Квартиру оплатили під час шлюбу, але спільною власністю вона не стала — Верховний Суд пояснив чому
Квартира була оплачена під час шлюбу, чоловік дав письмову згоду на укладення договору, однак після розлучення виник спір: чи можна вважати таку нерухомість спільним майном подружжя. Верховний Суд відповів — ні, якщо подружжя так і не набуло квартиру у власність.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 465/7077/22.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду, який визнав квартиру спільною сумісною власністю колишнього подружжя. Верховний Суд наголосив: попередній договір сам по собі не передає право власності на нерухомість, а основний договір у цій справі так і не був укладений.
Що сталося
Чоловік і жінка перебували у шлюбі з вересня 2014 року.
У квітні 2017 року, коли шлюб ще тривав, жінка уклала з компанією попередній договір щодо квартири в новобудові.
За його умовами сторони мали до 30 квітня 2019 року укласти основний договір, після чого жінка могла набути квартиру у власність.
Договором передбачався забезпечувальний платіж. 26 квітня 2017 року було перераховано 764 627 грн.
У самому попередньому договорі було прямо зазначено, що він не є договором купівлі-продажу майнових прав і не є правовстановлюючим документом на квартиру.
Також у договорі вказувалося, що жінка перебуває у шлюбі, а попередній договір укладається за письмовою згодою її чоловіка.
У серпні 2017 року шлюб було розірвано. При цьому суд у справі про розлучення встановив, що подружжя на той момент уже понад рік не проживало разом.
Надалі основний договір купівлі-продажу квартири укладений не був.
Право власності на квартиру у 2019 році зареєстрували за юридичною особою.
Чоловік вимагав визнати квартиру спільним майном
У 2022 році колишній чоловік звернувся до суду. Він просив визнати квартиру об’єктом спільної сумісної власності його та колишньої дружини.
Позивач стверджував, що квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти подружжя та в інтересах сім’ї.
Що вирішив суд першої інстанції
Франківський районний суд Львова відмовив у задоволенні позову.
Суд виходив, зокрема, з того, що подружжя не набуло квартиру у власність, право власності на неї не зареєструвало, а попередній договір не є правовстановлюючим документом.
Крім того, суд першої інстанції аналізував, чи були кошти, внесені за договором, спільними коштами подружжя.
Апеляція стала на бік чоловіка
Львівський апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та задовольнив позов.
Апеляційний суд виходив із того, що квартира була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а відповідач не спростувала поширення режиму спільного сумісного майна на кошти, внесені за попереднім договором.
У результаті апеляційний суд визнав квартиру спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
З цим рішенням відповідач не погодилася та звернулася до Верховного Суду.
КЦС ВС: попередній договір не означає набуття квартири у власність
Верховний Суд звернув увагу насамперед на правову природу попереднього договору.
За статтею 635 ЦК України попередній договір створює для сторін обов’язок у майбутньому укласти основний договір на погоджених умовах.
Тобто сам факт укладення такого договору ще не означає переходу права власності на нерухомість.
КЦС ВС також нагадав, що відповідно до статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту такої реєстрації.
У цій справі ні чоловік, ні жінка права власності на спірну квартиру не набули та не зареєстрували.
Основний договір купівлі-продажу також укладений не був.
Натомість право власності на квартиру було зареєстровано за юридичною особою.
Чому квартиру не можна було визнати спільною власністю
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України спільною сумісною власністю є майно, набуте подружжям за час шлюбу.
Однак у цій справі саме квартиру подружжя у власність не набуло.
Тому факт того, що попередній договір був укладений під час шлюбу та передбачений ним платіж був внесений у цей період, сам по собі не дає підстав визнавати квартиру спільною сумісною власністю чоловіка та дружини.
КЦС ВС наголосив: попередній договір не був правовстановлюючим документом, основний договір не уклали, а право власності на квартиру було зареєстроване за іншою особою.
Саме цього, за висновком Верховного Суду, не врахував апеляційний суд.
Водночас КЦС ВС не погодився і з частиною мотивів суду першої інстанції.
Районний суд, відмовляючи у позові, досліджував правовий режим коштів, внесених як забезпечувальний платіж, та питання про те, чи були вони спільним майном подружжя.
Верховний Суд вказав, що для вирішення саме заявленої вимоги — про визнання квартири спільною сумісною власністю — це питання не було визначальним.
Підставою для відмови було те, що квартира не була набута сторонами у власність.
Тобто у цій постанові Верховний Суд не визначав, кому саме належали кошти, внесені за попереднім договором.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційну скаргу КЦС ВС задовольнив частково.
Верховний Суд:
- скасував постанову Львівського апеляційного суду, який визнав квартиру спільною сумісною власністю;
- змінив рішення суду першої інстанції в частині його мотивування;
- залишив результат розгляду справи незмінним — у задоволенні позову про визнання квартири спільною сумісною власністю відмовлено.
Таким чином, КЦС ВС виходив із того, що самого попереднього договору та внесення коштів під час шлюбу недостатньо, щоб визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя. Спочатку нерухомість має бути набута ними у власність.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
