Жінка з дипломом вчителя дізналася на блокпосту, що перебуває в розшуку: її доставили до ТЦК, але вона довела незаконність взяття на облік

Другий апеляційний адміністративний суд розглянув справу щодо правомірності взяття жінки на військовий облік та внесення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Колегія суддів установила, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не довів наявності передбачених законом підстав для таких дій, і зобов’язала виключити позивачку з військового обліку та відповідного Реєстру.

Суть справи

Спір виник після того, як жінка дізналася про своє перебування на військовому обліку та наявність відомостей про її розшук, хоча, за її твердженнями, вона не проходила військової служби, не здобувала військової спеціальності та не зверталася із заявою про взяття на військовий облік.

Як установили суди, 9 грудня 2025 року приблизно о 19:20 на блокпосту в напрямку Циркуни — Лозова на вулиці Винниченка жінку зупинили працівники поліції разом із представниками ТЦК та СП.

Під час перевірки документів з’ясувалося, що відповідно до облікових відомостей вона має статус військовозобов’язаної та перебуває в розшуку як особа, яка нібито ухиляється від обов’язкової мобілізації.

Після цього жінку доставили до територіального центру комплектування, де було встановлено, що відомості про її перебування на військовому обліку внесені іншим ТЦК та СП. Водночас підстави такого внесення залишалися нез’ясованими.

Наступного дня, 10 грудня 2025 року, вона звернулася до відповідного ТЦК, щоб дізнатися, коли, ким і на підставі яких документів її взяли на військовий облік та внесли інформацію про розшук. Однак точної відповіді на ці питання не отримала.

29 грудня 2025 року представник жінки направив адвокатські запити до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також скаргу до Міністерства оборони України.

У запитах він просив повідомити дату та правові підстави взяття його клієнтки на військовий облік, з’ясувати, чи перебувала вона раніше на обліку як призовник або військовозобов’язана, надати копії документів, що стали підставою для відповідних облікових дій, та пояснити причини оголошення її в розшук.

У скарзі до Міністерства оборони представник просив провести перевірку зазначених обставин, виключити жінку з Реєстру як особу, відомості про яку внесено без законних підстав, та зняти її з військового обліку.

Листом від 6 січня 2026 року № 87/ВОБ у відповідь на адвокатський запит було повідомлено, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів вносяться персональні та службові дані, узагальнені в облікових документах районних ТЦК та СП.

При цьому зазначалося, що в липні 2022 року під час активних бойових дій на території Харкова було втрачено значну частину військово-облікової документації. У зв’язку з цим підтвердити або спростувати викладені у зверненні обставини неможливо.

Водночас ТЦК повідомив про відсутність правових підстав для виключення жінки з військового обліку.

За даними Реєстру, вона перебувала на загальному військовому обліку як рядовий запасу. Інформацію про це було внесено 9 лютого 2022 року з посиланням на положення статті 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», що стосувалися осіб, визнаних за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час та обмежено придатними у воєнний час.

Крім того, у відповіді зазначалося, що жінка не пройшла військово-лікарську комісію до 5 червня 2025 року, чим, на думку ТЦК, порушила вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і статті 17 Закону України «Про оборону».

На цій підставі з 4 серпня 2025 року її обліковували як порушницю правил військового обліку.

Того самого дня ТЦК через електронну інформаційну взаємодію направив до органів Національної поліції звернення відповідно до статті 259 КУпАП щодо доставлення жінки до територіального центру комплектування для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Водночас у листі зазначалося, що станом на 6 січня 2026 року відомості про порушення нею правил військового обліку в Реєстрі вже були відсутні.

У наступному листі від 23 січня 2026 року № 362/ВОБ, наданому за результатами розгляду скарги до Міністерства оборони, ТЦК повторно повідомив про втрату значної частини облікових документів під час бойових дій у Харкові.

