Жінка подала до суду на депутата, який виїхав за кордон і склав повноваження: у справі розбирався ВС
Питання юрисдикції спорів, пов’язаних із виїздом громадян України за кордон під час воєнного стану, набуває особливого значення, коли особа оскаржує не рішення органу влади, а дії іншого громадянина. На це звернув увагу Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2026 року у справі № 367/1158/24, ухваленій колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Обставини справи
У лютому 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, у якому просила визнати незаконними його перетин державного кордону України та перебування за кордоном з 7 вересня 2022 року до теперішнього часу, а також зобов’язати його протягом 10 днів після набрання рішенням законної сили повернутися в Україну для виконання конституційного обов’язку громадянина України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Позивачка зазначала, що відповідач, який був депутатом Ірпінської міської ради восьмого скликання, після початку повномасштабного вторгнення, будучи військовозобов’язаним і не маючи відстрочки від призову, виїхав за кордон та не повернувся в Україну.
Після внесення 27 січня 2023 року змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України відповідач опублікував заяву про дострокове припинення депутатських повноважень. Рішенням Ірпінської міської ради від 27 квітня 2023 року його депутатські повноваження було достроково припинено. Орган місцевого самоврядування не надавав дозволу на виїзд за кордон депутату за період з повномасштабного вторгнення рф в Україну до моменту складання ним депутатських повноважень.
Пізніше, 27 січня 2024 року відповідач у відповідь на дописи позивачки та іншого депутата у Facebook заявив, що з його боку немає жодного порушення, а інформація про незаконний перетин ним державного кордону та незаконне перебування за кордоном є фейковою.
Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 22 вересня 2025 року закрив провадження у справі. Суд виходив із того, що вимоги про визнання незаконними перетину державного кордону та перебування за кордоном не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосуються владних управлінських рішень і дій прикордонної служби. У частині вимоги про повернення відповідача в Україну провадження також було закрито через відсутність предмета спору.
Київський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2025 року скасував цю ухвалу та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги до відповідача свідчать про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Представник відповідача оскаржив постанову в касаційному порядку, наполягаючи, зокрема, що позивачка фактично оскаржує дозвіл уповноваженої особи Державної прикордонної служби України, за яким відповідач перетнув державний кордон, хоча сама позивачка не є особою, права якої таким рішенням безпосередньо стосуються.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд насамперед навів загальні положення щодо розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції.
ВС вказав, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб’єктний склад. Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Суд наголосив, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Застосовуючи ці положення до конкретної справи, Суд звернув увагу на мету, з якою позивачка звернулася до суду.
ВС зазначив, що, звертаючись до суду із цим позовом, позивачка зазначала, що відповідач, реагуючи на її дописи у Facebook, заперечив порушення з його боку та назвав фейковою інформацію про незаконний перетин ним державного кордону й перебування за кордоном під час воєнного стану. З метою доведення достовірності опублікованої позивачкою інформації вона звернулась до суду.
Отже, позивач оскаржує конкретні дії відповідача, пов’язані з перетином державного кордону України, його перебування за кордоном, а також вимагає від нього повернення до України і виконання конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.
За таких обставин спірні правовідносини у цій справі пов’язані з необхідністю захисту прав позивача, які не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, у зв’язку з чим апеляційний суд правильно дійшов висновку, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та відсутність підстав для закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Окремо Верховний Суд перевірив висновок суду першої інстанції про відсутність предмета спору.
Суд зазначив, що оскільки на момент подачі позову, а також ухвалення судом першої інстанції судового рішення предмет позову існував і немає підстав уважати, що спір між сторонами врегульовано, правильним також є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для закриття провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
ВС також відхилив доводи касаційної скарги, зазначивши, що вони висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними і тлумачення норм права на власний розсуд.
Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Таким чином, Суд підтвердив, що у цій справі сам по собі спір щодо перетину державного кордону та перебування особи за кордоном під час воєнного стану не є публічно-правовим. Для визначення юрисдикції мають значення суб’єктний склад і характер спірних правовідносин.
Водночас Верховний Суд не вирішував по суті питання про законність перетину відповідачем державного кордону чи його перебування за межами України, а перевіряв правильність висновків судів щодо підстав для закриття провадження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
