Кожна постановка театру «Малафея» — це насамперед історія про служіння мистецтву. Тут немає професійних акторів у класичному розумінні. Вони аматори, але рівень їхньої підготовки, дисципліни та самовіддачі викликає щире захоплення. Серед учасників колективу — програмісти, медичні працівники, музейники, викладачі, електрики та представники багатьох інших професій.
З аматорським театром «Малафея» ми востаннє спілкувалися у грудні 2025 року. Відтоді минуло сім місяців, і ми вирішили знову завітати до колективу — цього разу на генеральну репетицію вистави «Пропала грамота» за однойменним твором класика української літератури Миколи Гоголя.
Літо — особлива пора для театру «Малафея». Саме теплий сезон є його справжньою візитівкою, адже більшість вистав актори показують просто неба — серед природи, на галявинах і мальовничих локаціях. Під час нашої попередньої зустрічі колектив розповідав, що саме літо відкриває для них найбільше творчих можливостей.
У середу журналіст “НП Медіа” відправився під Полтаву саме на ту галявину біля озера, де вже зовсім скоро відбудеться прем’єра нової постановки. Робота над нею розпочалася ще минулого літа. Сонце, зелень, свіже повітря та особлива атмосфера природи створюють неповторний антураж для гоголівської містики.
Від ідеї до прем’єри: шлях довжиною у чотири роки
Учасниця театру Альона Плахтій розповідає, що кожна вистава в театрі «Малафея» народжується по-різному. Одні постановки створюють буквально за кілька місяців, інші ж проходять довгий шлях від задуму до прем’єри.
«Є вистави, коли ми збираємося, вирішуємо, що хочемо поставити певний твір, і вже за тиждень готовий сценарій, а через два місяці — повноцінна вистава. Але бувають історії зовсім іншого масштабу. “Пропалу грамоту” ми планували поставити ще до початку повномасштабного вторгнення. Сценарій уже був готовий, але війна змусила нас відкласти цю ідею. Лише через чотири роки ми повернулися до неї, повністю переосмислили сценарій і від минулого літа працюємо над постановкою», — розповідає вона.
“Це та вистава, якої чекали глядачі”
У новій виставі Альона постане перед глядачами у загадковому містичному образі. Її героїня — Одарка — ніби й звичайна дівчина, але водночас у ній відчувається щось від відьми.
«Це дуже цікава, хоч і невелика роль. Моя героїня — чи то дівчина, чи то відьма. Це містичний персонаж, а у Гоголя містика присутня майже в кожному творі», — розповідає акторка.
Вона пояснює, що після попередньої вистави, присвяченої війні, глядачі самі просили театр повернутися до звичного для «Малафеї» стилю — української містики, гумору та фантастичних образів.
«Після нашої останньої вистави про війну люди підходили й казали: вистава чудова, але хочеться чогось такого, як ви вмієте — містичного, з гоголівською “чортівнею”, щоб можна було на якийсь час відволіктися від реальності. Саме тому “Пропала грамота” — це постановка, яка дарує глядачам можливість хоча б на годину залишити буденні турботи й поринути у чарівний світ української містики», — підсумовує Альона Плахтій.
Гумор, містика та український народний колорит
За словами актора театру “Малафея” Валерія Матевосяна, твір Миколи Гоголя “Пропала Грамота” колетив обрав не випадково. У ньому вдало поєднуються гумор, містика та український народний колорит.
«Ми додали до вистави власний колорит і певні елементи шоу. Не хочу відкривати всіх секретів, але на глядачів чекають приємні сюрпризи. У виставі буде містика, музика, український колорит і, звісно, гумор. Бо яка ж “Пропала грамота” без гумору?», — розповідає Валерій Матевосян.
Він зазначає, що сценарій максимально зберіг авторський задум Миколи Гоголя. Текст практично не змінювали, натомість творчо переосмислили окремі сценічні рішення, які мають зробити постановку ще більш видовищною.
Акторка та виконувачка обов’язків режисера театру «Малафея» Марина Недоборенко додає, що у новій постановці задіяно 25 акторів — фактично весь колектив театру. На сцену вийдуть дорослі, підлітки й діти, кожен із яких робить свій внесок у створення вистави.
«У виставі задіяні і дорослі, і діти, і підлітки, з якими, мабуть, найважче працювати. Загалом на сцені буде 25 людей», — говорить Марина.
За її словами, попри різні професії та життєвий досвід, усіх учасників театру об’єднує спільна мета — популяризувати українську культуру та допомагати українським військовим.
«Нас дуже багато. Ми люди різних професій, але всіх нас об’єднав аматорський театр. Ми хочемо дарувати людям посмішку, популяризувати українську культуру й водночас збирати донати для Збройних сил України. Уже понад чотири роки наш театр працює виключно на підтримку ЗСУ. Усі кошти, які нам донатять глядачі, ми передаємо на потреби українських військових. Ми безмежно вдячні нашим захисникам за можливість грати вистави під мирним небом і дарувати емоції полтавському глядачеві», — зазначає Марина Недоборенко.
Вона додає, що найкраща винагорода для акторів — щирі емоції людей після вистав.
«Найбільше щастя для нас — бачити, як люди сміються, відпочивають душею і хоча б на деякий час забувають про всі тривоги», — каже вона.