У зв’язку з цим підтвердити або спростувати факти, викладені заявницею, було неможливо. При цьому ТЦК зазначив, що правових підстав для виключення жінки з військового обліку немає, а за результатами перевірки порушень вимог законодавства та керівних документів у діях посадових осіб не встановлено.

Матеріали справи не містили відповідей на адвокатські запити, направлені до двох інших територіальних центрів комплектування.

Вважаючи взяття на військовий облік та подальші облікові дії протиправними, жінка звернулася до Харківського окружного адміністративного суду.

Вона просила визнати протиправними дії ТЦК щодо взяття її на військовий облік та внесення персональних відомостей до Реєстру, зобов’язати відповідача виключити її з військового обліку та виключити відповідні відомості з Реєстру.

Окремі позовні вимоги стосувалися визнання протиправним внесення інформації про порушення правил військового обліку, зобов’язання виключити таку інформацію, визнання протиправним направлення звернення до Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення до ТЦК, а також зобов’язання повідомити поліцію про відсутність підстав для таких заходів.

Крім того, позивачка просила стягнути на її користь судові витрати.

Позиція позивачки

Позивачка наполягала, що не мала передбачених законом підстав для набуття статусу військовозобов’язаної.

Вона зазначала, що не проходила військової служби, не навчалася у військових закладах освіти, не перебувала на обліку як призовник і не ініціювала процедуру взяття на військовий облік.

На підтвердження своєї позиції жінка надала диплом про здобуття у 2002 році педагогічної освіти, документи щодо трудової діяльності та індивідуальні відомості про застраховану особу за формами ОК-5 і ОК-7.

За твердженням позивачки, здобута нею спеціальність не належала до визначеного законодавством переліку спеціальностей і професій, за наявності яких жінки підлягали взяттю на військовий облік.

Вона також заперечувала наявність документів, які могли б підтверджувати здобуття нею додаткової медичної або іншої військово-облікової спеціальності.

Позивачка вважала, що внесення відомостей про неї до Реєстру без належних підстав порушує її права та законні інтереси, створюючи ризики незаконного застосування мобілізаційних процедур, обмеження права на виїзд за кордон і притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.

Позиція суду першої інстанції

Рішенням від 29 червня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову.

Суд виходив із правомірності внесення відомостей про жінку до Реєстру 9 лютого 2022 року.

Свою позицію він обґрунтував положеннями частини одинадцятої статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які передбачали взяття на військовий облік військовозобов’язаних жінок, що мають відповідну спеціальність та є придатними до проходження військової служби за станом здоров’я і віком.

На думку суду першої інстанції, наявність у позивачки педагогічної освіти не виключала можливості того, що до 9 лютого 2022 року вона могла додатково здобути медичну спеціальність або пройти відповідні фахові медичні курси.

Суд припустив, що документи про таке навчання могли стати підставою для взяття жінки на військовий облік із зазначенням конкретної військово-облікової спеціальності.

Водночас суд урахував пояснення відповідача про неможливість надати первинні паперові облікові документи та матеріали особової справи.

Як зазначалося, 6 липня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу Харкова будівля Шевченківського районного ТЦК та СП зазнала руйнувань, через що значну частину документів службового діловодства було знищено.

Суд першої інстанції пов’язав відсутність документального підтвердження медичної кваліфікації позивачки саме із зазначеними обставинами.

Стосовно вимог про внесення інформації щодо порушення правил військового обліку та розшуку суд зазначив, що відповідні відомості вже скасовані, а особа не перебуває в розшуку. На думку суду першої інстанції, це впливало на предмет спору та унеможливлювало подальший розгляд відповідних вимог.

Доводи апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, жінка звернулася до Другого апеляційного адміністративного суду.

Вона посилалася на неповне з’ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального законодавства.

Одним із ключових доводів стало неправильне застосування частини другої статті 77 КАС України.

Апелянтка наголошувала, що в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень саме відповідач повинен доводити правомірність своєї поведінки.

На її думку, суд першої інстанції фактично звільнив ТЦК від обов’язку підтвердити законність взяття на військовий облік і переклав тягар доказування на позивачку.

