“Леонівка” – невеликий мікрорайон в Івано-Франківську, де майже немає багатоповерхівок, не курсує громадський транспорт, а сусіди знають одне одного роками.
Тут зникає звичний міський гамор, хоча до центру міста – лише десять хвилин. Це та частина Франківська, де атмосфера старого Станиславова роками зберігається в будинках, зарослих плющем, кованих огорожах, вітражах та ліпнині на фасадах.
Сьогодні почути назву “Леонівка” можна частіше від краєзнавців, ніж місцевих. Понад сотню років тому завдяки уродженцю Галичини, політику та міністру фінансів Австро-Угорщини Леону Білінському Станиславів отримав залізничну дирекцію.
А разом з нею – інвестиції та людей, які приїхали працювати на залізниці. Неподалік залізничних колій почав формуватися новий район – із недешевими приватними будинками, який на мапах офіційно позначали «Леонівкою».
Прогулючись вулицею Тарнавського з’являється відчуття, ніби вона застигла в часі. Обабіч дороги – ряди акуратних старих лип, які відкидають тіні на тротуар.
За кам’яними та кованими парканами – будинки австрійського періоду, кожна – із своїм характером. Погляд зачіпається за деталі: химерну змію над вході в двір, вікна незвичної форми та колони.
Втім, не всі будинки на “Леонівці” зберегли свій первісний вигляд. Частина старих вілл потребує догляду: фасади обсипаються, а деякі з них – власники змінюють відповідно до вподобань.
Звернувши ліворуч з вулиці Тарнавського можна вийти на вулицю Героїв Маріуполя, де тротуари, порослі травою, а між нею – стежки витоптані місцевими.
Польські кам’яниці тут вже із сучасними пластиковими вікнами, але й досі обплетені плющем. Якщо уважно придивитися – серед зелені можна помітити невелике ательє на першому поверсі.
А що точно не пройде повз погляд – “замок”, який хоч і намагається вдавати із себе старожила, все ж є новозбудованим.
Тут ще можна відшукати старі поштові скриньки, фарба на яких давно облущилася та таблички із колишньою назвою вулиці.
Але чим глибше заходиш в “Леонівку” – тим більше бачиш, як архітектурна спадщина поєднується із сучасною забудовою.
Балкони нових та старих будинків прикрашають горщики із квітами, а на подвір’ях – висаджені кущі троянд. І якщо проходити повз неспішно – обов’язково відчуєш їхній аромат.
Тут не зустрінеш натовпу людей, але часто сусіди перемовляються через паркан, хтось порається в квітнику чи вигулює собак, а на даху автомобіля вилежуються коти.
На вулиці Маланюка та Кобилянської – одразу дві особливості. На перехресті вже чотири сотні років росте дуб, який є старішим за саме місто.
А якщо підняти погляд вгору – на деяких будівлях збереглися ніші із фігурками Богородиці.
Недалеко звідси, на вулиці Пекарській можна помітити людей із цеглинками “чорного” хліба, який печуть в Залізничній пекарні.
«Леонівка» змінюється, як і все місто. Поруч зі старими віллами з’являється все більше багатоповерхівок. Та поки тут ще можна побачити Франківськ таким, яким його пам’ятають старожили.
Фото: Сергій Никифорук
Читайте в ПІК:
- «Ідея пробиває стіни обмежень»: у Франківську відкрили виставку «ІПСО» (ФОТО)
- Вулиця Тарнавського в Івано-Франківську (ВІДЕО)
- Франківськ у трьох словах: думки мешканців (ВІДЕО)
- Вулиця в Івано-Франківську, яку ніколи не перейменовували (ВІДЕО)