Коли присутність свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою: розбір практики Верховного Суду

Заповіт є одним із найважливіших правочинів у сфері спадкового права, адже саме він визначає, кому та на яких умовах після смерті особи перейде її майно. Водночас законодавець встановив низку вимог до форми та порядку посвідчення заповіту, недотримання яких у майбутньому може стати підставою для судових спорів між спадкоємцями.

Однією з таких гарантій є участь свідків. Попри поширену думку, їхня присутність потрібна далеко не завжди. У більшості випадків нотаріус посвідчує заповіт без участі сторонніх осіб. Проте у визначених законом ситуаціях присутність щонайменше двох свідків є обов’язковою, а порушення цієї вимоги може поставити під сумнів дотримання процедури посвідчення останньої волі заповідача.

Заповіт – особисте розпорядження людини

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Особливість полягає в тому, що він має виключно особистий характер: його не можна скласти через представника чи іншу уповноважену особу. Саме тому закон приділяє особливу увагу підтвердженню того, що документ дійсно відображає вільне волевиявлення заповідача.

Загальні вимоги до форми заповіту визначені статтею 1247 Цивільного кодексу України. Документ складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, підписується особисто заповідачем та посвідчується нотаріусом або іншими особами, уповноваженими законом. У свою чергу, стаття 1248 ЦК України передбачає, що нотаріус посвідчує заповіт після встановлення особи заповідача, перевірки його цивільної дієздатності та роз’яснення правових наслідків такого правочину. Саме нотаріальне посвідчення є однією з ключових гарантій законності документа.

Водночас законодавство передбачає ситуації, коли нотаріус об’єктивно не може посвідчити заповіт. У таких випадках відповідні повноваження надаються іншим посадовим або службовим особам.

Коли посвідчувати заповіт може не нотаріус

Перелік таких випадків визначений статтею 1252 Цивільного кодексу України. Зокрема, посвідчити заповіт мають право:

• головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар лікарні чи госпіталю,
• директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю,
• капітан морського або річкового судна,
• начальник експедиції,
• командир військової частини,
• начальник установи виконання покарань або слідчого ізолятора.

Надання таких повноважень пов’язане виключно з особливими життєвими обставинами, коли людина перебуває у місці, де звернутися до нотаріуса неможливо або суттєво ускладнено.

Разом із тим саме в цих випадках закон встановлює додаткові гарантії достовірності волевиявлення – обов’язкову участь свідків.

Коли присутність свідків є обов’язковою

Вимоги щодо участі свідків визначені статтею 1253 Цивільного кодексу України. Закон передбачає дві основні ситуації, коли посвідчення заповіту без свідків є неможливим. По-перше, якщо через фізичний стан або стан здоров’я заповідач не може самостійно прочитати текст документа. У такій ситуації закон вимагає присутності не менш як двох свідків, які підтверджують, що зміст заповіту був доведений до відома особи та відповідає її справжній волі.

По-друге, участь двох свідків є обов’язковою тоді, коли заповіт посвідчує не нотаріус, а інша посадова чи службова особа, визначена статтею 1252 Цивільного кодексу України. Такі вимоги покликані мінімізувати ризики можливого тиску на заповідача, підроблення документа або виникнення сумнівів щодо його добровільного волевиявлення.

Саме тому встановлений додатковий механізм контролю у випадках, коли стандартна нотаріальна процедура не застосовується або коли фізичний стан особи не дозволяє їй особисто перевірити текст документа.

Хто може бути свідком, а хто – ні

Вимоги до осіб, які можуть бути свідками при посвідченні заповіту, також визначені статтею 1253 Цивільного кодексу України. Законодавець спеціально обмежив коло таких осіб, щоб максимально забезпечити неупередженість процедури та виключити конфлікт інтересів. Свідком може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка здатна усвідомлювати свої дії та підтвердити факт посвідчення заповіту.

Разом із тим закон прямо забороняє бути свідками: нотаріусу або іншій посадовій чи службовій особі, яка посвідчує заповіт, спадкоємцям, зазначеним у заповіті, членам сім’ї та близьким родичам таких спадкоємців, особам, які не можуть прочитати або власноруч підписати документ.

Такі обмеження мають практичне значення. Якщо свідком виступить особа, яка прямо зацікавлена у спадкуванні майна, це може викликати сумніви щодо добровільності волевиявлення заповідача та стати одним із аргументів під час судового спору.

Водночас сама участь неналежного свідка ще не означає автоматичної недійсності заповіту. Суд у кожному конкретному випадку оцінює, чи вплинуло таке порушення на можливість особи вільно висловити свою останню волю та чи є воно істотним.

