Жінка вклала 130 тисяч у квартиру сестри, але житло поділили між подружжям: суд пояснив, чи має вона право на частку

Жінка передала сестрі 130 тисяч гривень на будівництво квартири, а згодом почала вимагати гроші від її чоловіка. Після того як суд визнав житло спільною власністю подружжя та поділив його навпіл, вона заявила, що частина квартири була оплачена її коштами. Тому жінка вимагала від чоловіка сестри компенсацію за 15,86% вартості нерухомості.

Однак Львівський апеляційний суд відмовив у стягненні грошей і пояснив, чому навіть підтверджений банківськими документами переказ коштів не дає права на частку в квартирі.

Як виник спір через квартиру

У серпні 2014 року жінка передала своїй сестрі 130 тисяч гривень для інвестування в будівництво однокімнатної квартири. За словами позивачки, це були її особисті заощадження, накопичені протягом життя.

26 серпня 2014 року вона перерахувала кошти на банківський рахунок сестри. Між ними був укладений договір дарування грошей, а сам переказ підтверджувався платіжним дорученням.

Того ж дня сестра уклала договір про участь у фонді фінансування будівництва. Загальна сума інвестиційного внеску за квартиру становила 409 956 гривень. Кошти були внесені трьома платежами, а в січні 2015 року вартість об’єкта інвестування була повністю сплачена.

Позивачка стверджувала, що передані нею 130 тисяч гривень увійшли до першого інвестиційного внеску. За її розрахунками, ця сума становила 31,71% загальних витрат на придбання квартири.

Згодом навколо нерухомості та джерел її фінансування виникло кілька судових спорів.

Зокрема, у 2017 році суд в іншій справі встановив факт перерахування 130 тисяч гривень та виконання договору дарування. Однак у листопаді 2020 року Львівський апеляційний суд визнав цей договір дарування недійсним.

Водночас вирішальне значення для подальшого спору мало судове рішення про поділ майна подружжя.

2 травня 2023 року Львівський апеляційний суд визнав квартиру площею 45,4 кв. м спільною сумісною власністю сестри позивачки та її чоловіка і визначив за кожним право власності на половину житла.

Суд виходив із того, що договір інвестування в будівництво квартири було укладено під час шлюбу, а дружина не змогла спростувати презумпцію спільності коштів, використаних для придбання нерухомості.

При цьому суд уже розглядав доводи про те, що частину грошей на квартиру дружині подарували сестра та батько, однак визнав такі аргументи необґрунтованими.

Чому жінка вимагала від чоловіка сестри компенсацію

Після поділу квартири між подружжям позивачка вирішила, що її майнові права були порушені.

Вона наполягала, що передані сестрі 130 тисяч гривень фактично були використані для будівництва житла. А оскільки договір дарування коштів згодом визнали недійсним, жінка вважала себе власницею цих грошей.

За її розрахунками, внесені кошти відповідали 31,71% вартості квартири. Оскільки чоловік сестри отримав у власність половину нерухомості, позивачка дійшла висновку, що він фактично набув за її рахунок частину житла в розмірі 15,86%.

На її переконання, чоловік сестри без достатніх правових підстав отримав частку квартири, профінансовану її коштами. При цьому жодних договірних відносин між ними не існувало.

У січні 2024 року жінка звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача вартість 15,86% квартири відповідно до оцінки нерухомості.

Однак Шевченківський районний суд Львова 30 жовтня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

Крім того, суд скасував арешт, накладений раніше на належну відповідачу половину квартири для забезпечення позову, а додатковим рішенням стягнув із позивачки 16 тисяч гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Жінка оскаржила всі три рішення, наполягаючи, що суд не врахував банківські документи та обставини, встановлені попередніми судовими рішеннями.

Що встановив апеляційний суд

Розглянувши скаргу, Львівський апеляційний суд погодився з висновками першої інстанції про недоведеність і безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів насамперед звернула увагу на те, що передання коштів для придбання нерухомості та наявність права власності на частку в цій нерухомості — не тотожні обставини.

Суд послався на положення Цивільного кодексу України, які регулюють право спільної власності.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, співвласник має право вимагати матеріальної компенсації від інших співвласників, якщо йому неможливо надати у володіння та користування частину спільного майна відповідно до його частки.