На підтвердження цих аргументів вона посилалася на постанови Верховного Суду від 27 лютого 2026 року у справі № 300/1960/22, від 12 травня 2026 року у справі № 500/7485/23, від 1 квітня 2026 року у справі № 320/36204/23 та від 3 березня 2026 року у справі № 640/16137/20.

Апелянтка також заперечувала висновок суду про можливе здобуття нею медичної спеціальності. Вона зазначала, що таке припущення не підтверджене жодним первинним документом.

За її доводами, відповідач не надав ані заяви про взяття на військовий облік, ані документа про медичну освіту чи відповідну спеціальність, ані матеріалів особової справи, які підтверджували б існування передбачених законом підстав для облікових дій.

Крім того, позивачка звертала увагу, що електронний запис у Реєстрі є похідним від первинних облікових документів.

Сам по собі запис, на її переконання, підтверджує лише факт внесення відомостей, а не законність набуття особою статусу військовозобов’язаної.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України це не перешкоджало апеляційному перегляду.

Позиція та висновки апеляційного суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів насамперед звернулася до статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Суд зазначив, що правове регулювання військового обов’язку здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу».

Відповідно до частини одинадцятої статті 1 цього Закону в редакції, чинній на дату взяття позивачки на облік, жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку Міністерства оборони України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, беруться на військовий облік військовозобов’язаних.

Перелік таких спеціальностей і професій був затверджений наказом Міністерства оборони України від 11 жовтня 2021 року № 313.

Частина друга статті 37 Закону № 2232-XII передбачала взяття на військовий облік військовозобов’язаних жінок, які належать до категорій, визначених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону.

Водночас безпосереднього порядку взяття таких жінок на військовий облік Закон не встановлював.

На дату внесення відомостей про позивачку до Реєстру діяв Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921.

Пункт 18 цього Порядку передбачав взяття на військовий облік жінок, які мають фах, споріднений із відповідними військово-обліковими спеціальностями, за умови придатності до проходження військової служби за станом здоров’я, віком та сімейним станом.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 921 заклади освіти, які готували жінок за такими спеціальностями, повинні були за три місяці до випуску подавати до районних або міських ТЦК та СП відповідні списки. Ці списки долучалися до окремої справи та зберігалися протягом 30 років.

З аналізу зазначених норм апеляційний суд дійшов висновку, що станом на 9 лютого 2022 року взяттю на військовий облік підлягали жінки, які мали фах, споріднений із відповідними військово-обліковими спеціальностями, та були придатними до проходження військової служби за станом здоров’я, віком і сімейним станом.

Отже, законність внесення відомостей про позивачку до Реєстру залежала від наявності відповідної передбаченої законом підстави.

Які докази дослідив суд щодо освіти та військово-облікової спеціальності

Апеляційний суд також проаналізував статті 33 і 34 Закону № 2232-XII, що регулюють військовий облік громадян та ведення персонально-якісного обліку.

Колегія суддів зазначила, що персональні та службові дані про призовників, військовозобов’язаних і резервістів узагальнюються в облікових документах та вносяться до відповідного державного Реєстру.

Правові засади створення й функціонування Реєстру визначає Закон України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів».

Відповідно до статті 5 цього Закону органи ведення Реєстру забезпечують внесення та актуалізацію відповідних даних.

Статті 6 і 7 Закону № 1951-VIII визначають склад персональних та службових відомостей, які обробляються і зберігаються в Реєстрі. Зокрема, до персональних даних належать відомості про освіту та спеціальність особи.

Частина друга статті 13 цього Закону передбачає знищення відомостей про громадян, які не є призовниками, військовозобов’язаними або резервістами, відповідно до встановленого порядку ведення Реєстру.

Під час дослідження облікових документів апеляційний суд установив, що підставою взяття позивачки на військовий облік було зазначено військово-облікову спеціальність 879 «Молодший спеціаліст з медичною освітою», код ВОС 249 «Сестра медична (брат медичний)».

