Кому заважає найгарніший пам’ятник Адаму Міцкевичу в світі?

Віктор Гальчинський

Чому під площею Міцкевича не можна будувати підземний паркінг, я говорив у 2023 році і скажу ще раз.

Колапс руху транспорту, непоправна шкода пам’ятникові Міцкевичу та “першому львівському хмарочосу” Йони Шпрехера на Міцкевича 8, нищення всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – і все це заради будівництва підземного паркінгу для незаконно збудованого (за висновком Верховного Суду України) готелю на площі Міцкевича,9? Потенційна додаткова “зірочка” ціною нищення шедеврів архітектурного та інженерного мистецтва? Серйозно?

Навіть у час повномасштабної війни туристична сфера забезпечує істотні надходження в економіку міста від туристів, які приїжджають до Львова насамперед, щоб поблукати серед архітектурних та мистецьких шедеврів та відчути унікальну атмосферу міста, що зберегло свій шарм крізь століття і війни, а не оглянути модерний ЖК чи ТРЦ.

Якщо у Львові не буде пам’ятника Міцкевичу, Опери чи Ратуші, готелі спіткає сумна доля модерного будинку на Міцкевича, 10, який будувався під регіональне управління потужного банку, але через централізацію та цифризацію банківської сфери став не потрібним ні банкірам, ні іншому бізнесу. Навіть готовий 40-місний підземний паркінг йому не допоміг.

Тож які головні ризики “розкопок” на площі Міцкевича?

Перш за все – “втома” розташованого під площею австрійського колектора річки Полтва, на якому власне знаходиться пам’ятник Міцкевичу – спільна історична спадщина польського та українського народів.

По-друге, болотисті ґрунти довкола та непередбачуваність зміни потоків ґрунтових вод для фундаментів довколишніх пам’яток.

По-третє, ризик пошкодження давнього оборонного муру міста, частина якого, до речі, законсервована під новозбудованим готелем, та бокового історичного колектора з вул. Братів Рогатинців.

Докладно стан підземних комунікацій довкола пам’ятника Міцкевичу описав у своїй статті найвідоміший незалежний дослідник львівських підземних просторів Андрій Риштун . У коментарях до цього посту є посилання на його статтю з фото.

Якщо коротко: збудований у 1843 році з тесаного каменю австрійський колектор для річки Полтва неодноразово обвалювався, і будівництво впритул до нього може спричинити обвал безпосередньо під величним пам’ятником Міцкевичу.

Є і юридичне “але”. Будівництво готелю на Міцкевича, 9 було визнано незаконним. У грудні 2023 року Верховний Суд України скасував видані Львівською міськрадою містобудівні умови та обмеження на спорудження готелю, оскільки при їх видачі не були враховані положення спеціального законодавства та статус площі як об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це рішення (посилання теж у коментарях) остаточне та не підлягає оскарженню.

Тож якщо на підземний паркінг якимось чином будуть видані містобудівні умови – на підставі згаданого рішення Верховного Суду вони будуть скасовані у судах. Відповідно, жодного підземного паркінгу під площею Міцкевича бути не може ні юридично, ні фізично.

Сьогоднішньої проблеми могло б не бути, якби на місці новозбудованого готелю на Міцкевича, 9 вцілів побудований у 1839 році Вільгельмом Шмідтом історичний будинок, що є (був) пам’яткою архітектури національного значення.

Колись розкішна кам’яниця почала руйнуватися у 1990-х роках через пожежу у розташованому поруч “вивихнутому” будинку №10 та чвари між власниками його приміщень. Нині львівські медіа говорять, що будинок почав завалюватися через нібито просідання ґрунтів, але все ж першим на Міцкевича, 9 завалилося міжповерхове перекриття, що впало практично на моїх очах, коли я проходив протилежним боком площі.

Кам’яниця на Міцкевича, 9 започаткувала сумну традицію “самознищення” пам’яток архітектури Львова, яка забрала у небуття чимало цікавих об’єктів, серед яких – вілла “Люсія” на вулиці Свєнціцького, вілла “Кароліна” на вулиці Колумба, вілла-молочарня Йоанни Лоренц на вулиці Коновальця, 21 та вілла автора пам’ятника Міцкевичу – скульптора Антонія Попеля.

Через відсутність системного бачення збереження історичного середовища міста та хаотичні “ущільнюючі” забудови Львів продовжує втрачати цінну спадщину, а кандидатів на “самознищення” стає все більше. З 2018 року, коли я розпочав свій пізнавальний фотопроєкт “Нетуристичний Львів“, частина сфотографованих об’єктів вже залишається лише у спогадах та світлинах.