Однак суд наголосив, що право на компенсацію вартості частки є похідним від права особи на таку частку у спільній власності.

У цій справі позивачка не мала встановленого права власності на частину квартири.

Натомість постановою Львівського апеляційного суду від 2 травня 2023 року, яка набрала законної сили, квартиру було визнано спільною сумісною власністю подружжя, а за кожним із подружжя — право власності на 1/2 частку.

При ухваленні того рішення суд уже оцінював аргументи щодо використання подарованих сестрою та батьком грошей і відхилив їх.

За висновком апеляційного суду, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя виключає належність цього житла до об’єктів спільної часткової власності за участю позивачки.

Тому надані нею банківські документи про переказ 130 тисяч гривень сестрі не можуть бути підставою для стягнення з її чоловіка компенсації вартості частини нерухомості.

Чому недійсність договору дарування не допомогла повернути гроші

Окремо суд розглянув аргументи позивачки про те, що договір дарування 130 тисяч гривень було визнано недійсним.

Апеляційний суд зазначив, що цей договір укладали позивачка та її сестра, тоді як чоловік сестри не був його стороною.

Отже, визнання договору дарування недійсним не створює для відповідача зобов’язання відшкодувати жінці вартість частини квартири.

Суд також перевірив, чи можна застосувати до цих правовідносин статті 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, які регулюють повернення безпідставно набутого майна.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, апеляційний суд нагадав, що для виникнення зобов’язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна необхідна сукупність трьох умов:

• особа набула або зберегла майно;
• це відбулося за рахунок іншої особи;
• для набуття чи збереження майна немає достатньої правової підстави.

У цьому випадку, як зазначив суд, правова підстава для набуття чоловіком половини квартири існувала та була підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Саме тому положення про повернення безпідставно набутого майна не можуть бути застосовані до цього спору.

Апеляційний суд також відхилив твердження позивачки про те, що подружжя не мало достатніх спільних коштів для придбання квартири.

Колегія суддів пояснила, що питання джерел фінансування нерухомості вже належало до предмета доказування в попередній справі про поділ майна подружжя, рішення в якій набрало законної сили.

Чому суд дозволив зняти арешт із квартири

Позивачка також оскаржувала скасування арешту, раніше накладеного на половину квартири відповідача.

Вона побоювалася, що після зняття обмежень чоловік сестри зможе продати свою частку нерухомості, що ускладнить виконання можливого рішення на її користь.

Однак апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини дев’ятої статті 158 ЦПК України у випадку повної відмови в задоволенні позову суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки суд першої інстанції повністю відмовив у задоволенні вимог жінки, рішення про скасування арешту відповідало процесуальному законодавству.

Чому жінка має сплатити 16 тисяч гривень за адвоката відповідача

Ще одним предметом апеляційного оскарження стали витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача просив стягнути з позивачки 22 тисячі гривень, надавши договори про правничу допомогу, акти виконаних робіт, опис наданих послуг і документи про оплату.

Суд першої інстанції частково задовольнив цю вимогу та визначив компенсацію в розмірі 16 тисяч гривень.

Позивачка заперечувала належність наданих доказів і стверджувала, що фактичні витрати на адвоката не підтверджені.

Проте апеляційний суд встановив, що відповідний договір про надання правничої допомоги міститься в матеріалах справи, а представник відповідача подав заяву про відшкодування витрат із дотриманням процесуальних строків.

Колегія суддів погодилася, що 16 тисяч гривень є розумною та співмірною сумою компенсації з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт і необхідності відповідних витрат.

Що вирішив суд

Львівський апеляційний суд у справі №466/576/24 залишив апеляційну скаргу жінки без задоволення.

Суд залишив без змін:

• рішення Шевченківського районного суду Львова від 30 жовтня 2025 року про відмову у стягненні вартості 15,86% квартири;
• ухвалу від 30 жовтня 2025 року про скасування арешту половини квартири;
• додаткове рішення від 14 листопада 2025 року про стягнення з позивачки 16 тисяч гривень витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд підтвердив, що сам по собі факт передання грошей на придбання чи будівництво житла не означає виникнення права власності на його частину.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.