Вони віддали найдорожче – своє життя, щоб жили ми. Віддаймо шану кожному. З початку війни редакція «33-го» вшановує кожного Героя, що повернувся на щиті.
Дмитро Борц
Хмельничани провели в останню земну дорогу Дмитра Борца.
До лав Збройних сил України він долучився у травні 2024 року. Служив у складі 129-ї окремої важкої механізованої бригади.
6 травня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку військовий загинув.
Дмитру Борцу назавжди залишиться 52 роки.
Сергій Кшос
У Хмельницькому попрощалися із Сергієм Кшосем.
Сергій народився і виріс у Хмельницькому.
У 2023 році Сергія мобілізували до війська. Служив у лавах 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Під час служби він отримав поранення руки, проходив лікування у госпіталі, а згодом пережив контузію. Через проблеми зі слухом, які мав ще з дитинства, після контузії частково втратив слух. Та навіть після цього повернувся у свою частину й продовжив службу на Покровському напрямку.
20 травня під час виконання бойового завдання військовий загинув на Донеччині.
Герою навіки 41 рік.
Василь Яковчук
У Славуті провели в останню дорогу солдата Василя Яковчука.
Василь Яковчук народився 27 травня 1987 року в селі Корчик Шепетівського району.
Свій професійний шлях він розпочав на Шепетівському деревообробному комбінаті. Згодом тривалий час працював за кордоном, де опанував складний фах висококваліфікованого зварювальника металоконструкцій. Після повернення на Батьківщину він продовжив працювати зварювальником у Славуті.
5 серпня 2024 року Василя призвали на військову службу до лав Збройних сил України. Служив у складі військової частини А4647, обіймаючи посаду механіка-водія-електрика зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
2 червня 2026 року Василь Яковчук загинув поблизу населеного пункту Булахів Чернігівського району Чернігівської області. Смерть настала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася під час виконання ним військового обов’язку.
Олег Жуківський
У Білогірській громаді попрощалися із військовослужбовцем – 37-річним Олегом Жуківським.
Він проживав у селі Малі Калетинці та Білогір’ї.
Воїн служив водієм 1-го кулеметного відділення і виконував бойові завдання на Донеччині. Із 13 грудня 2024 року він вважався зниклим безвісти після бою поблизу населеного пункту Константинопольське.
Згідно з постановою про ідентифікацію особи, його офіційно визнали загиблим.
Микола Мельник
У Красилівській громаді відбулося прощання зі старшим солдатом Миколою Мельником, 2001 року народження.
Він житель села Радісне Щиборівської громади.
Загинув 6 січня 2025 року поблизу населеного пункту Вікторівка Суджанського району Курської області.
Артем Грош
У Хмельницькому попрощалися із захисником України Артемом Грошем.
Артем Грош народився у 1989 році в селі Іванківці. Згодом переїхав до Хмельницького.
До лав Збройних сил України його мобілізували на початку березня 2024 року. Захисник проходив службу у складі 225-го окремого штурмового полку та виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Понад два роки вважався зниклим безвісти. ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше — солдат Артем Грош загинув 14 травня 2024 року поблизу Часового Яру під час свого першого бойового виходу.
Олег Багрій
У Грицівській громаді підтвердили загибель захисника Олега Багрія.
Більше року вважався зниклим безвісти. Після обміну тілами загиблих вдалося провести ідентифікацію. Стало відомо, що військовий загинув 10 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання.
Олександр Білецький
Трагічна звістка надійшла до Новодунаєвецької громади. Загинув 35-річний Олександр Білецький, який тимчасово проживав у селищі Дунаївці після вимушеного переїзду через війну.
Захисник загинув 3 червня 2026 року.
Сергій Лоб
У Війтовецькій громаді підтвердилася загибель Сергія Лоба, 1995 року народження, жителя села Бронівка.
Тривалий час військовий вважався зниклим безвісти. Рідні та близькі до останнього сподівалися на його повернення, однак війна принесла страшну звістку.
Анатолій Роїк
У Хмельницькому попрощалися із загиблими військовими Анатолієм Роїком.
Анатолій народився 8 лютого 1983 року в селі Берегелі Красилівської тергромади на Хмельниччині. Частину життя провів у Веселівці.
Займався автомобілями, тримав автосервіс. Останнім часом працював у агрокомпанії.
Анатолія Роїка мобілізували влітку 2023 року. Пройшов базову загальну військову підготовку. Служив у Сухопутних військах. Бойові завдання виконував на Запорізькому напрямку.
29 листопада 2023 року боєць пішов на бойове завдання і не повернувся. Понад 2,5 року рідні чекали й сподівалися, що він живий. Та підтвердилася його загибель.
У захисника залишилися дружина та 10-річний син.
Йому було 40 років.
Анатолій Захарчіч
На «щиті» повернувся воїн із Кам’янеччини Анатолій Захарчіч.
Захисник був родом із села Жванець Кам’янець-Подільського району.
Загинув 6 травня 2025 року поблизу населеного пункту Диліївка Костянтинівської міської громади Краматорського району на Донеччині.
Довгий час герой вважався зниклим безвісти. Після проведення необхідних експертиз факт загибелі було підтверджено.
Воїну було 33 роки.
Юрій Андрійчук
У Щиборівській та Старокостянтинівській громадах провели в останню земну дорогу солдата Юрія Андрійчука.
Захисник народився 5 травня 1993 року у селі Радісне. Здобув професію електромонтера у вищому професійному училищі №25 у Хмельницькому.
Проживав у селі Самчики, працював водієм вантажного автомобіля.
