Легендарна переможна військова операція Армії УНР: чим запам’ятався бій за Вознесенськ

Цьогоріч у квітні виповнилось 105 років від дня бою за Вознесенськ, який став однією із найяскравіших сторінок Першого Зимового походу Армії Української Народної Республіки тилами білих та червоних російських окупантів у 1919‒1920 роках.

«За весь Зимовий похід не було такого радісного дня, як той, коли здобули Вознесенське», — згадував про цю подію бунчужний 3 сотні 1 кінного полку Чорних запорожців Валентин Сім’янців.

Про значення пам’яті про легендарний переможний бій українського війська для сучасності АрміяInform розповіла історикиня Тетяна Швидченко — дослідниця доби української національно-визвольної боротьби 1917‒1923 років та засновниця освітньої організації «Експертний корпус».

— У чому полягає значення бою за Вознесенськ під час Першого Зимового походу Армії УНР? Що робить його однією із найважливіших подій всієї військової операції?

— Весна 1920-го стала критичним часом для Першого Зимового походу Армії УНР. Постійні бої з більшовиками виснажили українські сили, залишивши їх майже без зброї та набоїв. У цій складній ситуації командування вдалося до відчайдушного кроку — штурму вузлової залізничної станції на Миколаївщині.

Вознесенськ обрали не випадково: саме там знаходилися значні військові склади Червоної армії. Захоплення цього арсеналу було життєво необхідним для відновлення боєздатності українського війська, на карту ставилося все.

Ризики були максимально високі, адже на південь України перекидали тисячі червоноармійців для боротьби з українськими формуваннями та місцевими повстанцями. І власне цей бій вирішував долю українського війська в Зимовому поході.

— Хто командував боєм за Вознесенськ? Які збройні формування взяли в ньому участь з боку Армії УНР та з боку більшовиків?

— Перший Зимовий похід, включно з боєм за Вознесенськ, очолював . У бою ключову роль відіграли Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон полковника Олекси Алмазова, чия артилерія зіграла важливу роль у відбитті контратаки більшовиків.

Також кінний полк Чорних запорожців під командуванням Петра Дяченка, про блискавичні атаки кінноти чорношличників ходили легенди. У бою брали участь «київці» , кінний полк Івана Литвиненка, козаки отамана Андрія Гулого-Гуленка та  та увесь ключовий командний склад Зимового походу.

Більшовицький гарнізон Вознесенська охороняв склади зброї 14-ї совєтської армії. За агентурними відомостями армії УНР, більшовикам з Одеси мала прибути підмога, але повної інформації про чисельність ворожих військ не було.

Припускали, що червоноармійців було не менш ніж сім сотень включно з місцевими комуністичними формуваннями, які були озброєні й не надто чекали на такий «візит». Були навіть розвіддані дані про кілька тисяч осіб піхоти, ескадрон кавалерії. Це була перебільшена цифра, але ворог мав необмежену кількість зброї, набоїв та восьмигарматний бронепотяг з промовистою назвою «Умрьом ілі побєдім».

Українські формування налічували близько 700 шабель на кількатисячне військо Зимового походу й мінімум боєприпасів на всі наявні види стрілецької зброї, тож сили були нерівними.

— Яким був перебіг бойових дій? У чому полягає унікальність бою?

— Наступ почали о третій ночі. Михайло Крат згадував, що в них було сто набоїв на кулемет, на двох вояків по одній рушниці з критично малою кількістю патронів. Більшовики обстрілювали наших з усього можливого — рушниць, кулеметів та гармат.

Через густий туман командири могли орієнтуватися лише за звуком. Вирішальним моментом став відступ кінноти Гулого-Гуленка, бо вони вже не мали чим стріляти, червоні вирішили, що можна залишити оборонні позиції й почати переслідування українських частин, це й надало перевагу армії УНР.

Запорожці відійшли на безпечну відстань та перегрупувати кінноту, бригада полковника Долуда збила ліве крило ворожих відділів, не залишивши їм шансу на втечу. А полк Чорних Запорожців фактично знищив у бою на шаблях всю залогу міста.

Більшовики почали масово відступати, їхній панцерник рушив до іншої станції, а бійці Київської дивізії відправили навздогін за ним порожній паротяг, щоб перешкодити його швидкому поверненню. Десятки більшовиків від несподіванки здалися в полон разом з двома кулеметами, рештки панічно тікали через Буг на поромі. Так був Звільнений Вознесенськ.

