Ізюм без родзинок, Зміїв без змій: несподівані історії назв міст Харківщини

Харківщина — це не лише індустріальні гіганти та безкраї поля, а й величезний архів топонімів, де назви стають ключами до минулого. Козацький слід, особливості ландшафту, імена перших поселенців і навіть помилки в документах — усе це залишило відбиток на сучасній карті.

Ізюм, Зміїв, Барвінкове — здавалося б, відповідь тут очевидна. Проте запевняємо: ви будете здивовані, адже в етимології цих слів не все так однозначно. MyKharkov.info пропонує зануритися в історію виникнення назв міст Харківщини.

Чому Ізюм — це не про виноград

Мабуть, це найбільш відома топонімічна загадка регіону. Місто зі «смачною» назвою, на гербі якого ще у 1782 році було зображено виноградні лози, насправді з сушеним виноградом ніяк не пов’язане.

Краєзнавець Леонід Щибря довів, що версія про «виноградне» походження помилкова. Він зауважив, що прямі згадки про вирощування винограду в Ізюмі в ті часи відсутні. Перші сорти цієї культури з’явилися в регіоні (у Чугуєві) лише у 1663 році, тоді як місто Ізюм заснували ще у 1639-му.

Деякі історики вважають, що назву місту дала невелика річка Ізюмець. Пам’ятаєте старий радянський фільм «Іван Васильович змінює професію»? Головний герой пише царський указ: «Прогнати кримського хана з Ізюмського шляху!» Спочатку існував стратегічний Ізюмський шлях, а згодом від нього отримало назву й місто.

Але річкова версія влаштовує не всіх. За даними Щибрі, найбільш реалістичним варіантом є походження від тюркського «Uzun dağ» — «Довга гора». Величний Крем’янець (Довга гора) був важливим орієнтиром у степу. Згодом незвичні для слов’янського вуха тюркські звуки трансформувалися у зрозумілішу форму: «узун» або «узюм» перетворилося на «Ізюм».

Зміїв: п’ять легенд про одне місто

Зміїв — одне з найдавніших поселень Харківщини. Кількість версій про його назву прямо пропорційна віку міста.

Існує щонайменше п’ять основних припущень:

• Казкова: легенда розповідає, що у густих лісах та непрохідних болотах мешкав крилатий багатоголовий Змій — той самий Горинич із казок.
• Візуальна: річка, що впадає у Мжу, була настільки звивистою, що нагадувала змію.
• Природна: на таку назву людей надихнула величезна кількість плазунів, що водилися на болотистій території.
• Історична: на думку історика Омеляна Пріцака, назва є слов’янським перекладом імені половецького хана Шарукана, чию резиденцію називали «містом Змія».
• Оборонна: назва могла походити від Змієвих валів — стародавніх фортифікаційних споруд.

Де закінчується народний переказ і починається достовірна етимологія, сказати важко. Втім, усі версії мають власну логіку: місцевість справді болотиста, річки звивисті, а резиденція Шарукана — цілком реальний об’єкт, задокументований у літописах.

Цікаво, що у 1976–1990 роках місто мало назву Готвальд — на честь чехословацького комуніста. На щастя, історична назва повернулася ще до офіційної декомунізації.

Читайте також: Чому Безлюдівка — не «без людей»: історія назв селищ та містечок біля Харкова

Барвінкове: козак, квітка чи стрімкий берег?

Навколо цього слобожанського міста існує кілька легенд, і всі вони доволі романтичні.

Слобода Барвінкова Стінка була заснована у 1651–1653 роках козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком. Це не вигаданий персонаж: є чимало підтверджень його існування, зокрема пам’ятники та місце поховання. Отже, перша версія — місто назване на честь засновника.

Друга легенда не менш поетична. За переказами, поблизу садиб перших поселенців пролягала балка, де рясно цвів барвінок. Так виникли назви Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка, а згодом — просто Барвінкове.

А чому саме «Стінка»? Річ у тім, що раніше стрімкий берег річки називали «пристенком». Тому слобода тривалий час іменувалася Барвінковою Стінкою. Цікаво, що ці версії не заперечують одна одну: отаман на прізвище Барвінок цілком міг заснувати слободу біля схилу, вкритого квітами.

Місто, що перенесли з собою: історія Золочева

На карті України є два Золочева: на Харківщині та на Львівщині. Зв’язок між ними значно глибший, ніж випадкова ідентичність назв.

Слобідський Золочів з’явився у 1677 році, коли група переселенців із Задніпровської України (зокрема з містечка Мишурин Ріг) на чолі з Костянтином Федоровим вирушила на схід.

Як і багато давніх поселень, він має свої легенди. Одна з них розповідає, що у 1680 році під час бою з татарами хан нібито втратив у водах річки Уди золотий шолом та шаблю. Це «золото» на дні й дало ім’я місту. Інша версія каже про «золоті» врожаї, що виблискували на сонці.

Проте історики схиляються до раціонального пояснення: переселенці просто «принесли» назву з собою з рідного західноукраїнського Золочева. Це був спосіб зберегти зв’язок із домом. Сьогодні цей зв’язок офіційно підтверджений: обидва міста є побратимами.

Між хозарами та козаками: назва Чугуєва

Чугуїв — місто, де Ілля Рєпін провів дитинство, а козацька фортеця постала на руїнах давнього городища. Походження назви достеменно невідоме, але перші згадки про Чугуєве городище належать до кінця XVI століття.

Є версія, що сягає глибини віків. Давньоруські літописи X–XI ст. згадують місто Чешуєв, що залишилося після розгрому Хозарського каганату князем Святославом. Імовірно, літописці просто адаптували тюркську назву під слов’янську вимову, і з часом вона перетворилася на «Чугуїв».

Існує й суто татарська версія: слово «чуга» означало вузький кафтан із короткими рукавами, який носили місцеві жителі. У радянські часи місто намагалися перейменувати на Фрунзе, але назва не прижилася — історична пам’ять виявилася міцнішою.

Читайте також: Харків: архітектура, що випередила час і застрягла в майбутньому

Балаклія: рибна річка

Історія Балаклії, заснованої у 1663 році, — це класичний приклад гідроніма (назви від водойми). Стара назва річки Буліклея має тюркське походження і перекладається як «рибна річка». Цікаво, що Балаклія є лінгвістичним «родичем» кримської Балаклави: обидві назви містять корінь «балик» (риба).

У XVIII столітті місто намагалися офіційно іменувати Ново-Серпуховом (на честь полку), але в народі назва Балаклія залишалася незмінною. Зрештою, адміністрація капітулювала перед живою мовою.

Богодухів: між вірою та легендою

Сама назва міста вже містить релігійний підтекст. Офіційно вона зафіксована у 1672 році, хоча ще у 1571-му тут згадувався Дяків Острог — оборонний пункт на кордоні.

За основною версією, назва походить від першої церкви, освяченої на честь Святого Духа. Проте існує й народний переказ про Богодухівську гать та сторожа, який мав незвичайну силу — «дух від Бога».

Сьогодні, коли Харківщина продовжує боронитися від ворога, ці назви набули нового виміру. Ізюм, Чугуїв, Балаклія — ці слова тепер знає весь світ. За ними стоять не лише воєнні зведення, а й пласти історії: тюркські степи, козацькі залоги та незламна людська пам’ять.

Ми оберігаємо ці імена, щоб наші милозвучні міста ніколи більше не намагалися перетворити на безликі радянські штампи.

Ірина Станевич