Киев
Рус

Кіно за правилами гри. Рецензія на фільм «Оселя зла»

Шоу-бизнес
20-09-2026 13:43
news-image

Зак Креггер зі стрічкою «Оселя зла» (Resident Evil) робить те, чого від екранізації відеогри зазвичай чекають найменше: не намагається дослівно екранізувати жодну конкретну гру з культової франшизи Capcom, започаткованої Сіндзі Мікамі й Токуро Фудзіварою. У стрічці немає ані Леона Кеннеді, ані Клер Редфілд, ані Джилл Валентайн, ані інших знайомих персонажів, яких звикли бачити фанати. Натомість є медичний кур’єр Браян у виконанні Остіна Абрамса, з яким Креггер уже працював під час зйомок «Зброї». Герой фільму береться доставити медичний пакунок до лікарні Раккун-Сіті заради подвійного тарифу, але встрягає у смертельні неприємності в епіцентрі вірусного апокаліпсису.

«Оселя зла» (Resident Evil)

Креггер ще до прем’єри чудово розумів, у що вплутується. Після «Варвара» та «Зброї» він міг би спокійно зняти ще один оригінальний горор і не пояснювати армії фанатів, чому цього разу вони не отримають історію Леона. Але режисер свідомо пішов іншим шляхом і неодноразово наголошував, що хоче не переносити на екран сюжет конкретної гри, а відтворити сам ритм Resident Evil. Пізніше він визнавав, що спершу був дещо наївним, думаючи, ніби достатньо зняти хороший survival horror із любов’ю до ігор, аби всі одразу це прийняли. Такий підхід зацінили далеко не всі, і в інтернеті тепер точаться дискусії щодо того, чи не експлуатує режисер відому назву.

Проте варто зазначити, що хоч Креггер і не екранізує конкретну гру серії, він веде Браяна за всіма її правилами. Спочатку є засніжена дорога й один зомбі, далі – ферма, де зомбі вже більше, наступна локація, нова загроза, нова зброя, а в кінці Раккун-Сіті з повним набором різноманітних зомбаків, через які нормальна людина давно мала б розвернутися й бігти в протилежний бік. Герой же рухається вперед ніби крізь серію рівнів: пістолет змінюється на рушницю, рушниця – на автомат, а сам невдаха-кур’єр поступово починає хоча б приблизно розуміти, як тут виживати.

«Оселя зла» (Resident Evil)

Це дуже буквальна, але ефективна ігрова логіка. Креггер прямо говорив, що запозичував ігровий ритм Resident Evil: кожна нова зона створює окрему проблему, а персонаж рухається від одного сетпісу до іншого, ніби проходить смугу перешкод. Він навіть жартома описував Браяна як «ідіота» в хорошому сенсі – не людину з низьким інтелектом, а героя, абсолютно непристосованого до ролі класичного персонажа відеогри. Саме тому за ним цікаво спостерігати. Він не військовий і не поліцейський, не спить із пістолетом під подушкою, а навпаки, боїться брати на себе відповідальність і під час телефонної розмови каже вагітній дівчині, що це її тіло, тож рішення щодо вагітності має ухвалити вона.

Абрамс чудово втілює свого персонажа. Його Браян більшу частину фільму виглядає як людина, що просто хотіла швиденько доставити медичний вантаж, а натомість випадково потрапила в чужий сейв-файл на максимальному рівні складності. «Капець» і «бляха» він повторює частіше, ніж будь-які осмислені речення, і це цілком відповідає ситуації. Коли довкола істоти повзають, бігають і кидаються з дахів, хоча ти ще вчора вважав їх вигаданими, складно чекати від людини шекспірівського монологу.

«Оселя зла» (Resident Evil)

Великою мірою стрічка тримається не лише на саспенсі, який Креггер уміло підкручує з кожною локацією, а й на гуморі, якого тут удосталь. І це при тому, що після тестових показів режисер скоротив кількість жартів, бо аудиторія вирішила, що картина стала надто смішною. Але Креггер цілком розумно вважає, що невелика доза гумору в горорі працює краще, ніж постійні скрімери. І це справді прикрасило нову «Оселю зла» й відрізнило її від решти екранізацій франшизи.