“Тут ми відпочиваємо душею. Театр — це своєрідна терапія”
Для самих учасників «Малафеї» театр давно став не лише творчістю, а й способом відновити внутрішні сили.
«Тут ми відпочиваємо душею. Якщо чесно, можливість трохи подуркувати — це теж своєрідна терапія. Ви ж самі бачите, що відбувається у нас на репетиціях. Ми можемо пожартувати, посміятися, просто побути разом. Саме тут ми наповнюємося новою енергією, щоб потім повертатися до своїх справ», — розповідає Марина.
За її словами, у непрості часи театр став для колективу місцем психологічного перезавантаження.
«Ми живемо в дуже складний час. Постійні повітряні тривоги, шахеди, ракети, щоденні переживання. Навіть сьогоднішній ранок був непростим. А театр дає можливість хоча б ненадовго перезавантажитися, побути серед людей, які тебе розуміють і підтримують. Тут усі однодумці, друзі, люди, які переживають схожі емоції. І це дуже цінно», — говорить вона.
«Усі ми дуже різні, але нас об’єднує любов до театру»
Ще один учасник вистави — В’ячеслав Лесик — цього разу перевтілиться у містичного персонажа, якого сам із посмішкою називає «якоюсь нечистю». За його словами, саме цей герой поєднує реальний світ із потойбіччям і ніби непомітно впливає на долі людей.
«Мій персонаж — це своєрідний місток між цим світом і потойбіччям. Він ніби смикає за ниточки людських доль, втручається у перебіг подій і по-своєму змінює їх», — розповідає актор.
Також В’ячеслав наголошує, що успіх «Малафеї» будується насамперед на людях, які приходять до театру після основної роботи, знаходячи час для репетицій і виступів.
«Мабуть, усі, хто цікавиться життям нашого театру, знають, що ми далеко не професійні актори. У кожного є своя робота, свої обов’язки, дуже різні професії. Наприклад, я працюю в ІТ — займаюся мережевими технологіями. Серед наших акторів є лікарі, викладачі, музейники та представники багатьох інших професій», — говорить він.
Попри різний життєвий досвід і фах, усіх учасників театру об’єднує спільне захоплення мистецтвом.
«Ми дуже різні, але нас об’єднує любов до театру, бажання проживати на сцені інші життя, відчувати сильні емоції й ділитися ними з глядачами», — підсумовує В’ячеслав Лесик.
«Театр став частиною нашої родини»
Наприкінці ми поспілкувалися ще з двома акторами нової постановки — В’ячеславом Гождою та Ігорем Нечипоренком. Обоє зізнаються: театр «Малафея» давно перестав бути для них просто хобі. Сьогодні це вже справжня частина їхнього життя й навіть родини.
В’ячеслав Гожда розповідає, що до театру його привели найрідніші.
«Спочатку до “Малафеї” прийшла донька, потім дружина. Зараз вона вже не бере участі у виставах, але згодом до театру долучився я, а після мене — молодший син. У новій постановці ми виходитимемо на сцену втрьох — я, донька і син. Тому театр для нас точно став частиною родини», — говорить актор.
У виставі В’ячеслав виконує роль Андрія — побратима головного героя, який супроводжує його майже протягом усієї подорожі.
За словами актора, його персонаж поєднує в собі легкість характеру й внутрішню силу.
«Мені здається, Андрій — веселий, безтурботний, він не надто переймається тим, що відбувається навколо. Він самостійний, трохи легковажний, але водночас у потрібний момент стає серйозним і надійним. Саме ця неоднозначність мені в ньому найбільше подобається», — розповідає В’ячеслав Гожда.
Ігор Нечипоренко у виставі перевтілиться в козака Василя — головного героя, навколо подорожі якого й розгортаються всі події постановки.
«За сюжетом Василь повертається з війни до своєї родини. Здавалося б, нарешті можна жити мирним життям, але отримує від гетьмана нове доручення — доправити грамоту до цариці. Саме ця подорож і стає початком усіх пригод», — розповідає актор.
Ігор каже, що його герой — справжній козак із непростим характером.
«З одного боку, він веселий гульвіса, любить пригоди й добрий жарт. Але водночас це козак до мозку кісток. Він любить свою родину, однак побратимство для нього понад усе. Ну і, звісно, яка ж козацька історія без горілки? Горілка, братерство, подорожі — мабуть, саме так можна коротко описати мого героя», — говорить з усмішкою Ігор Нечепаренко.
Попри різні професії, вік і життєвий досвід, усіх учасників театру «Малафея» об’єднує спільне бажання — створювати український театр, який дарує емоції, зберігає нашу культуру та допомагає тим, хто сьогодні боронить країну. За кілька годин, проведених на генеральній репетиції, стає зрозуміло: для цих людей акторство — це не просто захоплення, а справа, у яку вони вкладають всю свою душу.
Уже цієї неділі полтавці зможуть побачити результат багатомісячної роботи колетиву та поринути у світ гоголівської містики, гумору й українських традицій. А щоб не пропустити прем’єру «Пропалої грамоти», а також дізнаватися про всі майбутні вистави, театральні події та новини «Малафеї» — підписуйтеся на Telegram-канал театру.
матеріал підготувал/ла: Михайло Михайлюк