Які обов’язки покладаються на свідків

Варто зазначити, що роль свідків не обмежується лише присутністю під час посвідчення документа. Відповідно до частини третьої статті 1253 Цивільного кодексу України, вони повинні прочитати текст заповіту вголос та поставити свої підписи на документі.

Крім цього, у самому заповіті обов’язково зазначаються відомості про кожного свідка, зокрема:

• прізвище, ім’я та по батькові,
• дата народження,
• місце проживання,
• реквізити паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Такі дані дозволяють у разі виникнення спору встановити осіб, які були присутні під час посвідчення заповіту, та за необхідності допитати їх у суді як свідків щодо обставин складання документа.

Таємниця заповіту: що заборонено розголошувати

Ще однією важливою гарантією спадкового права є таємниця заповіту. Відповідно до статті 1255 Цивільного кодексу України, нотаріус, інша посадова або службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, яка підписує документ замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини повідомляти будь-кому інформацію про: факт складення заповіту, його зміст, внесення змін, скасування документа.

Це правило покликане забезпечити свободу волевиявлення людини та убезпечити її від можливого психологічного чи майнового тиску з боку потенційних спадкоємців.

Окремий порядок встановлений і для секретного заповіту. Згідно зі статтею 1250 Цивільного кодексу України, після смерті заповідача нотаріус оголошує його зміст у присутності заінтересованих осіб та двох свідків, складаючи відповідний протокол, до якого заноситься повний текст документа.

Чи може порушення процедури стати підставою для судового спору

Практика Верховного Суду свідчить, що сам факт недотримання окремих процесуальних вимог ще не означає автоматичного визнання заповіту недійсним. Під час розгляду подібних спорів суди насамперед оцінюють, чи було дотримано головний принцип спадкового права – вільне волевиявлення заповідача.

Якщо порушення процедури позбавило можливості достовірно встановити справжню волю особи або поставило під сумнів законність посвідчення документа, це може бути підставою для визнання заповіту недійсним відповідно до статті 1257 Цивільного кодексу України. Натомість незначні технічні неточності, які не вплинули на зміст волевиявлення, самі по собі не завжди призводять до скасування документа.

Саме тому у спадкових спорах суди аналізують не лише формальне дотримання процедури, а й усі обставини посвідчення заповіту, пояснення свідків, медичні документи, висновки експертиз та інші докази.

Показовою є постанова Верховного Суду від 5 травня 2025 року у справі № 369/11739/22, у якій суд визнав заповіт недійсним через порушення порядку його посвідчення при свідках. Під час розгляду було встановлено, що свідки не були присутні під час запису нотаріусом тексту заповіту зі слів заповідача, не зачитували його вголос заповідачу та фактично не підтвердили дотримання процедури, передбаченої статтею 1253 ЦК України.

Верховний Суд наголосив, що у випадках, коли посвідчення заповіту має відбуватися при свідках, саме дотримання цієї процедури є гарантією підтвердження вільного волевиявлення заповідача. Тому істотні порушення порядку посвідчення можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Ще один цікавий приклад – справа № 127/13374/20. Позивачка просила визнати недійсним заповіт, посилаючись, зокрема, на те, що спадкодавиця нібито не усвідомлювала значення своїх дій під час його посвідчення. Однак Верховний Суд залишив у силі рішення про відмову в позові, наголосивши, що сумніви спадкоємців самі по собі не є підставою для скасування заповіту.

Суд врахував висновки посмертних судово-психіатричних експертиз, показання сімейного лікаря та інші докази, які підтвердили, що волевиявлення заповідачки було вільним і відповідало її справжній волі. Саме цей критерій є визначальним під час оцінки дійсності заповіту.

У підсумку зазначимо, що інститут свідків при посвідченні заповіту є не формальною вимогою законодавства, а одним із механізмів захисту справжньої волі заповідача.

Закон чітко визначає випадки, коли їхня участь є обов’язковою, встановлює вимоги до кандидатів у свідки та покладає на них конкретні обов’язки. Для громадян це означає, що під час оформлення заповіту варто уважно дотримуватися всіх процедурних вимог, особливо якщо документ посвідчується не нотаріусом або якщо заповідач через стан здоров’я не може самостійно ознайомитися з його текстом. Недотримання встановленого порядку може стати предметом тривалого судового спору вже після відкриття спадщини, тоді як правильно оформлений заповіт значно зменшує ризик його успішного оскарження.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, чи можна оформити спадщину, якщо прізвище батька в документах написане по-різному.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.