Ілько Лемко: Історія «проклятого дому» на розі Краківської і Вірменської

Світлина до цього тексту, а на ній ми бачимо будинок на розі вулиць Краківської (№ 12) і Вірменської (№ 10), була зроблена до 1922 року, бо власне того року цей будинок розібрали через аварійний стан. На світлині на цьому будинку видно афішу кінотеатру в пасажі Міколяша і ще ряд тогочасних львівських реклам. З-за рогу праворуч визирає будинок № 11 на вулиці Краківській з вивіскою «Towary bł», що може означати «Towary bławatne», тобто крамницю текстильних товарів. Фасад будинку № 11 оздоблений роботами славетних львівських скульпторів першої половини XIX століття братів Антона і Йогана Шімзерів, зокрема барельєфами з купецькою символікою. Під №11 на Краківській до 1939 року був магазин одягу Штайна і ресторан Кафки, від 1950-х років тут містилася бляхарська майстерня міськпобуткомбінату, на 2009 рік тут були продуктовий магазин «Жираф» і «Мрія-Банк», нині тут паб «Лінивий пес».

На місці розібраного будинку на розі Краківської і Вірменської нині стоїть його невдала репліка, а будинок цей має насправді трагічну і водночас містичну історію. Подію, яка сталася 1 червня 1922 року, львівська преса охрестила «катастрофою на Краківській». Того вечора раптово завалився сусідній будинок № 8, де колись була популярна у Львові серед мистецьких середовищ кав’ярня «Пекелко». Обвал був страшний: під рештками старої чотириповерхової кам’яниці загинули майже усі її мешканці. За декілька днів по закінченні рятувальних робіт остаточно підрахували жертв завалу: 21 людина загинула, 30 осіб було поранено.

Випадки, пов’язані з цією катастрофою, просто вражають. Тогочасні львівські газети розповідали про молодого чоловіка, який того вечора, святково вбраний, прийшов до своєї нареченої, аби зробити їй пропозицію: обоє загинули під завалами. Одне подружжя в той момент, коли будинок почав валитися, встигло вибігти надвір зі своїми трьома дітьми, утім згадавши про залишені у будинку гроші, чоловік і жінка повернулися до свого помешкання, де й загинули. Згодом пожежники знайшли їхні заощадження – майже мільйон марок. Зважаючи на тодішню гіперінфляцію, це були просто мізерні кошти, які дорівнювали денній платні робітника.

Власника ряду кам’яниць на Краківській, в тому числі зруйнованої, заарештували через нехтування правилами безпеки. Хоча він, зважаючи на скарги мешканців щодо аварійного стану будинку, неодноразово викликав інспекторів будівельного уряду, утім вони констатували, що небезпеки немає. Це дуже нагадує історію зі старою львівською Ратушею, яка 1826 року завалилася буквально через декілька хвилин після того, як поважна комісія будівельних інженерів склала протокол про те, що жодної небезпеки не існує.

Однією з головних причин завалення кам’яниці на Краківській визнали те, що у її підвалах згодом виявили великий зал, перероблений під складське приміщення, що значно ослабило кам’яницю, а саме в цьому залі понад двадцять років тому розташовувалась знаменита кнайпа «Пекелко». Отак пекелко спричинило справжнє пекло.

Через декілька днів після трагедії було вирішено розібрати й сусідні кам’яниці через аварійний стан, зокрема у кам’яниці, зображеній на світлині, раптом з’явилися значні 5-10 сантиметрові тріщини, а фронтальна стіна так прогнулась, що могла будь-якої миті завалитися. Таким чином на вулиці Краківській зникло чотири кам’яниці: № 6, № 8, № 10, № 12. За деякими даними три будинки розібрали у 1920-1930-х роках, один у 1950-х. Цікаво, що у адресній книзі радянських часів вказується адреса Краківська № 12 як овочева база, хоча будинку під цим номером вже не існувало, це теж трохи віддає містикою.

Можливо через трагічні асоціації, пов’язані з катастрофою 1922 року, на цьому місці майже сто років нічого не будували. Не вдаючись занадто до асоціацій містичних, все ж зазначимо, що власне в цьому будинку № 12 у 1880-х роках працювали аж два поховальні заклади – Ґетеперів і Титуса Гешопфа.

Довгий час на місці розібраних будинків був дитячий майданчик із каруселлю, а в часи перебудови з 1988 року на цьому майданчику стихійно виник перший у Львові невеличкий вернісаж, де можна було купити твори львівських художників. Цей мінівернісаж діяв до початку дев’яностих років.

2004 року міська рада ухвалила рішення про забудову цього майданчика, незважаючи на те, що ця ділянка розташована безпосередньо в історичному центрі, в зоні охорони ЮНЕСКО. Спочатку міськвиконком вирішив відтворити тут історичну забудову, утім згодом ділянку передали під готельний комплекс.

На міжнародному архітектурному конкурсі переміг проєкт готелю австрійського архітектора Германа Губера. Це була досить авангардна сучасна споруда з великим монолітним об’ємом і нетиповими для Львова фасадами. Львівська громадськість буквально вщент рознесла цей проєкт, його назвали «бункером», проводились протестні акції, флешмоби, численні громадські обговорення, і як підсумок інвестор відмовився від свого проєкту. Це був фактично один із перших випадків, коли самоорганізована львівська громадськість домоглася скасування вже обраного міжнародним журі проєкту.

Після протестів розробку нового проєкту 2010 року доручили фахівцям кафедри реставрації та реконструкції Львівської політехніки. Ідея полягала вже не у сучасному «бункері», а у відтворені приблизного історичного об’єму чотирьох утрачених кам’яниць. Остаточний проєкт, запрезентований у червні 2015 року, розробив архітектор Юрій Дубик у співавторстві з колегами Львівської політехніки, у будинку передбачалися готель, ресторан, магазин та цукерня. Фасади мали використовувати архітектурні мотиви середини XIX століття.

Але тут з’явилася ще одна проблема – археологія. Під майбутнім готелем знайшли фундаменти давніх кам’яниць XVI-XVII століть, а окремі археологічні знахідки датувалися навіть кінцем XII – початком XIII століття. Дослідження проводили у 2007, 2010 і 2011 роках, через це будівництво фактично зависло на роки, воно розпочалося лише 2015 року.

З цим місцем була пов’язана ще одна трагічна історія. 5 березня 2018 року на будівництві на розі Краківської і Вірменської з висоти впав 63-річний арматурник. Його госпіталізували з переломом хребта і ушкодженням спинного мозку, що спричинило параліч обох нижніх кінцівок. Загадковість цього випадку у тому, що досі немає достовірної інформації про те, чи потерпілий вижив, чи залишився паралізованим, чи була встановлена інвалідність.

На фасаді цієї будівлі з боку вулиці Краківської викарбувана дата завершення будівництва – 2018 рік. Минуло вісім років, а цей будинок, який навіть і близько не є реплікою свого попередника, за винятком двох левових маскаронів з боку вулиці Вірменської, і надалі стоїть пусткою. До речі, його псевдоісторичність і халтурність у намаганні хоч трохи нагадувати будівлі минулих століть, одразу впадає у вічі. У вікнах, дверях, верандах цього будинку немає жодних ознак життя, цікаво, чи хтось колись бачив, аби бодай одна людина заходила до цієї будівлі чи виходила з неї?

Можна собі уявити, якщо б там працював готель, як і було задумано, то за вісім років скільки б могли заробити його власники і скільки податків надійшло б у міський бюджет, адже це самісінький центр старого середмістя Львова, а площа чотирьох кам’яниць за проєктом передбачає 1000 квадратних метрів. За сучасними даними ця будівля не має підтвердженої назви діючого готелю чи ресторану, у відкритих актуальних каталогах немає жодного закладу з назвою, який би працював у цій будівлі. Отож містичність і загадковість цього місця тягнеться через віки аж до нашого часу.