Жінка просила звільнення, бо обоє з чоловіком служать у ЗСУ: на заваді стала дитина від попереднього шлюбу
Чи може військовослужбовиця звільнитися зі служби, якщо її чоловік також служить у ЗСУ, але не є батьком її дитини? Саме через це питання виник спір між жінкою та військовою частиною. Військовослужбовиця, яка має неповнолітню дитину, подала рапорт про звільнення за сімейними обставинами. Однак їй відмовили, оскільки дитина народилася не від її нинішнього чоловіка.
Військова частина наполягала, що закон дозволяє звільнення лише тоді, коли дитина є спільною для подружжя. Натомість жінка вважала, що такої вимоги законодавство не містить, і звернулася до суду.
Миколаївський окружний адміністративний суд став на бік військовослужбовиці та пояснив, чи обов’язково чоловік має бути батьком дитини для звільнення дружини зі служби. Суд не лише визнав відмову протиправною, а й зобов’язав військову частину прийняти рішення про її звільнення.
Обставини справи
Як встановив суд, позивачка проходить військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Її чоловік також є військовослужбовцем, однак проходить службу за мобілізацією. Обоє служать в одній військовій частині.
Жінка має неповнолітню дитину, батьком якої є інший чоловік. Із нинішнім чоловіком вона уклала шлюб 28 липня 2018 року.
3 липня 2026 року військовослужбовиця подала рапорт про звільнення зі служби за сімейними обставинами. Вона посилалася на положення статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які передбачають звільнення дружини, якщо обоє з подружжя проходять військову службу та мають дитину віком до 18 років.
До рапорту жінка додала документи, зокрема свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини та довідку про проходження військової служби її нинішнім чоловіком. Вона також надала довідку про проходження військової служби батьком дитини та рішення суду про розірвання шлюбу.
Однак військова частина відмовила у задоволенні рапорту, пославшись на відсутність законодавчих підстав для звільнення.
Причиною відмови стало те, що нинішній чоловік військовослужбовиці не є рідним батьком або усиновлювачем її дитини.
Не погодившись із таким рішенням, жінка звернулася до адміністративного суду з вимогою визнати відмову протиправною та зобов’язати військову частину прийняти рішення про її звільнення.
Чому військова частина відмовила у звільненні
Під час розгляду справи військова частина наполягала, що право дружини на звільнення за відповідною підставою виникає лише за одночасного виконання двох умов: обоє з подружжя проходять військову службу та обоє є батьками неповнолітньої дитини.
На думку відповідача, використане в законі формулювання «мають дитину» означає, що чоловік і дружина повинні бути її батьками.
При цьому військова частина визнала, що відповідна норма прямо не містить понять «спільна дитина», «дитина подружжя» або вимоги щодо походження дитини від обох із подружжя. Водночас відповідач вважав, що використання дієслова «мають» у множині свідчить про необхідність батьківства обох із подружжя.
Натомість позивачка зазначала, що закон не встановлює обов’язкової умови щодо походження дитини від обох із подружжя.
Вона наголошувала, що відсутність юридичного батьківства нинішнього чоловіка щодо її дитини сама по собі не свідчить про відсутність сімейних відносин.
За словами позивачки, предметом спору є не встановлення батьківства її чоловіка, а право матері неповнолітньої дитини на звільнення з військової служби за обставин, коли вона та її чоловік проходять військову службу.
Що встановив суд
Дослідивши матеріали справи № 400/10883/26, суд звернув увагу на абзац четвертий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Ця норма передбачає звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини за такою підставою: «дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років».
Суд зазначив, що для звільнення військовослужбовиці за цією підставою необхідна одночасна наявність відповідних обставин: жінка та її чоловік проходять військову службу, а також мають дитину віком до 18 років.
Водночас для правильного застосування цієї норми суд проаналізував Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджену наказом Міністерства оборони від 10 квітня 2009 року № 170.
Відповідно до підпункту 10 пункту 5 додатка 19 до Інструкції, для звільнення за зазначеною сімейною обставиною військовослужбовиця повинна надати копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження дитини із зазначенням її материнства та довідку з військової частини про перебування чоловіка на військовій службі.
При цьому Інструкція не передбачає обов’язку подавати документ, який підтверджує батьківство нинішнього чоловіка щодо дитини військовослужбовиці.
На підставі системного аналізу законодавства суд дійшов висновку, що для звільнення за цією підставою необхідно підтвердити материнство жінки щодо неповнолітньої дитини, перебування у шлюбі та проходження її чоловіком військової служби.
Водночас підтвердження батьківства нинішнього чоловіка щодо дитини не вимагається.
Отже, відсутність такого батьківства сама по собі не позбавляє військовослужбовицю права на звільнення за відповідною сімейною обставиною.
Суд встановив, що позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі, має неповнолітню дитину та разом із чоловіком проходить військову службу.
Крім того, жінка подала військовій частині всі документи, передбачені Інструкцією № 170 для звільнення за цією підставою.
Таким чином, суд визнав, що позивачка має право на звільнення з військової служби, попри те, що її нинішній чоловік не є батьком дитини.
Суд зобов’язав звільнити жінку, а не повторно розглянути рапорт
Окрему увагу суд приділив питанню належного способу захисту порушеного права.
Зазвичай під час вирішення спорів щодо відмови державного органу в ухваленні певного рішення суд може зобов’язати повторно розглянути звернення. Однак у цій справі позивачка наполягала саме на зобов’язанні військової частини прийняти рішення про її звільнення.
Суд зазначив, що за наявності встановлених законом умов та відповідного рапорту військова частина зобов’язана звільнити військовослужбовицю зі служби.
Такі повноваження не є дискреційними. Тобто військова частина не має права на власний розсуд обирати між звільненням та відмовою, якщо всі передбачені законом умови виконані.
Суд послався на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає можливість зобов’язати суб’єкта владних повноважень ухвалити рішення на користь позивача, якщо для цього виконані всі визначені законом умови, а відповідний орган не має свободи розсуду.
При цьому суд встановив, що єдиною причиною відмови було те, що нинішній чоловік військовослужбовиці не є рідним батьком її дитини.
Жодних інших підстав для відмови військова частина не навела ані у відповіді на рапорт, ані під час судового розгляду.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення жінки підлягають задоволенню.
Що вирішив суд
Миколаївський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов військовослужбовиці.
Суд визнав протиправними дії військової частини щодо відмови у звільненні жінки з військової служби за сімейними обставинами.
Крім того, суд зобов’язав військову частину прийняти рішення про її звільнення на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку із сімейною обставиною, передбаченою абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої цієї статті.
Отже, у цій справі суд дійшов висновку, що право військовослужбовиці на звільнення за зазначеною підставою не залежить від того, чи є її нинішній чоловік батьком неповнолітньої дитини. Визначальним є підтвердження передбачених законодавством сімейних обставин.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
