставини.
За результатами оцінки матеріалів справи суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Рішення суду
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області, керуючись статтями 2, 10–13, 258, 259, 265, 268, 315–319 Цивільного процесуального кодексу України, задовольнив заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, у повному обсязі.
Суд установив факт постійного проживання заявниці разом із чоловіком її бабусі однією сім’єю понад п’ять років на час відкриття спадщини, а саме в період із 2015 року до дня смерті спадкодавця.
Відповідний факт установлено щодо проживання жінки зі спадкодавцем за адресою, зазначеною в матеріалах справи.
Таким чином, суд підтвердив юридичний факт, на який заявниця посилалася як на підставу для реалізації спадкових прав відповідно до статті 1264 ЦК України.
При цьому резолютивна частина судового рішення стосується саме встановлення факту проживання однією сім’єю понад п’ять років до відкриття спадщини. Питання визнання права власності на спадкове майно або безпосередньої видачі свідоцтва про право на спадщину суд у резолютивній частині не вирішував.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі апеляційного оскарження рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за результатами перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів із дня проголошення рішення. Якщо було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або справу розглянуто без повідомлення учасників, відповідний строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