Найкращий повторюваний гег – навісні замки, які геймери звикли відстрілювати у відеоіграх, але в кіно Креггера вони раптом виявляються по-справжньому куленепробивними. Це дуже проста деталь, але саме в ній добре видно підхід Креггера. Він бере знайомий механізм відеогри, де зачинені двері є одним із ключових елементів побудови світу, й переносить його в кіно так, щоб водночас і посміятися, й не зруйнувати напругу.

«Оселя зла» (Resident Evil)

А напругу Креггер будує справді чудово. Він уміє затягнути сцену настільки, щоб глядач уже сам почав гадати, чи зараз героїв заскочать зненацька, чи пронесе. Цей прийом був помітним і у «Варварі», і в «Зброї», але тут особливо добре поєднується з ігровою природою матеріалу. У грі ми знаємо, що за наступними дверима щось є, бо інакше навіщо їх узагалі зачиняти. У кіно Креггер використовує те саме очікування як інструмент нагнітання саспенсу.

При цьому «Оселя зла» складається майже винятково з речей, які ми вже десь бачили. Люди-зомбі, пси-зомбі, щупальця, зрощені тіла, заражені лабораторії, обмежені боєприпаси. Фільм запозичує елементи і з ігор, і з сучасного горору, а деякі образи давно стали настільки жанровими, що перестали належати комусь конкретному.

«Оселя зла» (Resident Evil)

Але Креггер знову доводить, що оригінальність не завжди полягає у винайденні нових деталей. Достатньо дуже добре розуміти, як працюють старі. У «Зброї» він теж складав фільм зі знайомих елементів, але змінював їхній ритм і ракурс так, що конструкція знову відчувалася живою. А деякі моменти режисер доводив до рівня формального експерименту, конструюючи своєрідний постгорор. В «Оселі зла» Креггер робить те саме. Стрічка не започатковує нової епохи зомбі-горору, але чудово знає, коли прискоритися, коли затриматися, коли налякати, а коли розвеселити глядача.

Найцікавіше, що за всієї відмови від прямої адаптації фільм почасти виявляється ближчим до духу Resident Evil, ніж попередні спроби перенести цю серію ігор на екран. Креггер не намагається довести, що прочитав усю Вікіпедію франшизи, але добре передає її відчуття: нестачу патронів, незнання того, що чекає за наступним поворотом, поступове освоєння небезпечного простору й дивне задоволення від того, що герой через кілька спроб таки влучає туди, куди цілився.

«Оселя зла» (Resident Evil)

Саме тому трансформація Браяна відбувається без зайвої героїзації. Він не стає у фіналі новим Леоном Кеннеді. Просто кожне наступне зіткнення трохи зменшує кількість паніки й додає практичних навичок. Але фінал не мусить бути героїчною перемогою.

Це і є головний комплімент «Оселі зла» авторства Креггера. Режисер зміг поєднати кіношну драматургію з відчуттям проходження гри, не перетворивши фільм на двогодинний Let’s Play. Глядач не керує героєм, але чудово розуміє логіку кожного наступного етапу й майже фізично перебуває поруч із персонажем. Звісно, тут вистачає жанрової вторинності. Сюжетні повороти часто читаються наперед. Але фінальний акт усе одно доводить, що Креггер здатен дивувати навіть у межах добре знайомого піджанру.

«Оселя зла» може розчарувати фанатів, які чекають на знайомих героїв, але точно сподобається тим, хто любить сам дух гри Resident Evil. Та навіть незнайомим із цією франшизою глядачам, які не зрозуміють жодної відсилки, має припасти до смаку те, як Зак Креггер перезбирає зі знайомих деталей новий рівень горору, в якому глядач нервово рахує патрони разом із героєм на екрані.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі горори останніх років

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Источник: Kinowar