Проте в обліковій картці графа 17 «Освіта» залишалася порожньою.

Водночас матеріали справи містили копію диплома спеціаліста від 5 червня 2002 року.

Згідно з цим документом, жінка закінчила Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література та англійська мова».

Їй було присвоєно кваліфікацію вчителя української мови і літератури, англійської мови та зарубіжної літератури.

Колегія суддів установила, що спеціальність, за якою позивачка здобула освіту, відсутня в переліку, затвердженому наказом Міністерства оборони України № 313 від 11 жовтня 2021 року.

Крім того, жінка надала направлення на роботу № 34, відповідно до якого після закінчення педагогічного університету її направили до ТОВ «Квартал» у Харкові для роботи на посаді вчителя-методиста української мови.

Також суд дослідив індивідуальні відомості про застраховану особу за формами ОК-5 та ОК-7.

Із цих документів убачалося, що позивачка навчалася в педагогічному університеті, працювала в ТОВ «Квартал», ТОВ «Охорона і безпека плюс», а з 2016 року — в ТОВ «Охорона-2».

Апеляційний суд дійшов висновку, що наявні у справі докази підтверджують відсутність у позивачки освіти за спеціальністю, спорідненою з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після здобуття яких жінки підлягали взяттю на військовий облік.

При цьому доказів добровільного взяття позивачки на військовий облік матеріали справи не містили.

Чи достатньо посилання ТЦК на знищення облікових документів

На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування документів, які стали підставою для взяття жінки на військовий облік, відповідач надав акт від 6 липня 2022 року про знищення службової документації внаслідок ракетного обстрілу.

В акті зазначалося, що було знищено книгу протоколів засідань призовної комісії з висновками, журнал вихідних документів обліку видачі тимчасових посвідчень замість військових квитків, відомості про видачу військово-облікових документів і документи, які були підставами для їх видачі.

Також було втрачено документи щодо взяття на військовий облік та зняття з нього за період із 1 листопада 2020 року до 5 липня 2022 року.

Оцінивши зазначені обставини разом з іншими доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність законних підстав для взяття позивачки на військовий облік.

При цьому колегія суддів звернула увагу на частину другу статті 77 КАС України.

Відповідно до цієї норми в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності своєї поведінки покладається саме на такого суб’єкта.

За висновком апеляційного суду, відповідач не надав доказів того, що позивачка мала медичну, фармацевтичну або іншу спеціальність, яка відповідно до законодавства була підставою для взяття жінки на військовий облік.

Також у матеріалах справи були відсутні докази добровільного волевиявлення позивачки щодо взяття на військовий облік у випадках, передбачених законом.

Таким чином, не було підтверджено юридичного факту, з яким закон пов’язував можливість набуття жінкою статусу військовозобов’язаної.

За таких обставин апеляційний суд установив, що ТЦК протиправно та за відсутності належних підстав, передбачених Законом № 2232-XII, узяв позивачку на військовий облік військовозобов’язаних і вніс відомості про неї до Реєстру.

Доказів протилежного відповідач не надав.

Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції не надав цим обставинам належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги в зазначеній частині підтвердилися.

Чому належним способом захисту стало виключення з військового обліку

Визначаючи спосіб поновлення порушеного права, апеляційний суд виходив із необхідності забезпечити ефективний судовий захист.

Колегія суддів наголосила, що спосіб захисту має не лише формально констатувати протиправність дій органу влади, а й забезпечувати реальне усунення їхніх наслідків.

При цьому суд звернувся до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішеннях «Гурепка проти України», «Кудла проти Польщі» та «Гарнага проти України» ЄСПЛ розглядав вимоги до ефективності засобів правового захисту, які повинні бути здатними запобігти порушенню, припинити його або забезпечити належне відшкодування.

