Катерина Сухонос із Гордашівки відзначила 90-річний ювілей
Є люди, до яких приходиш привітати з ювілеєм, а виходиш із відчуттям, ніби на мить доторкнувся до історії. Саме такою була вчора зустріч із Катериною Данилівною Сухонос, яка відзначила свій 90-річний ювілей.
За доброю традицією до поважної ювілярки разом із родиною завітав секретар Тальнівської міської ради Євгеній Безталанний. Від імені міського голови Василя Сідька та міської ради він побажав Катерині Данилівні здоров’я, миру, довголіття і ще багато років у любові та турботі рідних.
До оселі ювілярки принесли червоні троянди, коровай на рушникові та грошовий подарунковий сертифікат. Але найціннішим, мабуть, став сам цей візит – увага, теплі слова і щира розмова. А говорити Катерині Данилівні є про що.
Її життя почалося у Гордашівці. Дитинство припало на війну, і ті роки вона пам’ятає до найменших подробиць. Пам’ятає, як разом із мамою ховалася під піччю, коли в їхній хаті господарювали озброєні німці. Пам’ятає голод, холодну школу із замерзлими вікнами, важкі повоєнні роки.
Після семи класів Гордашівської школи почала працювати у колгоспі. Роботи не боялася – бралася за все, що було потрібно. Потім у її житті з’явився Григорій – чоловік, який став її єдиним коханням на все життя. Разом вони створили сім’ю, ростили дітей, будували свою родину.
Життя дарувало Катерині Данилівні багато радості, але були й такі випробування, які не побажаєш нікому. Двох своїх дітей вона поховала. Та серце матері, попри біль, продовжує любити.
Сьогодні її любов – у тих, хто поруч.
У синові, невістці, двох онучках і маленькій правнучці, яку бабуся дуже чекає в гості. Для неї такі зустрічі – особливі. Пригостити, поговорити, показати фотографії — молодою і вже такою, якою стала сьогодні.
І дивовижно спостерігати, як людина у 90 років із таким інтересом розповідає про своє життя. У її словах немає нарікань. Є спогади, мудрість і вдячність за те, що має сьогодні.
А ще – старенький Мурчик. Кіт, який давно став частиною родини. Він віддано тримається своєї господині, а вона піклується про нього. У них своя маленька історія взаємної любові. Катерина Данилівна й досі тримає в порядку свій дім і подвір’я. Бо звикла бути господинею. Звикла працювати. Звикла дбати про тих, хто поруч. А найдорожчим своїм скарбом називає родину. І для своїх рідних вона сама – великий скарб і благословення.
Сьогодні, слухаючи її розповіді, особливо гостро розумієш, якою великою є ціна мирного життя. Адже Катерина Данилівна бачила війну дитиною. І тепер, у свої 90, найбільше хоче дочекатися миру для України. Хіба можна побажати їй чогось важливішого? Тож нехай Господь подарує Катерині Данилівні ще багато років. Нехай вони будуть тихими й світлими. Нехай поруч завжди будуть рідні голоси, дитячий сміх правнучки, тепло родинного дому і добрі новини з України.
З 90-річчям Вас, Катерино Данилівно!
Нехай усе найкраще, що ще попереду, обов’язково станеться.
І нехай найзаповітніше бажання – побачити мирну Україну – здійсниться.
Пресслужба Тальнівської МТГ
Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію