Уявіть людину, яку радянська влада вважала “неблагонадійною” і змусила працювати кочегаром у київських бойлерних, щоб він просто не мав часу думати про історію. Але саме цей “кочегар” у 1971 році здійснив археологічне відкриття століття, яке змусило весь світ знову заговорити про скіфів.

Для нашого “Архіву” це історія про те, як поетична інтуїція виявляється сильнішою за металошукачі, а справжня велич знаходить шлях навіть крізь товщу курганів.

21 червня, 14:30: Мить вічності.

Борис Мозолевський не просто копав землю – він з нею розмовляв. Коли він розпочав розкопки кургану Товста Могила (біля сучасного міста Покров), багато колег скептично хитали головами. Курган вважався “порожнім” або розграбованим ще в давнину. Але Борис мав те, що називають “чуттям”. 21 червня 1971 року о пів на третю дня, очищаючи глину в одному з бокових коридорів, він відчув пальцями щось тверде і холодне. Це була вона – Золота Пектораль. 1150 грамів чистого золота, на яких застиг цілий всесвіт: від терзання звірів до мирного доїння овець. Це не був просто ювелірний виріб, це був зашифрований код скіфського світогляду, який Мозолевський “прочитав” першим.

Між вогнем і золотом.

Доля Мозолевського – це парадокс. Дипломований археолог, талановитий поет, він роками був під наглядом КДБ за “український буржуазний націоналізм”. Робота в кочегарці була формою вигнання, де він у перервах між киданням вугілля в топку писав вірші та планував свої майбутні експедиції.

Навіть після знахідки Пекторалі, яка принесла срср мільйонні контракти від виставок по всьому світу, Борис залишався для системи “зручним інструментом”, але “підозрілим громадянином”. Він не став багатієм – він залишився романтиком, який вважав, що золото належить не людям, а вічності. Він казав: “Цей курган чекав саме на мене”.

Чому Борис Мозолевський у нашому “Архіві”?

Ми занесли Бориса Мозолевського до списку як символ тріумфу духу над обставинами. Його таємниця – це таємниця “археології серця”. Він довів, що історія – це не сухі цифри, а живий зв’язок поколінь. У нашому “Архіві” він зафіксований як людина, що змогла “домовитися” з минулим. Пектораль не далася б нікому іншому – вона чекала на того, хто зможе відчути її біль і її красу.

Мозолевський був мостом між степовими кочівниками та сучасною Україною. Його перебування в “Архіві” – це нагадування про те, що справжні скарби відкриваються лише тим, хто готовий заради них працювати в кочегарці й терпіти цькування, не зраджуючи своєї мрії. Його постать вчить нас, що можна замурувати людину в підвалі, але неможливо заборонити їй бачити зорі над курганами.
Цікавий факт: Знайдену Пектораль Мозолевський одягнув на груди та прикрив куфайкою, і так їхав до самого Києва. Борис настільки боявся, що таку цінність можуть “перехопити” чи викрасти дорогою, що не спав всю ніч, тримаючи золото біля самого серця.
Таємничий архів