Апеляційний суд також послався на правові підходи ЄСПЛ у справах «Пайн Веллі Девелопментс Лтд та інші проти Ірландії», «Кая проти Туреччини», «Сілвер та інші проти Сполученого Королівства», «Рада профспілок цивільної служби та інші проти Сполученого Королівства», «Ментеш та інші проти Туреччини», «Ільхан проти Туреччини», «Кенеді проти Угорщини» та «Каїч та інші проти Хорватії».

З урахуванням цієї практики суд зазначив, що засіб правового захисту повинен бути ефективним як за законом, так і на практиці, безпосередньо виправляти оскаржувану ситуацію та забезпечувати застосування ухваленого рішення компетентними органами.

Надалі колегія суддів проаналізувала частину шосту статті 37 Закону № 2232-XII, яка визначає підстави виключення громадян із військового обліку.

Зокрема, закон передбачає виключення у випадках смерті особи або визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою, припинення громадянства України, визнання непридатною до військової служби, досягнення граничного віку перебування в запасі, а також в окремих випадках, пов’язаних із кандидатами на військову службу за контрактом та звільненням із військової служби за контрактом.

Водночас апеляційний суд зауважив, що Закон № 2232-XII прямо не визначає такого наслідку, як виключення з військового обліку у зв’язку з протиправним первинним взяттям особи на облік за відсутності належної підстави.

У цьому контексті колегія суддів врахувала постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24.

Верховний Суд у пунктах 37 і 39 зазначеної постанови розмежував поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку.

Зокрема, зняття з військового обліку не припиняє статусу військовозобов’язаної особи, оскільки закон передбачає можливість повторного взяття на облік.

Натомість громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов’язаних.

Апеляційний суд наголосив, що частина шоста статті 37 Закону № 2232-XII розрахована на випадки, коли особу було правомірно взято на військовий облік.

У цій справі суд установив протиправність первинного взяття позивачки на облік.

Тому рішення про її виключення з військового обліку повинно бути обумовлене саме встановленим фактом відсутності належних підстав для такого взяття.

З огляду на це колегія суддів визначила належним способом захисту визнання протиправними дій ТЦК щодо взяття жінки на військовий облік і внесення відомостей про неї до Реєстру, а також зобов’язання відповідача виключити її з військового обліку та виключити відповідні відомості з Реєстру.

Що вирішив суд щодо інформації про порушення військового обліку та звернення до поліції

Окремо апеляційний суд розглянув вимоги про визнання протиправними дій щодо внесення до Реєстру відомостей про порушення позивачкою правил військового обліку та зобов’язання виключити таку інформацію.

Колегія суддів установила, що матеріалами справи підтверджується відсутність відповідних відомостей у Реєстрі.

Крім того, суд урахував, що прийнятим рішенням відповідача зобов’язано виключити з Реєстру відомості про саму позивачку.

Відтак, за висновком суду, відомості про порушення нею правил військового обліку також підлягатимуть виключенню.

З цих підстав колегія суддів відмовила в задоволенні зазначених окремих вимог.

Також апеляційний суд не задовольнив вимоги про визнання протиправними дій ТЦК щодо направлення звернення до органів Національної поліції для адміністративного затримання та доставлення жінки до територіального центру комплектування.

Суд відмовив і в зобов’язанні відповідача повідомити поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивачки, пославшись на ті самі обставини, які врахував під час вирішення вимог щодо реєстрових відомостей.

Отже, апеляційний суд визнав протиправним саме взяття жінки на військовий облік та внесення відомостей про неї до Реєстру, однак не задовольнив усіх самостійних вимог, пов’язаних із подальшими обліковими діями та зверненням до поліції.

Висновки суду щодо витрат на правничу допомогу

Окремо колегія суддів розглянула питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Позивачка просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 24 000 грн.

На підтвердження понесених витрат було надано ордер адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги від 28 грудня 2025 року, додаткову угоду від 8 лютого 2026 року та акт приймання-передачі виконаних робіт від 19 червня 2026 року.

Відповідно до акта адвокат зазначив 12 годин роботи за ставкою 2000 грн за годину.