Українська армія втратила двох вояків загиблими, п’ять отримали поранення. Наші мемуаристи описували, що на полі бою залишилися сотні більшовиків. Відділи армії УНР захопили велику здобич — 2 мільйони рушничних набоїв і 32 тисячі гарматних, десятки гармат, 5 тисяч рушниць, 48 кулеметів, 4 ешелони різного військового майна, 4 тисячі возів ворожого обозу, 10 мільйонів совєтських карбованців та цінне майно, яке продали населенню й на виручені кошти армія жила кілька наступних тижнів.

Борис Монкевич згадував, що «козаки дорвавшись до вагонів з набоями, викидали з перекидних торбинок навіть білизну, а пакували набої, клали їх за пазуху, за холяви й скрізь, куди тільки можна. В цей час козаки мов переродились, бо такої певности досі ще не було». Зброї було настільки багато, що командування вирішило повідомити місцевих селян, щоб вони «негайно приїздили по зброю до Вознесенська», адже місцеве населення вперто чинило опір совєтській окупації.

Унікальність цього бою полягає в тому, що він стався всупереч усім військовим канонам. Українські вояки не мали чисельної переваги, озброєння було не те що значно гіршим, у них майже не лишалося на той момент чим воювати. Але вони змогли скористатися фактором несподіванки, проявити неймовірну хоробрість та продемонструвати тактичну гнучкість, перегрупувавши сили під ворожим вогнем. Перемога під Вознесенськом закріпила віру у власні сили та успіх операції.

— Які сильні сторони українського війська виявив бій за Вознесенськ?

— Бій за Вознесенськ став яскравою демонстрацією тих якостей, які й сьогодні є визначальними для українського війська: неймовірна мужність та героїзм, високий бойовий дух та мотивація, тактична гнучкість та ініціативність — вміння швидко приймати рішення та маневрувати в складних умовах, взаємодія та злагодженість дій різних підрозділів.

І що найбільше вражає — здатність до несподіваних та відважних дій, які збивають ворога з пантелику. Ці якості, проявлені нашими предками сто років тому, ми бачимо і сьогодні в діях українських захисників. Бій за Вознесенськ ілюструє, що ці риси є невід’ємною частиною українського національного характеру, нашої блискучої мілітарної традиції.

— У різних, в тому числі й авторитетних науково-популярних джерелах, зустрічаються різні дати бою за Вознесенськ — 15 або 16 квітня 1920 року. То коли саме відбувся легендарний бій?

— Згідно з більшістю джерел, основні бойові дії за Вознесенськ розгорнулися в ніч з 15 на 16 квітня 1920 року.

— У чому полягає значення пам’яті про бій за Вознесенськ для сучасності?

— Бій за Вознесенськ є живим свідченням того, що навіть у найскладніших умовах, маючи обмежені ресурси, але володіючи високим бойовим духом та рішучістю, українці здатні завдавати нищівних ударів ворогу.

Ця історія надихає нас сьогодні, коли ми знову боремося за свою незалежність. Вона показує, що не кількість зброї вирішує результат, а сила духу, рішучість та єдність нації.

Наша стійкість та здатність до боротьби є незмінними протягом століть, адже українці — нащадки героїв, які вміли перемагати навіть тоді, коли здавалося, що шансів немає.

І цього разу наша перемога буде стратегічною.

* * *

Нині почесне найменування імені Лицарів Зимового Походу має 28 окрема механізована бригада Збройних Сил України.

З 2014 року її воїни беруть участь у відсічі російської збройної агресії на Донбасі. 6 травня 2022 року з нагоди Дня піхоти бригаду нагороджено почесною відзнакою Президента України «За мужність та відвагу».

А на честь 1 кінного полку Чорних запорожців названо 72 окрему механізовану бригаду ЗС України. Її бойовий шлях розпочався у березні 2014 року, коли її окремі підрозділи утримували оборону навколо Маріуполя та Волновахи на Донеччині.

Обидва ці з’єднання зараз тримають оборону в районах активних бойових дій, продовжуючи героїчну боротьбу за незалежність України.

28 та 72 окремі механізовані бригади входять до переліку бригад, до яких можна долучитися за умовами проєкту .

Він дозволяє українцям зазначеної вікової категорії приєднатися до Сил оборони України на один рік.

Проєкт пропонує гідну фінансову винагороду, професійний бойовий вишкіл за стандартами НАТО та соціальні гарантії, яких не дає жодна цивільна професія.

Наразі  і тепер він налічує 18 позицій.