Тривалий час військовий вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо, що Юрій Андрійчук загинув 16 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Георгіївки Покровського району Донецької області.
Василь Богданович
У Старосинявській громаді попрощалися із жителем села Гречана Василем Богдановичем.
Захисник зник безвісти 21 липня 2024 року. Упродовж багатьох місяців рідні чекали бодай якоїсь звістки, однак згодом підтвердилася його загибель.
Володимир Вилка
У Кам’янці-Подільському в останню путь провели Володимира Вилку.
Володимир народився 8 червня 1977 року у Ямниці Івано-Франківської області. Після одруження чоловік жив із сім’єю у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області.
Володимир Вилка став на захист країни 2 червня 2023 року. Боєць служив старшим водієм гранатометного відділення механізованого батальйону однієї з військових частин. У жовтні 2024 року зв’язок із військовослужбовцем обірвався. Відтоді він офіційно вважався зниклим безвісти.
Боєць загинув 31 жовтня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Максимільянівка Покровського району Донецької області.
Микола Ковальчин
У Чемеровецькій громаді на щиті до рідного села Степанівка повернувся Микола Ковальчин.
Микола народився і виріс у селі Степанівка. За фахом був токарем, працював у місцевому господарстві.
У липні 2025 року його мобілізували до лав Збройних сил України, а вже у вересні того ж року мати Миколи отримала звістку про те, що син зник безвісти під час виконання бойового завдання. Нещодавно підтвердився факт, що той бій для солдата був останнім.
Микола Ковальчин загинув 29 вересня 2025 року в районі населеного пункту Софіївка Краматорського району Донецької області.
Герою назавжди залишилося 49 років.
Костянтин Кришталь
У Хмельницькому попрощалися із Костянтином Кришталем.
Він народився 17 червня 1986 року.
12 листопада 2024 року був мобілізований. Проходив службу у 41-й окремій механізованій бригаді.
Понад рік вважався зниклим безвісти. Загибель підтвердила ДНК-експертиза.
Костянтин Кришталь загинув 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку.
Костянтину назавжди 38 років.
Михайло Рійдун
У Старокостянтинівській громаді відбулося прощання із сержантом Михайлом Рійдуном.
Народився 15 листопада 1976 року.
Військовий вважався зниклим безвісти. Він загинув 30 березня 2025 року під час бойового завдання поблизу Єлизаветівки Покровського району Донецької області.
Сергій Юзвін
У Волочиській громаді попрощалися із Сергієм Юзвіним.
Захисник народився 16 листопада 1983 року у Волочиську.
Після мобілізації у вересні 2023 року воював на Донецькому напрямку. Був нагороджений медаллю «За хоробрість у бою».
5 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання зв’язок із ним обірвався. Відтоді чоловіка вважали зниклим безвісти. Лише тепер родина змогла провести героя в останню путь.
Юрій Жуковський
У Хмельницькому попрощалися із Юрієм Жуковським.
Юрій народився 11 серпня 2002 року. Родом із села Мислятин Ізяславської тергромади Шепетівського району. Він із родини військових. Після закінчення військової академії у Львові молодий офіцер став на захист України.
Майже два роки вважався зниклим безвісти. Згодом ДНК-експертиза підтвердила загибель військового під час виконання бойового завдання.
Юрій Жуковський загинув 31-го серпня 2024-го року.
Йому було лише 22 роки.
Олександр Заволодько
У Хмельницькому в останню дорогу провели Олександра Заволодька.
Захисник родом із Донеччини, народився 22 січня 1988 року. Працював будівельником.
У 2022 році, після вторгнення росії, одразу повернувся з-за кордону й пішов добровольцем на фронт. Служив у 36-му окремому стрілецькому батальйоні.
Майже два роки вважався зниклим безвісти. Загибель підтвердила ДНК-експертиза.
Олександр Заволодько загинув 29 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.
Олександру було 36 років.
Ігор Басюк
У Нетішині підтвердили загибель солдата Ігоря Басюка.
Понад два з половиною роки військовий вважався безвісти зниклим. Остаточно загибель воїна підтвердили результати ДНК-експертизи.
16 грудня 2023 року він загинув під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.
Захиснику було 47.
Мар’ян Духневич
Летичівська громада втратила старшого солдата Державної прикордонної служби Мар’яна Духневича.
Захисник народився 16 липня 1992 року у селі Вербка. Професію здобув у Голосківському професійно-технічному училищі. До служби працював на різних роботах.
У березні 2025 року долучився до лав Державної прикордонної служби України. Побратими знали його за позивним «Добрий».
Захисник загинув 25 травня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.
Олександр Масленніков
Волочиська громада повідомила про загибель Олександра Масленнікова, 1985 року народження.
Захисник був жителем Волочиська.
Він загинув 30 травня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України.
Богдан Сапогов
Трагічна звістка надійшла до Віньковецької громади. Після тривалих пошуків додому «на щиті» повернувся штаб-сержант Богдан Сапогов, 1980 року народження.
Значну частину життя він присвятив військовій службі. До лав армії був призваний у травні 2006 року. Служив командиром бойової машини та командиром механізованого відділення у військовій частині А4574.
Захисник загинув 30 липня 2024 року поблизу Костянтинівки Покровського району Донецької області.
Йому було 43 роки.
Ми продовжуємо збирати та зберігати історії про кожного захисника, щоб їхній подвиг назавжди залишився в пам’яті поколінь.
Вічна пам’ять та слава Героям Хмельниччини!
Поділіться цим дописом, щоб більше людей згадали імена наших захисників.