Заявлений розрахунок охоплював консультацію клієнтки та узгодження стратегії у справі тривалістю одну годину, підготовку та подання позовної заяви тривалістю п’ять годин, збір доказів шляхом направлення адвокатських запитів і скарги до Міністерства оборони тривалістю чотири години, а також підготовку двох клопотань про витребування доказів тривалістю дві години.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив істотно зменшити зазначену суму.

ТЦК вважав спір типовим, таким, що не потребував вивчення значного обсягу доказів або проведення комплексних експертиз, а заявлені витрати — неспівмірними з фактичним обсягом адвокатських послуг.

Також відповідач посилався на надмірне навантаження на державний бюджет в умовах воєнного стану.

Вирішуючи це питання, апеляційний суд застосував статті 132, 134 і 139 КАС України, які регулюють склад судових витрат, порядок їх розподілу та критерії співмірності витрат на професійну правничу допомогу.

Суд також урахував положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема щодо договору про надання правничої допомоги, видів адвокатської діяльності та порядку визначення гонорару.

Колегія суддів звернулася до рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, у якому роз’яснено зміст права на правову допомогу.

Крім того, було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 27 січня 2022 року у справі № 813/2241/18, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та додатковій постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 340/1498/22.

Апеляційний суд також послався на практику ЄСПЛ у справах «Баришевський проти України», «Двойних проти України», «Меріт проти України» та «Лавентс проти Латвії», відповідно до якої відшкодуванню підлягають фактичні, необхідні та обґрунтовані за розміром витрати.

Колегія суддів наголосила, що склад і розмір витрат на професійну правничу допомогу належать до предмета доказування. При їх розподілі суд повинен оцінювати реальність, необхідність, розумність та співмірність заявлених сум.

Проаналізувавши акт виконаних робіт, суд зазначив, що консультація клієнтки, узгодження стратегії та збір доказів шляхом направлення адвокатських запитів і скарги є складовими послуги з підготовки позовної заяви, тому не підлягають окремому відшкодуванню.

Витрати безпосередньо на підготовку позовної заяви суд визнав документально підтвердженими та такими, що відповідають умовам договору.

Водночас колегія суддів звернула увагу на зміст позову.

За оцінкою суду, значну його частину становили виклад фактичних обставин, цитування листів ТЦК та посилання на законодавство. Безпосереднє обґрунтування позовних вимог займало приблизно дві сторінки.

За таких обставин суд визнав зазначені адвокатом п’ять годин на підготовку позову необґрунтованими щодо реально необхідного часу.

Стосовно двох клопотань про витребування доказів колегія суддів установила, що їхній зміст фактично дублював частини позовної заяви, тому дві години, заявлені на їх підготовку, також не були визнані обґрунтованими.

Апеляційний суд наголосив, що суд не зобов’язаний присуджувати стороні всі витрати на адвоката, якщо встановить неспівмірність їхнього розміру зі складністю справи, якістю підготовлених документів, витраченим часом та розумною необхідністю таких витрат.

Крім того, колегія суддів урахувала часткове задоволення позовних вимог.

За результатами оцінки наданих документів та обставин справи суд визнав обґрунтованим відшкодування 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Рішення апеляційного суду

За результатами перегляду справи № 520/2450/26 Другий апеляційний адміністративний суд установив, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та неправильно застосував норми матеріального права.

Колегія суддів застосувала положення статей 242, 315 і 317 КАС України щодо вимог до законності й обґрунтованості судового рішення, повноважень апеляційної інстанції та підстав для скасування рішення.

Апеляційну скаргу жінки було задоволено частково, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року скасовано.

Апеляційний суд ухвалив нове рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Суд визнав протиправними дії ТЦК щодо взяття жінки на військовий облік та внесення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Відповідача зобов’язано виключити позивачку з військового обліку та виключити відомості про неї з відповідного Реєстру.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Також за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки стягнуто 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Постанова набрала законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 КАС України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.