Картонки не можуть згуртувати націю
У мене дежавю. Природний стан учасника всіх Майданів і війни з 2014 року.
Картонкові протести стихають, маргіналізуються, і це нагадує кінець «Студентського майдану» 2013 року.
Протести проти згортання євроінтеграції, так само як і картонки за поновлення Федорова на посаді міністра оборони, не можуть згуртувати націю.
Спойлер - протести завжди ефективніші «проти», а не «за». Тому проти Сирського вийшло більше людей, ніж за Федорова.
Бо хто знає, що там в міністерстві наробив той Федоров?.. Може, він теж крав?.. Хтось читає чорнуху. Хтось не має довіри до Федорова з команди Зеленського. Хтось вважає його конкурентом Залужного. Хтось дійсно вірить, що це все заколот міфічних «соросят».
Коротше, причин не виходити за Федорова багато.
Так само було і з майданом за євроасоціацію - хто тоді з пересічних українців розумів, навіщо це все?.. Лякали тим же Соросом, втратою російського ринку, жорсткою конкуренцію з західними виробниками, безробіттям, злиднями…
Майдан за євроінтеграцію в 2013 році не мав шансів на успіх. Танці, пісні, гасла - це не діє на владу.
«Євромайдан» закінчився в ніч на 30 листопада побиттям студентів. А 1 грудня 2013 року почалася «Революція гідності» проти режиму януковича, мільйони людей вийшли на вулиці, і серед них були і прибічники асоціації з ЄС, і противники, і ліберали, і націоналісти, і соціалісти, і капіталісти.
Протест проти януковича обʼєднав майже всі верстви населення, на сцені Майдану стояли пліч-о-пліч вчорашні непримиренні вороги, і цей протест вже не міг сам по собі стихнути.
Дежавю. Нібито листопад 2013 року. Протести за Федорова ледве дихають. Люди втомилися, лідерів немає. Провладні політтехнологи намагаються щосили дискредитувати і маргіналізувати «керівників» протестів - а насправді незалежних журналістів, активістів і антикорупціонерів, тому що у Картонкового майдану немає керівників.
Сам Федоров не виходить на площу, і його поки не сильно чіпають - декілька попереджувальних пострілів компроматом можна розцінювати як тиск, щоб змусити піти на поступки, домовитися.
Влада прагне домовитися з Федоровим, умовно залишити Михайла в команді на умовно важливій посаді, на гачку кримінальних справ і під загрозою зливу компромату.
Активістів, журналістів, антикорупціонерів трохи попресують, дискредитують, мобілізують і теж підсадять на гачок.
Протести розійдуться, і все буде добре.
Так думають нагорі, і помиляються. Ситуація для влади, і України взагалі, значно гірша, ніж 30 листопада 2013 року.
Країна пʼятий рік веде жорстоку війну, сотні тисяч пройшли війну, мільйони постраждали, на руках купа зброї, а людей без ПТСР вже майже не залишилось.
З іншого боку - показова розкіш можновладців, фантастична корупція в найближчому колі президента, «Династія», Єрмак, Вероніка Фен-шуй, мільярдні статки Штілермана, якими він вихваляється і які «зароблені» на війні, ексцеси силової мобілізації, штурмові полки, безправʼя простих українців, зубожіння, безвихідь…
В умовах, коли вся влада сконцентрована в руках президента, наступний протест буде спрямований саме проти нього. Бо ні незалежного уряду, ні більш-менш дієздатного парламенту немає. Навіть Єрмак вже не може слугувати зручним громовідвідом.
Здається, Зеленський цього абсолютно не розуміє і не бачить ніяких інших загроз своїй владі, крім рейтингів потенційних конкурентів на гіпотетичних виборах.
На цьому місці зараз набіжать вумні і почнуть тикати соціологією під ніс, розповідати про захмарний рівень довіри і потужну лояльність. Все так. Але… хто міг спрогнозувати вибух першого грудня 2013 року?..
Ми живемо на пороховій бочці. Стабільність хибна. Люди на межі. Без реального діалогу з суспільством президент ризикує втратити не тільки владу, а й країну. І це загроза не тільки для нього, а й для всіх нас. Навіть для гадалок.
Нам всім потрібні реальні зміни. І якщо неможливо зараз провести вибори і змінити владу, то влада повинна змінитися сама. Нам потрібен інший Зеленський. Інакше зміни почне робити вулиця, яка не має політичних вождів, і це може мати катастрофічні наслідки.
Юрій Касьянов, facebook.com
Фото poltava.to